Суб'єкти етнічної самосвідомості

Суб'єкт етнічної самосвідомості взагалі – це суб'єкт етнічної свідомості, етнічної культури, внутрішньоетнічного та міжетнічного спілкування, який здійснює саморефлексію, тобто покладає себе як об'єкт пізнання, який немовби спостерігає себе збоку. Щодо структурованості цього суб'єкта, то у науковому обігу побутовують поняття як колективної (або спільнотної), так і індивідуальної етнічної самосвідомості.

1. Колективна етнічна самосвідомість – духовно-культурний та психологічний феномен відчуття і усвідомлення єдності етнічного “Ми” (як “своїх”), відмінного від етнічного “Вони” (як “інших” або “чужих”), який формується, з одного боку, у рідномовній атмосфері усних оповідань, легенд, міфів, літературно-художніх творів, змістом яких є самоописування та образне самовідтворення, а з іншого – цей феномен формується як наслідок соціальних практик міжетнічного спілкування.

Формування самосвідомості будь-якого етносу ніколи не відбувалося як самоплинно-стихійний процес. Уже з найдавніших часів воно спрямовувалося й контролювалося. Як відзначає В. Столін, “контроль як чинник, що впливає на розвиток самосвідомості, передбачає наявність стандартів, очікувань, планів, норм, ідеалів. Проте контроль має і свій власний "вимір", позаяк передбачає спосіб, за допомоги якого здійснюється управління конкретною дією, вчинком, поведінкою” [8, с. 41]. Тому, скажімо, подорослішання, соціалізація юнака у стародавніх родоплемінних спільнотах включали в себе не тільки проходження через випробування ініціації, а й знання легенди походження своєї етнічної спільноти, достатньо жорстке дотримання звичаїв і традицій, виконання ритуалів та обрядів, врахування посталих стандартів, стереотипів, норм, цінностей та ідеалів, виправдання колективних експектацій тощо.

Кожний етнос також виробляв свої символи-еталони духовної самоідентифікації. Так, у Давній Греції це були “Одіссея” та “Іліада” Гомера; в сучасній Грузії – “Витязь у тигровій шкірі” Шота Руставелі; для сучасного росіянина, звичайно ж, – творчість геніальних Пушкіна та Єсеніна; для сучасного українця – геніальні поезії Кобзаря й Лесі, творчість Каменяра.

Розгляд колективної етнічної самосвідомості передбачає врахування соціальної розшарованості етносу, позаяк фіксування відповідних відмінностей дає можливість констатувати й помітні відмінності в етнічній самоідентифікації між членами різних соціальних груп одного й того самого етносу. Адже “етнічне самопочуття” багато в чому визначається соціальним становищем людини. Так, етнічна самосвідомість різко загострюється за умов соціального пригноблення певного етносу іншим етносом (=широкі маси українського селянства та пересічного козацтва наприкінці XVI – середині XVII ст.). І навпаки, етнічна асиміляція здійснюється тим швидше, чим більшою мірою вона сполучена з підвищенням соціального статусу об'єктів асиміляції (=руські князі, переведені у шляхетство Річчю Посполитою або козацька старшина, переведена у дворянство царатом).

Вільно також припустити, що групи з високим соціальним статусом переважно відзначаються більшою національно-расовою та етнічною індиферентністю, ніж групи, які перебувають на нижчих щаблях соціальної ієрархії.

2. Індивідуальна етнічна самосвідомість онтологічно являє собою результат практичної включеності індивіда у життєдіяльність “свого” етносу, а гносеологічно – результат подвійного порівняння й співвідношення індивідом свого “Я” з “не-Я”, з “Вони” – як з етностереотипом “чужого”, а також з “Ми” – як з етнічним ідеалом “свого”. У першому випадку спрацьовує установка на пошук у собі максимуму відмінних щодо “не-Я” та “Вони” рис, у другому – на пошук максимальної кількості схожих з “Ми” рис і властивостей.

Індивідуальна етнічна самосвідомість, своєю чергою, може бути розглянута з точки зору її підструктурних рівнів, а саме: 1) моністично-стабільний рівень – тверда, непохитна моноетнічна самоідентифікація; 2) перехідний рівень – непевність, вагання індивіда щодо питання ідентифікації себе з певним етносом; швидше за все у такому стані перебувають етномаргі- нали 3) плюральний рівень – етнічна самосвідомість може бути подвійною або навіть потрійною (коли, скажімо, індивід походить від різноетнічного шлюбу, а живе, як і його батьки, у третьому етнічному середовищі); 4) “нульовий” рівень, який є наслідком повної деетнізації (за походженням індивід належить до певного етносу, але вже не відчуває себе його представником); Е. Сміт називає цей рівень “етнічною категорією”, О. Потебня – результатом “винародовлення”.