< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

Сучасна масова імміграція у розвинені країни є переважно трудовою, а тому мотивованою передусім економічно. Проте, залежно від масштабів імміграційних процесів, наслідки можуть бути і соціальними, і політичними, і духовно-культурними. Зокрема, помітних, а то й значних деформацій може зазнавати національна ідентичність. Як зазначає Габермас щодо ФРН, то “немає жодного сумніву, що цю політику (стримування імміграції. – О. Н.) схвалює переважна більшість населення” [Там само, с. 316]. Адже “приплив іммігрантів змінює склад населення і в етико-культурному вимірі. Тому постають питання. Чи не обмежується бажання іммігрувати правом політичного цілого (нації. – О. Н.) зберігати непорушною свою політико-культурну форму життя (тобто національну ідентичність. – О. Н.)?” [Там само, с. 317]. Габермас пророкує, що “легітимно утверджувана ідентичність суспільного цілого, зазнавши впливу імміграційних хвиль, зовсім ненадовго вберігатиметься від змін” [Там само, с. 319]. Цей невтішний прогноз змушує ставити питання про таку “ліберальну імміграційну політику, яка відкриває власне суспільство для іммігрантів і керує переселенням згідно з наявною місткістю. Оборонний слоган "Човен заповнений" дозволяє побачити неготовність...” (курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 322].

Космополітична ідентичність “регіону” Земля

Перекладач книги Юргена Габермаса “Залучення іншого: Студії з політичної теорії” [13] і водночас автор післяслова до неї – Андрій Дахній характеризує автора цієї книги як вченого, який “неухильно обстоює погляди, які загалом налаштовані на вихід за національні межі, спрямовані на універсальні, а не на локальні виміри” [11, с. 390]. Через свої роботи, а особливо таку, як “Постнаціональна констеляція та майбутнє демократії” [16], Габермас постає як ревний прихильник космополітизму, світоглядні засади якого він подає так: “життєві світи індивідів і малих груп (виділення автора. – Ред.), подібно до монад, розпорошуються по простягнутих по всьому світові і функціонально скоординованих мережах, замість того, щоб взаємно сполучатися на шляхах соціальної інтеграції, створюючи багатошарові та великі політичні єдності” [Там само, с. 308].

Отже, бачимо, що Габермас-космополіт, будучи орієнтований переважно на індивідуальну ідентичність, у крайньому разі – на малогрупову, представляє індивіда-однодумця як настільки самодостатнього, що він, як “громадянин світу”, може обійтися без “соціальної інтеграції”, без “політичної єдності” і, зрозуміло, – без відповідних ідентичностей.

Що ж до основної мети адептів космополітизму, то Габермас для її викладення надає у примітках слово Вальдрону (J. Waldron. Minority Cultures and the Cosmopolitan Alternative // W. Kymlicka (Ed.). The Rights of Minority... – P. 105): “Космополітична стратегія потрібна не для того, щоб заперечувати роль культури у складанні людського життя, а для того, щоб піддати сумніву, по-перше, припущення того, що соціальний світ виразно поділяється на конкретні окремі культури, по одній на кожну спільноту, по-друге, припущення того, що кожній людині потрібна саме одна з цих одиниць – унікальна і зв'язна культура, – щоб надати її життю форму і зміст” [Там само, с. 357].

Як можна бачити, феноменами, що заважають космополітизму вільно поширюватись, є етноси і етнічна ідентичність. Відтак здійснюється досить прозора і звична для Габермаса “атака” на ці феномени, яка полягає в тому, щоб внести у свідомість пересічних громадян сумнів у реальності існування етносів, а також переконати їх, що життя окремої людини може набувати форми і змісту не через припадання до джерел “унікальної і зв'язної” рідної етнічної культури (“по одній на кожну спільноту”-етнос), а через включення людини в ту культуру, яка має бути уніфікованою, тобто бути однією-однаковою для всього людства.

Однак адептів космополітизму не вдовольняють і такі форми колективності й солідарності, як нація і національна ідентичність. Тому настанова Габермаса така: “Якщо державна громадянська солідарність вкорінюється кожного разу в особливій колективній ідентичності (національній ідентичності. О. Я), то солідарність між громадянами світу повинна опиратися єдино на виражений у правах людини моральний універсалізм” (виділення автора. – Ред.) [16, с. 334]. Це настанова, але вже сьогодні Габермас фіксує “характерне для постіндустріальних суспільств просування в напрямі індивідуалізації та побудови “космополітичних ідентичностей” (виділення автора. – Ред.) [Там само, с. 292]. Однак, із жалем констатує він, на сьогодні “політичній культурі світового співтовариства не вистачає етико-політичного виміру, який був би необхідним для відповідної глобальної спільноти та утворювання глобальної ідентичності” (виділення автора. – Ред.) [Там само, с. 335].

Зрозуміло, що космополітизм і космополітична ідентичність не можуть виникнути відразу на всій нашій планеті, потрібна певна поступовість. Отже, за наших часів основний космополітичний експеримент, на думку Юргена Габермаса, відбувається у Західній Європі. У зв'язку з цим “представники космополітичної позиції... розглядають союзну державу Європу як вихідний базис для запровадження заснованого на міжнародних договорах режиму майбутньої "світової внутрішньої політики" (виділення автора. – О. Н.) [Там само, с. 310]. Відповідно ці “"представники" формулюють настанову європейським політичним партіям, які загальноєвропейський простір "повинні" відкривати з подвійною метою: створити соціум Європи, яка (Європа. – О. Н.) виявиться вагомою для космополітичної чаші вагів” (виділення автора. – Ред.) [Там само, с. 340].

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >