Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

ПЛАН

3.1. Головна проблема етнонаціонального теоретизування.
3.2. Етнос: погляди на природу та визначення поняття.
3.2.1. Конструктивістський погляд.
3.2.2. Об'єктивістський погляд.
3.2.3. Конструктивний погляд.
3.2.4. Визначення поняття “етнос”.
3.3. Етногенеза.
3.3.1. Визначення поняття та проблема можливості єдиної концепції.
3.3.2. Складність процесу етногенези.
3.3.3. Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація.
3.3.4. Від етнофора-індивіда до етнофора-індивідуальності.
3.4. Раси людини.
3.5. Поняття “народ”.
3.6. Феномен нації та визначення її поняття.
3.6.1. Проблема визначення.
3.6.2. Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?
3.6.3. Визначення поняття “нація”.
3.7. Націєгенеза та етногенеза.
3.8. Висновки.
1. Радянський народ, його “численні” нації та їхня “державність”.
2. “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?
3. “Національність” – це етнічна чи державна належність?

Контрольні питання і завдання.

Використана література.

Рекомендована література.

Головна проблема етнонаціонального теоретизування

Сьогодні ми бачимо, що на теренах колишнього СРСР відбувається те, що для позосталого світу вже давно є звичним.

І ось коли національно-етнічна проблематика з дедалі більшою визначеністю пересувається у центр подій поточної історії, своєрідний “вибух” інтересу до неї з боку вчених-суспільствознавців є цілком зрозумілим. Не потребує пояснення також і усвідомлене тяжіння всієї цієї сукупності вчених до спілкування, взаємодії, співпраці, організаційного єднання.

Проте для того, щоб ці взаємодія й співпраця стали можливими, а в перспективі – й ефективними, потрібно виробити загальнозрозумілу наукову мову, тобто єдиний для всіх наук, споріднених з етносоціологією, категоріально-поняттєвий апарат дослідження етнонаціональних проблем.

Отже, нині увага сучасних етносоціологів, передусім представників теоретичного дослідження етнічного й національного феноменів, не випадково фокусується перш за все саме на факті відсутності єдиної загальноприйнятної термінології та єдиних методологічних засад етносоціологічного теоретизування. При цьому виникає питання, чи справді треба зберігати реально існуючий “плюралізм” підходів до таких дослідницьких предметів, як етнос і нація?

Негативна відповідь природно зумовлюється дедалі зростаючою роллю, що її відіграють у житті як окремого індивіда, так і великих соціальних груп дані феномени. А це, своєю чергою, змушує дослідників вже не обмежуватися лише поверховими порівняннями та констатаціями. Феномени етнічного і національного потребують настільки ж глибокого вивчення, наскільки вони справді створюють сьогодні найважливіші царини суспільного буття.

Однак знайомство з науковими публікаціями з етнонаціональної проблематики дає підстави переконатися в тому, що нині такі базові поняття етнонаціонального теоретизування, як “етнос”, “народ”, “нація” потрактовуються різними вченими далеко не однаково. Отже, за означених умов досягнення теоретичного порозуміння виявляється, певна річ, справою не такою вже й простою.

Вихід із окресленої вище однозначно проблемної ситуації полягає, на наш погляд, в тому, щоб розпочати ґрунтовну роботу з відпрацювання поняттєвого апарату. Сама ж така робота потребує надання відповідей на низку питань й передусім на таке: “Чи є етнос і нація соціальними реальностями, а якщо є, то – якими?” Починаючи відповідати на нього, маємо зазначити, що у поглядах на природу етносу і нації на сьогодні чітко виокремилися два основні підходи: суб'єктивістський (або конструктивістський) та об'єктивістський (або примордіалістський – від англ, primordial споконвічний, первинний).