Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

Позиція знецінення етнічної ідентичності

Дві світові війни XX ст. призвели до кінця доби модерну й метафізики. Настає доба постмодерну і постметафізики. При цьому, начебто, “постмодерністи не відкидають культуру філософування, яка домінувала в епоху модерну (тобто – метафізику). Для них неприйнятною є лише пристрасть модерністів до різних типів “духовного монополізму”, фундаменталізму, фіналізму, телеономізму, монізму, централізму” [4, с. 52]. Нагадаємо, що доба модерну закінчується двома “-ізмами”: “націонал-соціалізмом” і “інтернаціонал-комунізмом”, які були жорстокими тоталітарними режимами, відповідно до ідеологій яких, як відомо, етнічні й національні ідентичності не мали майбутнього.

Проте не є істотно відмінною й позиція сучасних західних ідеологів. Ні, вони, зрозуміло, не постулюють вищість однієї раси або нації над іншими, тобто нижчими расами, націями, етносами. Також в них немає й натяку на якісь там форми ущемлення або дискримінації. Навпаки, скажімо, сучасний американський соціальний філософ Р. Рорті, вважаючи необхідною солідарність між усіма людьми світу, пише, що постметафізиками вона “мис- литься як наша здатність дедалі краще і краще бачити умовність традиціоналістських відмінностей (племені, релігії, раси тощо), бачити їх неістотність порівняно зі схожістю нашого ставлення до болю і приниження; ця солідарність, отже, є людська здатність мислити про людей, досить відмінних від нас, як включених у категорію "ми"” (курсив автора. – Ред.) [5, с. 192].

Тобто Р. Рорті закликає всіх людей світу до солідарності і єдиної ідентичності на тій підставі, що всі ми, як живі істоти, однаково здатні відчувати біль, а як соціальні – приниження. Що ж до таких ідентичностей, як племінна, расова, етнічна, національна, релігійна, культурна, мовна тощо, то вони, на його погляд, є умовними і неістотними, а точніше – штучними і другорядними. Однак не можна не помітити, що така концепція вельми нагадує утопію “наукового комунізму” про майбутнє суспільство, у якому не буде етнічних, національних, релігійних та соціальних ідентичностей, а привабливість цього суспільства полягатиме в тому, що всі люди у культурно-духовному та соціально-економічному сенсі будуть однакові, а відтак – матимуть одну-єдину, уніфіковану, спільну для всіх ідентичність.

Втім і в колишніх радянських ідеологів-міфотворців, і у сьогоднішнього “постметафізика” Р. Рорті знаходяться у сучасній Україні свої послідовники. Так, А. Яценюк, бувши лідером “Фронту перемін”, як “постметафізик від політики”, закликав: “Необхідно припинити боротьбу за ту чи іншу етнічну ідентичність, мову, конфесійну належність, потрактування минулого. Ми такі, як є, і ми разом будемо міцнішими, якщо не буде чвар через дрібниці” (курсив автора. – Ред.) [6, с. 9]. Отже, український політик, який претендував на роль лідера нації, вважав відстоювання людиною права на свою етнічну ідентичність, мову, конфесійну належність, правдиве потрактування історичного минулого чварами через дрібниці. Симптоматично при цьому, що і Р. Рорті, і А. Яценюк використовують займенник “ми”.

Таким чином, можемо бачити, що під новомодерною оболонкою (постмодернізм, постметафізика) приховується старий, досить замшілий зміст. Проте відомо, чим закінчилися соціальні практики “наукового” комунізму з його орієнтацією на уніфіковану ідентичність – “радянський народ”.