Пошуки представниками школи “Анналів”

Що ж до сучасної концепції ментальностей, то потреба в ній виникла через те, що дослідникам-суспільствознавцям XX ст. стало не вистачати суто зверхньої та здебільшого суб'єктивованої інформації і свідчень людей минулих часів та епох про себе. І, мабуть, одними з перших виявили дію в історичному процесі не тільки зовнішніх чинників (тобто соціально-економічних, або цивілізаційних), а й внутрішніх (тобто духовно-психологічних, або культурних) визначні французькі історики XX ст. Марк Блок та Люсьєн Февр. Так, М. Блок, як орієнтований на реконструкцію ментальних структур, котрі визначають соціальну поведінку людини, вважав, що “повну картину історичного минулого відтворює дослідження, що поєднує аналіз об'єктивних (екологічних, технічних, демографічних та ін.) факторів з вивченням суб'єктного, соціально-психологічного початку історії” [6, с. 106].

Солідарний із М. Блоком його однодумець Л. Февр свою теоретичну позицію особливо протиставляв марксизмові, який, з його погляду, висловленому в статті “Капіталізм і реформація”, намагався “пояснити рух людської думки тільки еволюцією економічних форм, відмикати всі замки одним ключем зі своєї кишені” (курсив автора. – Ред.) [7, с. 215]. 1 якщо відомий сучасний американський економіст російського походження Василь Леонтьев цілком слушно, саме як економіст, вважає, що у К. Маркса є чого повчитися ще й сьогодні [8, с. 111], то Л. Февр не менш слушно, але вже як історик, обстоює докорінно протилежну позицію. Так, 1935 р. в статті “Міркування про історію техніки” він писав: “У кожної доби своя техніка, а у цієї техніки – стиль своєї доби. Стиль, що показує, якою мірою все взаємопов'язане й переплетене у справах людських; стиль, який, якщо бажаєте, демонструє, як техніка зазнає впливу того, що можна було б назвати “загальною історією”, й водночас сама впливає на цю історію. Проблема тут теж подвійна. Від часів Маркса її називають безглуздим терміном – проблемою історичного матеріалізму. Це, по суті, проблема глобальної історії” [7, с. 374]. Не викликає подиву те, що Л. Февр так негативно ставиться до історичного МАТЕРІАЛІЗМУ, адже, згідно з поглядами представників школи “Анналів”, “загальна історія”, або “глобальна історія” – це явище переважно Духовне.

Для реалізації своїх ідей М. Блок і Л. Февр, почавши у 1929 р. видавати у місті Страсбурзі журнал “Аннали економічної і соціальної історії”, заснували так звану “школу “Анналів”. Вчені цієї школи дійшли переконання, що письмова або речова, текстова або артефактна історична пам'ятка минулої доби, що підлягає на даний момент вивченню, сама собою є “непрозорою”, тобто неінформативною. У якості історичного джерела вона постає лише тоді, коли історик розпочинає її дослідження, у семіотичному сенсі розшифровуючи її мову. На погляд М. Блока, “історичне джерело завжди "відповідає" на конкретні запитання історика, і вправно складений запитувальник здатний виявити прихований зміст джерела, дозволяє сягнути глибше тих подій, що лежать на поверхні” [6, с. 106].

Як представник історії ментальностей, або антропологічно зорієнтованої історії, Л. Февр вважав, що історія суспільних ідей і наукових знань має бути доповнена історією афектів, історичною психологією. І тут, дозволяючи собі (як необхідне) доволі розлоге цитування, звернемося до такого знавця творчості Л. Февра, як А. Гуревич, на думку якого, “введення в історичне дослідження поняття "ментальність" являє найважливіше наукове завоювання. Історики попереднього часу на слово вірили текстам джерел, обмежуючися формальною критикою їхньої вірогідності. Вивчення ментальностей, тобто такого шару людської свідомості, який не прорефлектований, не усвідомлений повністю, прихований від самих його носіїв, відкриває нові перспективи. Історик отримує можливість проникнути у сховища суспільної свідомості, побачити в ній те, про що, ймовірно, не здогадувалися самі володарі цих таємниць. Тим самим дослідники ближче підходять до справжніх спонукальних причин вчинків людей, не обмежуючись заявами, які вони декларують і які цілком можуть бути не тільки навмисним ошукуванням, а й самооманою, ілюзією; історики виявляють соціально-культурні автоматизми поведінки індивідів і груп” (курсив автора. – Ред.) [9, с. 538].

Отже, поняття “ментальність” (mentalite) постає як одне з ключових в історіографічній традиції школи “Анналів” і вважається її представниками належним до сфери автоматичних (неусвідомлюваних) форм свідомості і поведінки людей.

Залежно від завдань, що їх ставить перед собою дослідник, справді можна говорити й про ментальності доби, й про ментальності велетенських регіонів. Але що ж являють собою ментальності? Згідно з іншим істориком ментальностей, видатним представником школи “Анналів” Ле Гоффом, ментальності – це не чітко сформульовані і не цілком усвідомлювані (іноді зовсім не усвідомлювані) стереотипні процедури мислення, а також позбавлені логіки розумові образи, що притаманні конкретній епосі або певній соціальній групі. Ментальності, як засоби орієнтації у соціальному і природному світі, постають як своєрідні автоматизми думки: люди користуються ними, не замислюючись про них і не помічаючи їх [ 10, с. 355,356].

Як зазначає провідний український філософ, академік М. Попович, “ідея включення індивідуальних мотивацій у предмет розгляду історика... по-різному... втілюється (представниками школи “Анналів”. – О. Η.) Ф. Броделем, Жаком Ле Гоффом, П'єром Нора, але внаслідок широти охоплення матеріалу скрізь наявні етнологічні мотиви” (виділення і курсив автора. – Ред.) [11, с. 6]. У сучасному суспільствознавстві цей вельми важливий у контексті розглядуваної нами теми факт віддзеркалюється досить адекватно, тому й розроблення етнічної проблематики здійснюється вельми активно.

Якщо сьогодні визнається, що кожний етнос має свою, так би мовити, духовно-культурну “ауру”, яка суттєво впливає на самосвідомість та характер життєдіяльності значної більшості відповідних етнофорів, то є всі підстави вважати, що така “аура” існувала і в минулі часи та що вона справляла відповідно не менший вплив. Урахування цієї обставини якраз і зможе забезпечити більш глибоке розуміння спонук і мотивів вчинків і дій наших предків, а тому й більш об'єктивне висвітлення сутності подій минулого. Зрозуміло, що у зв'язку з цим перед дослідниками постають непрості завдання.

Гадаємо, що необхідно рішучіше перетворювати все те, що було набуто Ж. Ле Гоффом, Марком Блоком, Люсьєном Февром, Фернаном Броделем та іншими представниками школи “Анналів”, на засіб видобуття нових наукових фактів, зокрема – поглибленої розробки етнонаціональної проблематики.