Виважено оцінюючи етнічне

Справді, цінність для людства кожного окремого етнічного, кожного народу нашої планети є безперечною. Цього не можна не бачити, з цим не можна не рахуватися. Проте водночас підхід до етнічного як до загальнолюдської цінності має бути виваженим, позбавленим будь-якої ейфорії. Це вельми важливо за сьогоденних умов існування та розвитку світової співдружності народів.

Адже не все в етнічному є однаково цінним, а є й таке, особливо з історичного минулого, від чого треба відмовлятися або що треба принаймні досить ретельно переглянути. Скажімо, відомий ще за радянських часів суспільствознавець І. Кон цілком слушно, як на наш погляд, звернув увагу на те, що “ідея вищості своїх звичаїв, вдач, богів над чужинськими наскрізь пронизує будь-який народний епос, сказання, легенди” [4, с. 197]. Зрозуміло, що відповідні погляди були природними, а може й необхідними у давні часи жорстокої міжетнічної боротьби за існування, за виживання. Однак у наш час, коли запорукою виживання людства є взаємодія, з'єднання зусиль усіх народів, такі ідеї та погляди мають бути відкинутими.

Відповідне завдання, що його мусить розв'язувати людство, має, до речі, не тільки соціально-політичний та морально-етичний, а ще й суто виховально-розвивальний зміст та ускладнення, що з нього випливають. Справа в тому, що ідея вищості, зверхності над іншими народами базована на готовності при порівнянні “своїх” та “чужих” вбачати насамперед відмінності й водночас на невмінні (а не тільки на небажанні) бачити схожість. На таке невміння свого часу звертав увагу видатний психолог Л. Виготський, наголошуючи, що усвідомлення схожості потребує більш розвиненої здатності до узагальнення, до абстрагування, ніж усвідомлення відмінності [5].

Виваженість підходу полягає і в урахуванні того, що загальнолюдська цінність етнічного є конкретно зумовленою. І що більш віддалені певні етноси один від одного, то більш виразною й порівняно відчутною є така зумовленість. Але не завжди. Наприклад, ставлення до такої природної цінності як вода є неоднаковим не тільки в різних етносів, а й навіть у різних географічних зонах проживання того самого етносу. Якщо у Східній та особливо у Південній Україні вода є великим благом, спасінням від посухи, то у Західній Україні з водою пов'язані здебільшого уявлення про такі стихійні лиха, як повені. Отже, різним за своєю цінністю є й відповідний “водяний досвід”.

Як можна бачити, не все у змісті буття окремого етносу, як на загальнолюдський вимір, є однаково цінним. До речі, вже з цього факту випливає той висновок, що поліетнічність людства не може бути заміненою на суцільну моноетнічність, бо кожне етнічне відповідає суто своєму географічному (природно-кліматичному) ареалу.