“Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

Подаючи сучасне розуміння, ми маємо намір підкреслити історичність поняття “нація” (як, власне кажучи, і самої нації як політико-правового феномену), а також і похідного від нього поняття – “національний”. Так, якщо звернутись до періоду 20-30-х років XX ст., то спроби осмислення характеру вживання двох зазначених понять треба, мабуть, здійснювати з огляду і на тодішні умови Західної України, яка перебувала, як частина Польської держави, у стані колоніальної залежності, і з огляду на застосування більшовицькою владою до українського етносу у Східній Україні механізму етноциду (репресій, депортацій, голодоморів тощо). Не покращали умови для українців і за часів сталінського терору кінця 30-х років, із настанням гітлерівської окупації та й по тому – у другій половині 40-х років XX ст.

Отож для тих історичних умов було цілком зрозумілим і виправданим те, що в працях таких громадсько-політичних діячів, як, скажімо, Дмитро Донцов, Юрій Липа або Степан Бандера, поняття “нація” та “національний” наповнювалося опукло вираженим етнічним змістом.

Натомість теоретики радянського режиму 70-80-х років наповнювали поняття “нація” і “національний” різким соціально-класовим змістом. Так, понад 30 років тому вже згадуваний нами радянський соціальний філософ М. Морозов писав: “У радянській науковій літературі відзначається багато рис, що вони притаманні нації як історичній спільності людей. До них належать: спільність території, мови, національна своєрідність матеріальної і духовної культури, психологи і свідомості, звичаїв і традицій при визначальній ролі соціально-економічних факторів по відношенню до етнічних, соціально-класових – до національних” (курсив автора. – Ред.) [36, с. 17]. Цим стверджувалось, що етнос “доростає” до рівня нації шляхом втрати своїх суто етнічних ознак, постаючи як етнічно “стерильний” соціально-економічний та соціально-класовий феномен.

Нині, в умовах набуття Україною державності, поняття “нація” і “національний” зазнають подальших трансформацій. Вони наповнюються державно-політично-громадянським змістом. При цьому примітним є той факт, що поняття, які зазвичай притаманні суспільній лексиці громадян країн розвиненої західної демократії, почали органічно входити у повсякденний вжиток громадян України набагато раніше, ніж у нашій країні почала виникати політична нація. Стосується це, зокрема, й поняття “національний”. Так, якщо сьогодні вживаються, скажімо, такі поняття, як “Національний банк України”, “національна збірна України з футболу”, “національна українська валюта” та інше, то що мається при цьому на увазі? Навряд чи хтось може забрати собі в голову, що йдеться, відповідно, про банк, який обслуговує виключно етнічних українців; про футбольну команду, яка складається тільки з етнічних українців; про валюту, яка має обіг лише серед етнічних українців. Таких, хто так подумав би, певна річ, не знайдеться, бо маємо справу із сучасним розумінням національного як державного. Те саме можна стверджувати і стосовно Франції, Німеччини або Італії.

Отже, вважаємо, що за сьогоденних умов характерна для радянських часів підміна поняття “етнічний” поняттям “національний” є неприйнятною, оскільки це не відповідає новим уявленням про справжній зміст етнонаціональних процесів. Справа в тому, що ці процеси все більшою мірою політизуються, і тому поняття “національний” має тенденцію до ототожнення не стільки з поняттям “народний”, скільки з поняттям “державний”.