Феномен етнонаціональної свідомості

Але при цьому етнічна свідомість (титульного етносу) не “поглинається” національною свідомістю, бо це – якісно різні феномени: зміст першої є соціокультурним, зміст другої – політико-правовим. Певна річ, титульний етнос, як один із головних носіїв національної свідомості, має нести першочергову відповідальність за збереження, укріплення та розвиток держави. Проте змістом національної свідомості загалом є вже ідеї єдності суспільства, патріотизму, справедливого розподілу влади, прав громадян і соціальних груп (у т. ч. етнічних), доступу до матеріальних, соціальних та духовних цінностей, до інформації і т. ін.

Етнічна ж свідомість всіх етнічних спільнот держави (включно й титульного етносу) і за умов вже існуючої політичної нації продовжує мати своїм головним змістом проблеми захисту, збереження і модернізації власної етнічної своєрідності.

Причому це не суперечить тому, що там, де є політична нація (або вона формується), етнічна свідомість не існує відокремлено від національної, а реально обидві постають як феномен етнонаціональної свідомості громадян. Не суперечить це й тому, що етнічна свідомість і національна свідомість є все ж таки, відповідно, соціокультурним та політико-правовим феноменами.

Етнонаціональні самосвідомість та самоідентифікація

Однак як групові, так і індивідуальні достатньо повні знання, більш-менш чіткі уявлення та впевнені оцінки щодо сфери етнонаціональних відносин самі собою ще не є віддзеркаленням суб'єктами згаданих знань, уявлень та оцінок своєї власної об'єктивної, так би мовити, “вмонтованості” у систему етнонаціональних відносин власного суспільства. Йдеться про розуміння свого місця у цій системі. Але ж саме таке свідоме розуміння-віддзеркалення і становить, на погляд автора, етнонаціональну самосвідомість.

Втім етнонаціональна самосвідомість це лише результат своєрідної самоконстатацїї суб'єктом його власного, але незалежного від нього соціокультурного та політико-правового статусу, поряд з яким вельми важливим є відповідне позиціонування. Тобто як групові, так й індивідуальні суб'єкти, “вмонтовані” у систему етнонаціональних відносин, виявляють щодо неї не тільки знання, уявлення та оцінки, а й якби “приміряють” себе до неї, ототожнюючи себе з нею або ж, навпаки, – дистанціюючись від неї. Саме таке “примірювання” і становить етнонаціональну самоідентифікацію.

Наостанок, приступаючи до розкриття змісту розділу, вважаємо за важливе підкреслити, що всі вище зазначені знання, уявлення та оцінки можуть функціонувати як на теоретичному, так і на практичному рівнях.