< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Висновки

Розкриваючи зміст і порівнюючи базові поняття теоретичного рівня етнонаціональної свідомості, ми, як можна було з'ясувати, вирізнили, з одного боку, національне як державно- політичне й соціально-економічне, а з іншого – етнічне – як духовно-культурне, показавши, що тут має місце своєрідна діалектика форми й змісту, зовнішнього й внутрішнього. У наш час саме нації утворюють цивілізацію, етноси ж творять культуру. Але слід відзначити, що певний народ лише тією мірою є нацією, якою самостійним є його політичне та соціально-економічне життя. А ця самостійність неможлива без державності. Тому там, де немає такої дійсної самостійності-державності, не може бути й справжньої цивілізованості. Нарешті, сучасна держава- нація не може бути й безетнічною, як її уявляє собі Ю. Габермас (див. лекцію 6).

Отже, коли державний народ дивиться на себе, він бачить націю, коли ж він заглядає в себе, він бачить етнічну диференційованість. Що ж стосується титульного етносу, який постає серед множини усіх інших етнічних спільнот народу країни, то якщо хоч якось жевріє в ньому духовно-культурне життя, це означає, що він все ще спроможний до оновлення. Тобто коли співається “Ще не вмерла Україна” або “Іще польська нє згінє- ла”, то, гадаємо, мається на увазі саме це.

Завершуючи розкриття теми теоретичного рівня етнонаціональної свідомості, ми пропонуємо власний підхід до співвідношення і застосування понять “нація”, “національний”, “національність” у спосіб, так би мовити, “операціоналізації” вже розглянутих базових понять.

Радянський народ, його “численні” нації та їхня “державність”

Сьогодні теоретичне “зіткнення” етнічного і політичного підходів до розуміння нації з необхідністю породжує таке саме “зіткнення” двох змістів поняття “національний” – етнічного і політичного. Щодо наповнення поняття “національний” етнічним змістом, то, вважаємо, що витоки відповідного підходу треба шукати у радянському минулому, точніше – у радянській політичній демагогії. Відтак важливо з'ясувати:

  • 1) чому у СРСР de jure не існувало радянської нації, але мали право на життя такі поняття, як “грузинська нація”, “українська нація”, “російська нація”, а також поняття “національність”, “національні меншини”, “національна культура”, навіть “національна гордість” і т. ін.?
  • 2) чому понад 70-річне панування на теренах колишнього СРСР так званої “ленінської національної політики” призвело до того, що вчені-фахівці із соціальної філософії, соціології, політології та інших наук повинні були уникати вживання поняття “нація” стосовно усього населення цієї велетенської держави, маючи вживати натомість поняття “радянський народ”?

Вже побіжний ретроспективний аналіз показує, що у Радянському Союзі, попри всілякий ідеологічний камуфляж, фактично була (або прискореними темпами створювалася) російська нація. “У 1970-х роках у національному питанні в СРСР запанувала концепція “формування єдиного радянського народу”, що означало на практиці прискорення асиміляційних процесів, одним із традиційних інструментів яких залишалася русифікація” [35, с. 216]. У ті роки, як відомо, на “зовнішньому рівні” (за кордоном) будь-який громадянин СРСР, незалежно від його етнічної та расової належності, сприймався як “русский”. Але тоді ця тема обговоренню не підлягала.

Так, один із провідних радянських ідеологів М. Морозов у середині 80-х років XX ст. навіть демагогічно піддавав критиці позицію тих суспільствознавців, які пропонували ввести у науковий обіг поняття иєдина радянська нація”. При цьому він апелював до найавторитетнішого на той час документа – Матеріалів XXVII з'їзду КПРС, у яких чітко вказувалося: “Радянський народ постає як якісно нова соціальна та інтернаціональна спільність, що скріплена єдністю економічних інтересів, ідеології та політичних цілей” (курсив автора. – Ред.) [36, с. 42].

У СРСР демагогічно визнавалось існування російської, грузинської, української та інших націй, бо поняттям “нація” позначався один етнос. Отже, коли говорилось про багатонаціональність (інтернаціональність) радянського народу, то фактично малась на увазі його багатоетнічність (поліетнічність). Відтак говорити про все населення СРСР як про “єдину радянську націю” вважалось тотожним розумінню цього населення як одного-єдиного етносу А це сприймалось як нісенітниця.

Радянськими ідеологами також демагогічно постулювалася теза про радянський народ як про єдність багатьох державо-націй. А чи насправді у СРСР існували такі нації? Вважаємо, що твердження радянських ідеологів, нібито СРСР був багатонаціональною державою, сукупністю багатьох державо-націй, спиралося, зокрема, на ту фікцію, що радянські республіки були, начебто, державними утвореннями. Так, М. Морозов писав: “Практика державного будівництва у СРСР є наочним прикладом того, що соціалізм створює всі необхідні умови для всебічного розвитку союзної та національної державності на основі принципів демократичного централізму та соціалістичного федералізму” (курсив автора. – Ред.) [36, с. 45].

Щодо України, то маємо зазначити, що вона, як складова СРСР, не мала ані своєї армії, ані державних кордонів, ані власних грошової одиниці, митної служби, служби безпеки, не мала вона також економічної, політичної, духовно-культурної та інших ознак незалежності. Не існувало, зрозуміло, й українського громадянства. Нічого у цьому сенсі не змінювала та обставина, що УРСР мала такі зовнішні атрибути державності, як прапор, гімн, герб. Отож вона de facto, у кращому випадку, була адміністративною територією іншої держави, але ніяк не державою. А відтак в Україні (як і в інших радянських республіках) ніяк не могло бути й державо-нації. Не могло йтися про Україну і як про політичну націю. Тим більше – у сучасному розумінні цього поняття.

Отже, сьогодні треба рішуче відмовлятися від ідеологічно викривленого “радянського” розуміння народу як багатонаціональної та багатодержавної спільноти, бо то є нісенітниця. Натомість, пов'язуючи між собою поняття народу, нації та держави, маємо усвідомлювати, що сучасний вектор цього зв'язку може бути лише один: один народ, що виборов одну державу, формує (а по тому має) лише одну (= політичну) націю.

При цьому особливо наголошуємо, що для західноєвропейських фахівців з етнонаціональної проблематики теза про щільну кореляцію між поняттями “нація” і “держава” давно вже є тривіальністю.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >