< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Феномен нації та визначення її поняття

Проблема визначення

Теза про складність визначення нації вже стала загальним місцем у публікаціях з етнонаціональної проблематики. При цьому здебільшого таку ситуацію породжує те, що різні автори застосовують різні критерії, опираються на різні концепції виникнення того феномену, який вони збираються визначити. Внаслідок виявляється, що нація постає:

  • • або як політико-територіальний державний феномен (Е. Геллнер);
  • • або як державний політичний феномен, центрований навколо етнічного ядра (Е. Сміт);
  • • або як чи то сконструйована (Р. Брубейкер), чи то “уявлена” (Б. Андерсон) державна спільнота;
  • • або як вищий етап етногенези (В. Бромлей та його школа) тощо.

В цілому всі визначення нації, як і в ситуації з етносом та етнічністю, можна сгрупувати навколо двох основних підходів: суб'єктивістського (або конструктивістського) та об'єктивістського (або примордіалістського). Та й автори цих підходів ті самі.

І так само в обох цих підходах крайнощі є неприйнятними. Однак мається на увазі не те, що, зіставляючи й оцінюючи конструктивізм і примордіалізм, ми маємо відкидати їх як абсурдні, а те, що кожний з підходів є результатом абсолютизації адекватного, але однобічного розуміння сутності поставання і функціонування феномена нації.

Хоча наповнення поняття “нація” суто етнічним змістом, принаймні в Україні, триває і досі, але доля примордіалістської парадигми така, що цей теоретичний конструкт (із його тріадою “плем'я – народність – нація”), тісно пов'язаний, як уже зазначалося, із школою російсько-радянського академіка Ю. Бромлея, сьогодні рішуче відкидається російськими вченими, які займаються розробкою етнонаціональної проблематики. Так, сучасний російський етнолог С. Рибаков у статті, присвяченій пам'яті Ю. Бромлея, з одного боку, загалом високо оцінює цю людину як вченого, а з іншого – критикує “тріадний” підхід, показуючи його хибне теоретичне коріння [23, с. 7].

Однак іноді це спричиняє до впадання в іншу крайність. Так, є необхідність “зазначити, що в останню чверть XX ст. конструктивістська парадигма стала абсолютно домінувати в західному суспільствознавстві. У 90-ті роки минулого століття вона проникла і у країни колишнього СРСР, зустрівши підтримку цілого ряду соціологів та етнологів, перш за все таких відомих російських дослідників, як В. А. Тішков, С. Г. Воронков, С. В. Соколовський, А. Г. Здравомислов та інших” [4, с. 58]. У зв'язку з цим виникає необхідність детальніше зупинитися на цій обставині.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >