< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

Потреба в ментальному

Почнемо з апелювання до думки відомого сучасного японського філософа і педагога Дайсаку Ікеди. “Час, яким живе людина, – вважає він, – не завжди фізичний. Часто вона живе деяким ментальним часом. І тому кожного разу, коли настає яка- небудь особлива дата – день народження, річниця чого-небудь або ж початок нової ери, – люди хочуть побажати один одному багато доброго, хорошого і приурочити до важливої дати або прийняття важливого рішення, або завершення великої роботи, або взагалі "початок нового життя". І у такому випадку зазвичай ми не відчуваємо себе обманутими, коли передані нам побажання залишаться потім просто добрими словами і не вті-

лятъся у реальності” (курсив тут і вище автора. – Ред.) [3, с. 30]. Тобто майже у кожної людини є потреба жити у ментальному часі.

Отже, сьогодні, коли людина почала усвідомлювати себе суб'єктом ментальності, сам термін “ментальність” набув досить широкого розповсюдження не тільки у наукових працях, а й у публіцистиці зовсім не випадково. Адже достатньо навіть незначної розвиненості етнологічної інтуїції, щоб переконатися в тому, що він, цей термін, дуже влучно передає зміст латентно пульсуючої важливої визначеності етнічного буття. Але якої? Зупинімося коротко на цьому питанні.

Однозначної, а тим паче ґрунтовної відповіді на нього не існує, а це свідчить про те, що теорія ментальності перебуває досі у процесі становлення. Й тут, до речі, звертає на себе увагу те, що об'єкти, стосовно яких використовується поняття “ментальність”, мають доволі велику якісну розбіжність.

Пошуки у фізичному світі

  • 1. Так, наприклад, І. Цехмістро вважає, що всій природі притаманні властивості ментальності, або ідеальності [4, с. 8], і що ми маємо бути вдячними квантовій фізиці, яка “внесла вражаючий елемент духовності у сучасну картину світу” [Там само, с. 14], яка також “повністю залишає осторонь зовнішню речовинно-субстантну оболонку світу й зосереджує свою увагу на ментальних структурах у його підвалинах. Одночасно вона розкриває надзвичайну ідентичність найбільш тонких структур ментальних підвалин буття та ідеальних структур свідомості” [Там само, с. 20]. При цьому, підсумовує І. Цехмістро, “моє "Я" тотожне ментальним підвалинам буття” [Там само]. У викладеному підході до тлумачення ментальності приваблюють не тільки доволі сміливі припущення, а й те, що завдяки їм ментальності, що вони притаманні царині людського буття, постають як лишень один із виявів ментальних підвалин логокосмосу.
  • 2. Ще більш сміливим гіпотетиком виявляється Г. Котельников, котрий пропонує розглядати невичерпність та безмежкість матеріального світу як невичерпність та безмежність його духовно-свідомих структурацій [5]. Так, на його думку, вся матерія є одушевленою. Однак не в розумінні існування “розлитого”, “розчиненого” в ній Бога, а в тому розумінні, що вона перебуває у процесі постійного свідомого й керованого розвитку. Як саме? “Можна припустити, – пише він, – що Життя й Розум є одвічними атрибутами матерії й здатні до експансії з одного виду на інший [Там само, с. 20]. При цьому “й ми самі є продуктом розвитку й діяльності надмікроцивілізацій” [Там само, с. 21]. “Ця система управління, ймовірно, діє й понині на доклітинному (віруси) або клітинному рівні будь-якої живої істоти” [Там само]. Якщо говорити про появу людини, то “роль надмікроцивілізацій у стимулюванні цього процесу є безперечною” [Там само, с. 22].

Врешті-решт “тією мірою, якою у людині та в її діяльності моделюється й відтворюється на новому рівні самоорганізації матерії власна природа й творчий геній надмікроцивілізацій, останні здебільшого вичерпують свої можливості й передають естафету розвитку живої природи й Розуму людській цивілізації, покликаній нести її далі” [Там само, с. 23].

Тому иметою й вищим сенсом людської діяльності у майбутньому, безперечно, має стати відтворення себе у масштабах наступного структурного рівня самоорганізації матерії” [Там само, с. 28, 29].

Що ж стосується духовно-душевних людських проявів, то, згідно з Г. Котельниковим, до їх розуміння треба підходити з позицій “отримання інформації від надмікроцивілізацій... Не можна виключити того, – пише він, – що багато які почуття, думки й дії людей (а надто коли вони охоплюють маси) є проявом цього зв'язку у свого роду сигналами, що йдуть до нас із мікросвіту” [Там само, с. 25].

3. Й усе-таки ці погляди, за всієї їх сміливості, не такі вже й нові. Вони є, по суті, своєрідним (з апеляцією до сучасної науки) відтворенням анімістичних уявлень (характерних для людських спільностей з примітивним рівнем розвитку соціальної практики і суспільної свідомості); аристотелівського вчення про активну форму та пасивну матерію; спінозівського пантеїзму; гілозоїзму та віталізму Нового часу тощо. Вражає та історична наполегливість, навіть настирливість, з якою людство (через своїх найбільш прозорливих представників) знов і знов звертається до пошуку онтологічних засад своєї духовності, що втілюється у різні форми ментальності.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >