Радянські теорії і практики знищення етнічного
Прикметно, що марксистська ідея поступового злиття націй і виникнення у майбутньому безнаціональної (точніше – безетнічної) спільності людей теж “працювала” на обґрунтування одноманітності у відповідній царині людського буття. Свою реалізацію ця ідея знайшла за зовсім інших економічних та соціально-політичних умов, ніж у США, тобто у Радянському Союзі. Та й методи її реалізації протягом існування СРСР були, порівняно із США, жахливі, варварські. Проте з історичної точки зору це справи не змінює.
До речі, індустріалізація в колишньому СРСР здійснювалася паралельно з так званою ленінською національною політикою. Обидва явища вже на той час наближалися до стану анахронізмів. Однак історична обмеженість зазначеної політики не була усвідомлена тими, хто у XX ст. намагався втілити її в життя й спричинив цим багато лиха.
У 70-80-х роках XX ст. у СРСР ідеологічно обґрунтовувалася концепція “радянського народу як нової історичної спільності людей”. У цій спільності етнічні відмінності мали поступово зникнути. Однак концепція “радянського народу” зазнала краху разом із крахом СРСР у 1991 році.
Американський етнічний ренесанс
Так само й ідея “єдиної американської нації” на засадах без- етнічності (яка, як можна помітити, дуже нагадує ідею “радянського народу”) не витримала перевірки часом. Про що йдеться? Про те, що у другій половині XX ст. промисловість країн Заходу (передусім – США) поступово починає переходити на малі та середні підприємства (модулі), що зумовило попит на робітника нового типу – грамотного, відповідального, ініціативного, але й (як органічний додаток до цих якостей) – самостійного, соціально, морально й політично непригніченого. За цих умов етнічна нерівність стає нестерпною. І ось уже в третій чверті XX ст. у США фіксується вибух етнічної свідомості: маємо на увазі етнічний ренесанс 70-х – початку 80-х років [16]. Чому цей ренесанс почався у США?
Справа полягає, на наш погляд, в тому, що американці, як нація етномаргіналів, справді були вивільнені від консервативних кайданів етнічного, але заразом і від його духовно-душевних охоронних функцій. Наслідком стала зростаюча духовна спустошеність американців. Адже вони швидше, ніж інші народи, дійшли матеріального добробуту, але, досягши цієї мети, вони першими серед народів світу відчули й брак духовності та душевності. Тому саме з американців і почалася сучасна етнічна революція. Адже відомо, що не хлібом єдиним жива людина. Стало зрозумілим, що етнічне – це не тільки форма соціального існування. В ньому функціонально закладені глибокі духовні сенси. На перетині релятивістського потоку, так би мовити, “безмежної демократії” постав консервативно-обмежувальний порядок етнічного.
Отже, мабуть, таки мав рацію російський поет Микола Гумільов, коли у своїх “Записках кавалериста” писав: “Мені важко повірити в те, що людина, яка кожного дня обідає й кожної ночі спить, може вкласти що-небудь у скарбницю духу. Тільки піст та бдіння, навіть коли вони мимовільні, пробуджують у людині особливі сили, що досі дрімали” [17, с. 90]. Справді, у цих словах є певне перебільшення, але ще більше в них мудрості.
Вдаючись до порівняння, варто зауважити, що між робочим фордівського конвеєра і робітником нового типу виявилася така ж різниця, як між продавчинею квітів Дулітл і нею ж самою, але вже такою, якою її “виліпив” професор Хігінс, піднявши її до рівня леді [18]. І в цього робітника, і в нової леді пробудилися більш високі, духовно-душевні потреби. Проте серед них чи не найважливішою виявилася потреба в етнічній належності. Отже, у якийсь момент американське суспільство, цей “одинокий натовп” [19], починає гостро відчувати дану потребу.
Однак зрозуміло, що цінність має не етнічна належність сама собою, а те особливе почуття, що його етнічна належність породжує. Отже, з глибин забуття на поверхню повсякденності викликається етнічне, щоб виконати свою функцію відродження приспаного або компенсації втраченого духовно- душевного комфорту. Адже почуття етнічної приналежності заповнює вакуум найважливіших позитивних людських почуттів. Воно відшкодовує ті втрати у царині особистісно-психологічного спілкування, яких людина зазнає, виконуючи анонімно-казенні, формальні соціальні ролі.
У зв'язку з такими метаморфозами американського суспільства американська дослідниця українського походження
Оксана Соловей пише: “Якщо сорок років тому безнастанно говорилося про "плавильний казан", в якому різні етнічні групи "перетоплюються" на "американців", то тепер (у 1992 р. – О. Н.) навпаки – всі прагнуть відшукати своє коріння, підкреслити самобутність національних звичаїв” [20, с. 76].
Хоча пік етнічного ренесансу в США і пройшов (він, як уже зазначалося, припав на кінець 70-х – 80-ті роки XX ст.), але цінність етнічного для окремої людини, для певних американських спільнот, а також і для нації загалом стала достатньо зрозумілою. Відтак тут етнічна революція свою історичну місію виконала.
Що стосується колишнього СРСР, то він і зовсім розпався, залишивши по собі 15 нових незалежних держав. Проте й у них відбувається етнічний ренесанс [21].
Резюме
Завершуючи коротку оцінку сучасного (передусім – американського) етнічного ренесансу, слід наголосити, що він, цей ренесанс, породив деякі теоретичні проблеми. Сутність однієї з них полягає у, здавалося б, незбігу відповідних тенденцій до національного відокремлення із сучасним процесом формування єдиного світового співтовариства.
Етнічна революція сьогодення ззовні не “вписується” до очевидностей глобалізації – виробничої, торговельної, технічної, наукової, інформаційної, культурної та інших різновидів світової інтеграції, зустрічаючи відповідне нерозуміння передусім у сучасній Європі, яка активно об'єднується.
Здогадним і найзагальнішим поясненням цієї проблеми може бути те, що етнічне розмаїття здатне сприяти національній інтеграції, що воно має дещо іншу природу і виконує й деякі інші функції у людському суспільстві окрім тих, що бачилися дослідникам досі. Зокрема відкривається, що етнофори (навіть за умов емігрантського буття), виборюючи у межах певного суспільства легітимність розмаїття своїх субетнічних спільнотних цілісностей, здатні стверджувати розуміння цінності духовно-душевних взаємин не тільки на внутрішньо-спільнотному, а й на суспільному рівні, сприяючи у такий спосіб перетворенню населення на народ, на суспільство, на націю.
У цьому й полягає значення етнічного як спільнотно-суспільної цінності.
