< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Сімейне виховання як основа етнізації

Можна з достатньою впевненістю стверджувати, що загальновизнаним поясненням девіантної поведінки індивідів є зазначення таких причин, як нездорова спадковість та вади виховання. Зрозуміло, що дія соціальних та економічних чинників (як переважно безпосередніх) теж має враховуватися. Правомірно припустити, що серед комплексу відповідних превентивно-профілактичних заходів соціально-економічні є такими, що здатні лише незначною мірою сприяти поліпшенню становища. Провідною ж має бути виховна робота.

У зв'язку з цим виникає необхідність з'ясувати, що становить головний зміст самої цієї виховної роботи. Вважаємо, що як її природний зразок виступає той різноманітний (але передусім духовно-душевний) вплив, що його справляють на дитину її батьки (здебільшого мати). Сукупні результати такого перманентного впливу фактично становлять процес етнізації індивіда (як справжні підвалини процесу його соціалізації).

Головним чином через сім'ю-родину підростаючий індивід (дитина – підліток – юнак) убирає в себе (в конкретній етнічній формі) найважливіші духовно-душевні цінності людства. А відтак він набуває осмисленості життя, духовної сили, почуття цілісності буття, а також душевної (психічної) рівноваги й соціальної стійкості.

Отже, є сенс наголосити, що духовна спустошеність (і відповідно етнічна нестійкість) людини зростає тією мірою, якою традиційна (тригенераційна) сім'я перетворюється на нуклеарну (двогенераційну). Повага до старших, їх шанування та цінування у традиційних суспільствах – це далеко не архаїчний та пустий звичай, подібний до ритуалу. Дідусі й бабусі мають далеко не тільки утилітарну цінність доглядальників своїх онуків, вони несуть у собі визначальний потенціал етнічного. Отже, відокремлення дідусів та бабусь від онуків у чомусь дорівнює розтягнутому в часі духовно-душевному самогубству етносу.

До речі, коли в сім'ї, цьому першому й найважливішому осередку етнізації, дитині не приділяється достатньої уваги (а таке може траплятися у сім'ях як з низьким, так і з високим рівнем добробуту), вона, ця дитина, виростає без душевної “аури”, тобто нечулою й жорстокою.

Звертає на себе увагу той факт, що значна кількість молодих п'яниць, алкоголіків, наркоманів, токсикоманів, правопорушників, злочинців та самогубців – це особи з нестійкою або й порушеною психікою. Такий стан психіки, своєю чергою, є переважно наслідком позасімейного виховання (у дитячих будинках, шкільних, спортивних та інших спеціальних інтернатах) або наслідком виховання у сім'ях, де батьки або є для своїх дітей постійним прикладом неморально-злочинного життя, або повністю нехтують духовно-душевними контактами зі своїми дітьми (“відкупаючись” від них високим рівнем матеріальної забезпеченості й добробуту), або ж ці батьки через постійну турботу про хліб насущний не мають часу на такі контакти.

Наведені спостереження щільно корелюють з висновком не тільки про те, що повноцінне виховання дитини у сім'ї – це підґрунтя духовного здоров'я майбутньої особистості дорослого, а й про те, що саме таке виховання є по суті своїй етнічним, тобто етнізацією. При цьому не має жодного значення, в якому конкретно етнічно-сімейному середовищі виховується дитина, бо не існує етносів з антигуманною сутністю: кожне етнічне – це лишень одна з форм самовиявлення загальнолюдського.

Отже, є сенс припустити, що, по-перше, процеси сімейного виховання дитини та її етнізації в аспекті формування найважливіших духовно-душевних якостей особистості фактично збігаються; по-друге, саме етнізація створює підґрунтя духовного здоров'я, душевної стійкості й цілісності особистості.

Тому превентивно-профілактичний виховний процес має бути процесом повноосяжної етнізації індивіда. Він має являти собою аналог оптимального сімейного виховання, тобто наповнення дитини цінностями рідного етносу. И тільки на такій підставі стає можливим опанування загальнолюдських духовних цінностей. Звідси випливає, що проблема поєднання уявлень про індивіда як найвищу цінність для людства та про етнічне як найважливішу індивідуально-особистісну цінність є вельми нагальною і актуальною.

Резюме

Виходячи зі сказаного, розуміючи неабияку роль етнічного в індивідуально-особистісному житті, можна зробити висновок, що проблема безетнічності фактично є проблемою безсоціальності й навіть антисоціальності. Цілком можливим є те припущення, що безетнічні особи експансивного нахилу стають на шлях Жорстокості, злочинності тому, що стосовно них не “спрацьовує” регулятивно-обмежувальна функція етнічного. Щодо осіб пасивного, слабовільного нахилу, то вони найчастіше бувають самотніми та схильними до самогубства, оскільки стосовно них етнічне не “задіює” свою стабілізуючо- зберігальну функцію.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >