Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості
ПЛАН
- 4.1. Вступ до проблеми.
- 4.2. Загальнолюдська цінність етнічного.
- 4.2.1. Етноси перед лицем людства.
- 4.2.2. Багатоявленість єдиної сутності.
- 4.2.3. Виважено оцінюючи етнічне.
- 4.2.4. Зберігаючи етнічне.
- 4.3. Етнічне як снільнотно-суснільна цінність.
- 4.3.1. Припущення безетнічності.
- 4.3.2. Феномени напіветнічності та деетнізованості.
- 4.3.3. Індустріалізація та ідея безетнічності.
- 4.3.4. Радянські теорії і практики знищення етнічного.
- 4.3.5. Американський етнічний ренесанс.
- 4.3.6. Резюме.
- 4.4. Етнічне як індивідуально-особистісна цінність.
- 4.4.1. Відчуття ціннісної втрати.
- 4.4.2. Етнізація як стрижень соціалізації.
- 4.4.3. Сімейне виховання як основа етнізації.
- 4.4.4. Резюме.
- 4.5. Політична нація як цінність українського народу. Висновки.
Контрольні питання і завдання.
Використана література.
Рекомендована література.
Вступ до проблеми
Сучасний етнічний ренесанс дає підстави припускати, що етнічне відіграє у соціумі набагато важливішу роль і має набагато вищу цінність, ніж це уявлялося досі. Здається, що етнічне не може зникнути, воно може лише змінювати форми та інтенсивність своїх виявів і є вельми стійким соціальним утворенням.
Відповідь на питання про цінність етнічного потребує звернення перш за все до ідеї єдності та різноманітності оточуючого нас світу. Наприклад, вже аналізуючи життя рослин, ми переконуємося, що різноманітність тут зовсім не має хаотичного характеру. Кожні групи видів опановують ті екологічні ніші, які не здатні опанувати інші види. Спостерігаються серед рослин й елементи боротьби за існування, але здебільшого можна спостерігати співіснування й навіть взаємодію. Пильне око дослідника може зафіксувати серед рослин і своєрідний “розподіл функцій”.
Те саме, тільки у більш динамічному вигляді, можна спостерігати й серед тварин. Кожний із видів, унаслідок боротьби за існування, опанував певну екологічну нішу, співіснує й взаємодіє з іншими видами тварин і загалом здійснює з навколишнім середовищем обмін речовиною, енергією та інформацією.
Не становить тут істотного винятку й така жива істота, як людина. Можна, зрозуміло, абстрагуватися від дуже помітних відмінностей між більш-менш великими угруповуваннями людей і стверджувати, що людина як така опанувала всю поверхню нашої планети. У такому твердженні, звичайно, не буде помилки, але більшу практичну значущість матиме звертання уваги на те, що екологічні ніші, що їх опановували різні людські спільноти, нерідко дуже помітно відрізнялися одна від одної й географічно, й природно-кліматично, й, відповідно, своєю флорою та фауною.
А відтак відчутною специфікою наповнювалися способи й форми життя людського населення, з одного боку, рівнин з помірним кліматом, з другого – приморських територій, з третього – напівпустель та пустель, з четвертого – високогірних плато, долин та ущелин тощо. Частки населення різних регіонів планети, що вони найбільш тісно й тривало взаємодіяли всередині себе, поставали як етноси. Взаємодія етносів з живою та неживою природою, що їх оточувала, відбивалася на характері та формах їхньої внутрішньої взаємодії та на їхніх стосунках з іншими етносами. Боротьба за існування породжувала відчуження та самоізолювання етносів, призводила до посилення специфічних відмінностей. Проте, існуючи у такий спосіб, кожний з етносів нагромаджував безцінний для майбутнього єдиного людства досвід. Адже поступово екологічною нішою людства стає вся планета.
Людство постійно йшло до своєї єдності, але тільки сьогодні (не теоретично, а практично) воно починає усвідомлювати, що ця єдність не може бути одноманітністю. Нині як ніколи важливою є фундаментальна філософська ідея про те, що людство має становити гармонійну єдність різноманітного. Тож найбільш яскравим і цінним виявом цієї різноманітності є етноси. Теоретична (а разом з нею й практична) короткозорість виникає там, де є намагання протиставити єдність – різноманітності, тотожність – відмінності. Тоді на противагу абсолютизованому класовому підходові до аналізу суспільних явищ висувається підхід, змістом якого є абсолютизація етнічного або національного.
Реальна проблема тут виникає у зв'язку з необхідністю, з одного боку, реалізовувати гуманістичну ідею про людину як найвищу цінність, а з іншого – враховувати те, що людина насамперед – соціальна істота, тому її буття немислиме без почуття “ми”, тобто без приналежності до такого соціального цілого, яке забезпечує всебічну захищеність, створює умови для душевної рівноваги індивіда і яке є етнос.
