Етногенеза

Усі сучасні етноси, що складають людство, хоч би на якому рівні цивілізованості перебував той чи той з них, є результатом етногенези. Отож зупинімося на розгляді цього процесу- явища більш-менш докладно.

Визначення поняття та проблема можливості єдиної концепції

Етногенеза (“етнос” від грец. ethnos – народ; “генеза” грец. genesis – походження, розвиток) – це сукупність соціально-історичних та духовно-культурних процесів, що приводять до виникнення етнічного як явища й зумовлюють його подальший розвиток. У більш широкому аспекті – це сукупність змін, що відбуваються внаслідок взаємодії та взаємозв'язків різних етнічних спільнот.

У 1996 р. сучасний український етнополітолог Л. Шкляр констатував, що “на сьогоднішній день в науці немає єдиної концепції етногенези”. Втім він не мав жодного сумніву щодо не тільки можливості, а й необхідності її створення, стверджуючи, що “на часі гостро стоїть питання про цілісну і всебічно обґрунтовану теорію етногенезу” [8, с. 61, 62]. Однак уже в 2003 р. українські етносоціологи К. Галушко та А. Попок висловлювалися у докорінно протилежному сенсі. “Сьогодні, за популярності плюралістичних підходів, – вважали вони, марно розраховувати на наявність якоїсь єдиної, всіх задовольняючої концепції етногенезу” [9, с. 100].

Ми схильні оцінювати науковий оптимізм Л. Шкляра як цілковито виправданий. Однак, за умов поки що відсутності зазначеної єдиної концепції, доцільним видається принаймні вказати на найважливіші риси етногенези.

Складність процесу етногенези

Етнічне буття репрезентоване й життям людства як своєрідного гігантського поліетносу, й життям найнепомітніших моноетнічних утворень.

• 1. При цьому “не може бути однолінійної схеми етногенези, що підтверджується фактами історії конкретних етносів – давніх, порівняно молодих і сучасних” (виділення й курсив автора. – Ред.) [8, с. 61]. Тобто етногенеза – внутрішньо досить складний та зовнішньо неоднозначно спрямований процес. Йому відомі як зникнення цілої низки етносів (через їх фізичне знищення або штучну чи природну асиміляцію іншими етносами), так і виникнення етносів зовсім нових (шляхом або відпадання від існуючих етносів за різних історичних умов невеликих груп і поступового набуття ними ознак окремого етносу, або злиття двох чи більше етносів в один новий, якісно відмінний від етносів, що зливаються, тощо).
• 2. Процесові етногенези відомі й випадки надзвичайної життєздатності окремих, порівняно невеликих етносів. Так, звертаючись до етнічної історії албанців, можна дізнатися, що, “незважаючи на нескінченні вторгнення завойовників римлян, візантійців і слов'ян, продовжувала існувати місцева культура”. Більш за те, мали місце й своєрідні зворотні процеси. Мається на увазі те, що, починаючи з XIV ст., “міжусобні війни, а також відносне перенаселення в гірській місцевості змушували групи селян (особливо горців) зніматися зі своїх місць і шукати нових земель. Особливо посилювалося це пересування, коли на Балканах створювалася сприятлива політична ситуація. Тоді починався зворотний процес албанізації вже слов'янізованого албанського населення і зростала асиміляція залишків слов'янських племен в Албанії” (курсив автора. – Ред.) [10, с. 186,187].
• 3. Етногенеза як глобальний процес починає виявляти раніше невідомі тенденції. Так, сьогодні людство об'єднується в системну цілісність, і тому більшість проблем, які стосуються життя великих людських груп, спільнот, суспільств, народів, треба розв'язувати крізь призму цього факту. Саме такими є етнічні проблеми, і їх розв'язування вимагає врахування того, що “в індивідуальному розвитку живі й неживі системи еволюціонують від більш надійного до менш надійного, кореляційні зв'язки системи слабшають; ентропія зростає, а негентропія та ймовірність подальшого існування зменшується. В історичному розвитку, навпаки, системи еволюціонують від менш надійного до більш надійного, ентропія системи зменшується, негентропія та тривалість життя зростають” [11, с. 50].

Отже, сьогодні етнічні проблеми мають своїм конкретно- історичним тлом тенденцію здобуття людством цілісності, всталеності й безсмертя. Разом з тим, як моментові соціогенези, етногенезі притаманні зростаючі прискореність у часі та поширеність у просторі.

Сучасному етапу етногенези як всесвітньо-історичного процесу, з одного боку, притаманне зростаюче зменшення напруженості у відносинах між етносами, що вже доволі тривалий час мають свою державність. Це стає необхідністю під тиском техніко-економічних, науково-інформаційних та інших зв'язків. Сама ж така необхідність уможливлюється завдяки діяльності Організації Об'єднаних Націй та інших міжнародних організацій. Нормою стають етнічна взаємоповага й усвідомлення неперебутної цінності кожної етнічної культури для змістового буття людства як цілого.

З іншого боку, стає неможливим подальше існування таких етнічних конгломератів, як колишні держави СРСР, Чехословаччина або Югославія. Етногенеза має тут як свою істотну ознаку прагнення етносів, що стали вільними, до національного буття. При цьому є підстави вважати, що у своїй етногенезі людство має перетворитися у майбутньому на поліетнічну цілокупність.