Багатоявленість єдиної сутності

І все ж процес з'ясування загальнолюдської цінності етнічного викликає два питання. По-перше, чи є етноси один для одного геть чужорідними сутностями, чи вони – багатоявленість єдиної сутності? По-друге, залежно від відповіді на перше питання, ми маємо чітко визначитися: чи є іншоетнічне чимось спотвореним, що природно віддаляє одну етноспільноту від іншої, чи, навпаки, це те відмінне в іншій людській спільноті, вдивляючися в яке ця людська спільнота осмислює й впізнає себе саму?

Можливо, етнічна багатоманітність – це той подарунок історичної долі людству, приймаючи який йому поталанить врятуватися від сумних, набридлих і вмертвляючих одноманітності й монотонності, до яких його постійно збочує його посередній і марнотливий глузд та які його постійно спонукає долати його ж власний всепроникний і могутній розум, що прагне гармонії й звернений до вічності. Можливо, мав цілковиту рацію видатний англо-американський гуманіст XX ст. Альфред Норт Уайтхед, коли ще 1925 р. писав: “Різноманітність серед людських спільнот необхідна для виникнення спонукальних мотивів і матеріальних умов для Одіссеї людського духу. Різні нації з різними звичаями не є ворогами, це щасливий подарунок долі. Люди вимагають від своїх сусідів чогось достатньо схожого, щоб бути зрозумілими, чогось достатньо відмінного, щоб пригортати увагу, й чогось значного, щоб викликати захоплення. Проте ми не повинні сподіватися, що вони (етнічні сусіди. – О. Н.) мають лише чесноти. Ми маємо бути задоволені, якщо виявимо в них хоча б якусь цікавинку” [3, с. 270].

Якщо соціально-історична природа етнічного відкриється нам як багатоявленість єдиносущого, як зреалізована здатність соціальної матерії наповнювати різні елементи будь-якої своєї сутності, що нерівномірно розвивається у часі й у просторі, різним змістом, а зміст, своєю чергою, – втілювати у багатовідмінність форм, тоді з етнічного буде зняте марево містичності, чужо- й позірно-уявно-таємничості. Тоді такі феномени, як “душа народу”, “національний характер”, “етнічна самосвідомість” тощо, постануть перед нами в їхній всеохопності як гармонійне багатоголосне виконання однієї й тієї самої мелодії соціального життя.

Саме це й спонукає дослідника розглядати етнічні відмінності як відмінності не сутнісного, а змістового порядку, а ще більшою мірою – як відмінності у формах функціонування соціально-всезагального.