Етнічне й національне як колективне підсвідоме

ПЛАН

8.1. Пошуки доглибних засад індивідуальної та колективної людської душі.
8.1.1. Особистісне несвідоме у психоаналізі 3. Фрейда.
8.1.2. Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології К. Юнга.
1. Індивідуальна душа як вмістилище колективного несвідомого.
2. Колективне несвідоме як джерело пізнання.
3. Юнг про потребу у колективному несвідомому.
8.1.3. Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга.
1. Від “колективного несвідомого” до “колективного підсвідомого”.
2. Одвічність потреби у міфологізації.
3. Основні групи символічних смисло-змістів міфолегендних образів.
8.2. Первісно-інстинктивні архетипи Юнга.
8.2.1. Юнгова концептуальна домінанта.
8.2.2. Архетип “Здоланого душевного мороку”.
8.2.3. Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів.
8.3. Етнічні архетипи.
8.3.1. Етнічні архетипи як зміст колективного підсвідомого.
8.3.2. Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів.
8.4. Національно-суспільне підсвідоме.
8.4.1. Не “національні архетипи”, а “національно-суспільне підсвідоме”.
8.4.2. Свідоме формування національно-суспільного підсвідомого як сучасна міфотворчість.

Висновки.

1. Особистіше несвідоме. – Колективне несвідоме. – Етноспільнотне підсвідоме. – Національно-суспільне підсвідоме.
2. Ментально-архетипний зміст етнічного.

Контрольні питання і завдання.

Використана література.

Рекомендована література.

Пошуки доглибних засад індивідуальної та колективної людської душі

Як нами уже зазначалося, сутність етнічних зв'язків недостатньо пояснювати дією тільки раціональних чинників, “картина буде однобічною, якщо не доповнити їх (раціональні чинники. – О. Н.) соціально-психологічним чинником, пов'язаним з національними символами” [1, с. 125], а точніше – з етнонаціональними. Однак почнемо із звернення до 3. Фрейда.

Особистісне несвідоме у психоаналізі З. Фрейда

Зігмунд Фрейд (1856-1939) не піддавав осудженню індустріального Молоха, що руйнував засади традиційного суспільства, не критикував значною мірою збанкрутілі ідеї Просвітництва, але він був, мабуть, одним із перших західних мислителів, хто вже на зламі ХІХ-ХХ ст. своєю парадигмою психоаналізу практично відреагував на безглуздя Глузду, на нераціональність Раціонального.

Найбільш адекватну оцінку науковому доробку 3. Фрейда дає К. Юнг, котрий складався як вчений, відштовхуючись саме від фрейдівського психоаналізу. “Як відомо, – відзначав К. Юнг, – відповідно до теорії Фрейда змісти несвідомого зводяться до інфантильних бажань та спрямувань, що були витиснуті із свідомості у ранньому дитинстві. Це витискування, між іншим, здійснюється протягом всього життя” [2, с. 297]. При цьому, за оцінкою Юнга, “найбільш довершеним є метод аналізу сновидінь, відкритий Зігмундом Фрейдом” [Там само, с. 290], “як каже Фрейд, аналіз сновидінь є прямим шляхом до несвідомого. Він приводить до розкриття найглибших таємниць особистості, і є тому безцінним інструментом для лікаря і цілителя душі” (виділення і курсив автора. – Ред.) [2, с. 293]. З іншого боку, за Юнгом, “сексуальна теорія неврозу, висунута Фрейдом, ґрунтується на істинному і фактичному принципові. Однак помилка цієї теорії полягає у її однобічності... окрім того вона здійснює необачні кроки, прагнучи схопити невловимий Ерос за допомогою своєї брутальної сексуальної термінології” [Там само, с. 38].

Втім, на наш погляд, заданий Фрейдом імпульс виявився настільки потужним, що й після того, як наукове співтовариство фактично визнало неприйнятними (як безпідставні) уявлення про всесилля наукового Знання, раціонального мислення, але також не сприйняло й абсолютизацію ірраціонального, концепція особистісного несвідомого продовжує активно використовуватися не тільки у психологічній науці, вона досі користується попитом і в духовно-культурній сфері західних суспільств.

Водночас, по-перше, не можна не бачити, що, абсолютизуючи роль несвідомого в індивідуальному житті, Фрейд здійснює певні зазіхання на права Розуму, бо якщо у житті окремої людини царює несвідоме, місця для Розуму в ньому вже залишається обмаль. Адже Фрейд виходив з того, що “неусвідомлюва- ні мотиви зумовлюють поведінку людини як у нормі, так і в патології” [3, с. 1170]. Окрім того, “у традиції психоаналізу несвідоме потрактовується як таке, що не може бути пізнаним” [Там само]; нарешті, після Фрейда “стало неможливим потрактовувати філософію суб'єкта як філософію свідомості” [Там само, с. 1171].

По-друге, Фрейд у свій спосіб руйнує (принаймні – теоретично) засади соціального (у основі своїй – традиційно-колективного) життя людей, бо в нього залишений сам-на-сам із своїм несвідомим індивід постає як атомізований, як відокремлений від соціуму. Тому, гадаємо, Фрейд-психотерапевт, намагаючись розкрити світу хвору Душу сучасної йому людини, насправді вивів теоретичний образ “обездушеної” особистості.

При цьому у поле зору вченого не попадає такий ефективний, на наш погляд, “засіб лікування” хворої людської душі, як життя у спорідненому середовищі свого етносу

Мабуть найближче до вирішення означеної проблеми підійшов Карл Густав Юнг (1875-1961), котрий, сперш як послідовник 3. Фрейда (1907-1912), а з 1913 р. вже як його опонент, послуговується поняттям “колективне несвідоме”.