Етнічна самосвідомість

Поняття етнічних самосвідомості та ідентичності

Тут почнемо з констатації двох фактів.

По-перше, самосвідомість, як гносеологічна абстракція, є внутрішньо багатоманітним діяльнісним породженням, причому настільки, наскільки соціально багатоманітною є сама людська діяльність. Найбільш значущі феномени останньої онтологічно пов'язані з певними соціальними функціями, що їх виконують й усвідомлюють у суспільстві соціальні групи й особистості. Тому не існує самосвідомості як такої, реальними є лише багатоманітні її вияви: політична, національна, етнічна, дружньо-товариська, батьківська, подружня, професійна, споживацька, власницька та ін. Одними із членів цього шерегу, як ми бачимо, є етнічна й національна самосвідомості. При цьому істотною відмінністю етнічної самосвідомості від усіх інших її виявів є всепроникність, так би мовити наскрізність. Адже “"Ми" є усвідомленням тієї етнічної спільності, до якої кожний із нас обов'язково належить” (курсив автора. – Ред.) [10, с. 26].

По-друге, самосвідомість і сама має діяльнісну природу, і як така передбачає: 1) пізнавальний пошук з метою отримання відповіді на питання “Яким є моє етнічне Я?” (=самопізнання); 2) твердження “Я є представником такої-то етнічної спільноти, бо в мене наявні такі-то притаманні їй ознаки” (=самовіднесення, або самовизначення); 3) твердження “Я себе беззастережно ототожнюю із такою-то етнічною спільнотою” (=самоідентифікація), або, навпаки, “Хоча я й є представником такої-то етнічної спільноти, проте не маю жодного бажання ототожнювати себе з нею” (=самовідречення на зразок Бузини, Колесніченка та ін.).

У світлі таких міркувань не можна погодитись зі спробами “деяких дослідників” ототожнювати етнічну ідентичність з етнічною самосвідомістю. Так, зокрема, український соціолог Н. Черниш пише: “Деякі вітчизняні й зарубіжні дослідники послуговуються іншими, ніж етнічна ідентичність, поняттями, близькими до неї або й тотожними. Це, наприклад, поняття етнічної/національної самосвідомості” (виділення і курсив Н. Черниш. – О. Н.) [13; с. 259].

Тому ми свідомо й однозначно розводимо поняття “етнічна самосвідомість” та “етнічна ідентичність”, даючи, відповідно, кожному з них окреме визначення.

У зв'язку з цим маємо зауважити, що наведені у параграфі 5.2. Теоретичні погляди на феномен самосвідомості взагалі цілком правомірно застосовувати до такого конкретного її вияву, як етнічна самосвідомість, яка, як духовне породження, є здатністю її суб'єкта виокремлювати своє етнічне “Ми” серед усіх інших, усвідомлювати свою належність до цього етнічного “Ми”; здатністю ідентифікувати себе з ним, дистанціюючися водночас від усіх інших етнічних “Ми”, а то й протиставляючи себе їм, або, навпаки, – здатністю відрікатися від свого етнічного “Ми”.

Щодо етнічної ідентичності, як одного з виявів етнічної самосвідомості, то тут ми обмежимося тим визначенням, що його пропонує білоруський соціолог і психолог Л. Науменко: це – “результат емоційно-когнітивного процесу усвідомлення етнічної належності, ототожнення індивідом себе з представниками свого етносу і відокремлення від інших етносів, а також глибоке особистісно значуще переживання своєї етнічної належності” [14, с. 351].

До цього додамо, по-перше, що в Л. Науменко йдеться про результат етнічної самоідентифікації; по-друге, що поряд з етнічною самоідентифікацією мають місце й факти етнічного самовідречення, яке, безумовно, супроводжується негативними переживаннями.