Регулятивно-дійова функція самосвідомості

У первісному суспільстві, як відзначає В. Столін, “індивідуальне уявлення про "Я" жорстко детерміноване суспільним уявленням про суб'єкта, індивід не має ні засобів, ні можливостей протиставити власне розуміння себе посталій щодо нього думці” [8, с. 95]. Проте еволюція суспільства, що подолало первісний стан, створила потребу в автономному індивіді, оскільки особистість індивіда не “покриває” всіх його соціальних якостей. Адже значну частину останніх включає в себе індивідуальність.

Тому самосвідомість сучасного соціального індивіда – це не пасивний результат його входження в групу, спільноту, суспільство. Вона становить дійовий феномен, покликаний справді виконувати регулятивну функцію. При цьому, задаючи індивіду соціально-всезагальні й соціально-типізовані риси, суспільство формує його як певну особистість. Регулятивна функція самосвідомості у цьому разі полягає у здійсненні індивідом соціального самоконтролю, тобто у постійній готовності реалізовувати інтеріоризовані ним суспільні й групові “табу” та регламентації, що мають для нього соціальну значущість. Створюючи ж умови для розвитку в індивіда соціально-унікальних рис, суспільство формує його як індивідуальність. І тоді регулятивна функція самосвідомості полягає у готовності виправдовувати суспільні й групові експектації, пов'язані зі здатністю індивіда до конструктивного зламу кон- сервативно-традиціоналістських поглядів та установок.

Визначення самосвідомості

Підбиваючи підсумки, можна було б зробити висновок, що самосвідомість – це дійовий феномен свідомості, який полягає у здатності індивіда як суб'єкта виокремлювати власне “Я”, відокремлюючи його від “не-Я” й протиставляючи його (дистанціюючи від) “Вони”; здійснювати як особистість регуляцію, контроль та оцінку результатів власної діяльності, що пов'язує його з репрезентованою ним соціальною групою (“Ми”); з'ясовувати, у якості індивідуальності (“над-Я”), власні можливості творчого прориву крізь посталі соціальні регламентації й за межі наявних інтелектуально-духовних досягнень суспільного суб'єкта.

Разом з тим, з огляду на те, що самосвідомість має діяльнісно-рефлексивну природу, методологічно важливим для розкриття теми цієї лекції вважаємо положення сучасного білоруського соціолога і соціального філософа В. Абушенка про те, що самосвідомість “включає в себе процеси самопізнання (самопізнання), самоідентифікації, самовизначення” (виділення автора. – Ред.) [12, с. 886]. Тобто ми робимо наголос на тому, що процес самоідентифікації (результатом якого є ідентичність), з цього (вважаємо слушного) погляду, постає як один з виявів самосвідомості. На це положення ми спиратимемось у подальшому викладенні матеріалу даної теми.

Наостанок, по-перше, здійснивши необхідний засновковий аналіз самосвідомості особистості і давши їй визначення; по- друге, на підставі того, що “у рамцях соціології самосвідомість розглядається як притаманна не тільки індивіду, а й соціальній групі, класу, етносу, суспільству загалом, коли вони усвідомлюють себе суб'єктом практичної і пізнавальної діяльності, а також виробляють загальні ідеали і розуміння власних інтересів” (виділення і курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 887]; по-третє, відповідно до основних завдань цього посібника перейдемо до розгляду найважливіших особливостей як індивідуальної, так і спільнотної етнічної самосвідомості.