Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга
1. Від “колективного несвідомого” до “колективного підсвідомого”
У вступі до даного розділу ми вже обґрунтовували необхідність відмови від поняття “несвідоме” на користь поняття “підсвідоме”. Адже ми не можемо не враховувати об'єктивні результати невпинного поступу людства на шляху самопізнання, базовані, зокрема, на зіставленні грандіозних передбачувань адептів Просвітництва із не менш грандіозними історичними провалами відповідного проекту. І тут ми виходимо з того, що “робота” Розуму породжує знання в усвідомлюваній, неусвідомлюваній та підсвідомій формах, але ніяк не у формі несвідомого. Тому, здійснюючи екстраполяцію основних наукових досягнень Юнга на сферу етнонаціональних відносин, ми надаємо перевагу поняттю “колективне підсвідоме ”, а не “колективне несвідоме ”.
2. Одвічність потреби у міфологізації
Ще у XIX ст. видатний українсько-російський мовознавець Олександр Потебня (1835-1891) вважав, що “міфологічне мислення... притаманне не якому-небудь часу, а людям усіх часів, які знаходяться на певному ступені розвитку думки” (виділення і курсив автора. – Ред.) [10, с. 576]. Психоаналітик К. Юнг зі свого боку намагається дати наукове пояснення фактам дії на сучасну йому людину колективного несвідомого, з його майже забутими міфами, міфологією, з'ясувати його сутність і тенденції змін.
Позитивно сприймаючи ту думку Юнга, що архетипи, як зміст колективного несвідомого (підсвідомого), мають міфологічний характер, ми повинні відповісти на запитання: “А що ж таке міф, міфологія?” Прийнятним вважаємо визначення, відповідно до якого міф – це “форма цілісного масового переживання та тлумачення дійсності за допомогою чуттєво-наочних образів, що їх вважають самостійними явищами реальності... "Екологічна ніша" міфу... міститься у тих царинах людського існування, де раціоналістичне світорозуміння або не займає панівного становища, або з якихось причин його втрачає” [11, с. 634].
Відтак виникає питання: “Якщо ми й насправді живемо в такі часи, коли старі міфи релігії повалилися, а нові наукові міфи вже не надихають нас, то чи не в тому полягає наше завдання, щоб... оволодіти новим баченням дійсності, створити новий міф, заговорити новою мовою?” [12, с. 81]. Дійсно, сьогодні є підстави говорити про ситуацію “нового входження в суспільне життя ірраціональних чинників, в тому числі і "нової" міфології” (виділення і курсив автора. – Ред.) [ 13, с. 294].
У чому ж полягає новизна “нової” міфології? Мабуть, не тільки у зверненні до сюжетів сучасності, а й у використанні сучасних образів-символів з їх суто відмінними від “сивої давнини” смисло-змістами. Однак, як і раніше, незмінним є те, що й нові міфології це все ж таки – “тип функціонування культурних програм, що передбачав їх некритичне сприйняття індивідуальною і масовою свідомістю, сакралізацію їх змісту та неодмінність виконання”, причому “відповідно до сучасної культури може бути зафіксований свого роду ренесанс міфології, пов'язаний із формуванням у її контексті концепції нелінійних самоорганізаційних динамік” (виділення і курсив автора. – Ред.) [14, с. 634,638].
У цілому ж, хоча роль міфу у житті сучасного суспільства є неоднозначною, слід визнати, що “міф як універсальна форма дотеоретичного світогляду присутній у різних сферах духовно-практичного засвоєння реальності... як необхідний і як такий елемент, що мав міцний продуктивний потенціал ” (виділення і курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 634].
Міф є відповіддю на потребу людини не тільки пізнавати світ, а й переживати його. Потребу у міфі “висуває” колективна людська Душа, яку раціоналістичний Молох “проекту модерну” (а цей проект Ю. Габермас цілком підставно називає незавёршеним) все більшою мірою не тільки вихолощує й висушує, а й поступово її “вбиває”, руйнуючи “захисний мур символів”, що їх вибудовують такі форми ірраціоналістичного світорозуміння, як міфологія і релігія.
Отже, сьогодні, у добу “легітимізації” ірраціонального, цінність міфів, міфології, міфотворення сприймається вже як безперечний факт. “Сучасна міфологія... представляє собою трансісторичний спосіб духовно-практичного освоєння людиною світу. В такій своїй якості міф змінює конкретні форми свого існування, не змінюючи сутності – гармонізації відносин людини зі світом, образно кажучи, перетворення хаосу на космос” (виділення і курсив автора. – Ред.) [13, с. 295].
3. Основні групи символічних смисло-змістів міфо-легендних образів
Отже, позитивно сприймаючи підхід до розуміння міфу як до одвічного еволюціонуючого атрибуту соціальності, ми виділяємо три основні дослідницько-послідовні групи символічних смисло-змістів міфо-легендних образів, а саме: первісно- інстинктивну, етнічно-спільнотну та національно-суспільну.
Перша з трьох зазначених груп, тобто первісно-інстинктивна, є, як нам бачиться, цариною власне Юнгових практично-експериментальних та наукових пошуків.
Друга, етнічно-спільнотна, група міфо-легендних образів вводиться нами у порядку наміру розвинути плідну ідею Юнга про залежність морально-психічного здоров'я людини від міфо-легендних першообразів (=архетипів), базованих на давніх традиціях, звичаях, нормах, нехтування багатьма з яких, як показав цей вчений, є небезпечним.
При цьому першу і другу групи міфо-легендних образів ми здебільшого розрізняємо, з одного боку, як вельми абстрактну, загальнолюдську, а з іншого боку – як значно конкретнішу, етнічно-спільнотну, пам'ять-Душу. Що ж до розрізнення першої і другої груп за ознакою “сивої давнини”, то тут доцільність видається проблемною. Адже сучасні дослідники творчості Юнга констатують, що “за історичною мінливістю конкретних символів Юнг угледжував інваріантність архетипу, що пояснювала вражаючі схожості у різних міфологічних та релігійних системах і факти відтворювання у сновидіннях і психічній маячні фрагментів стародавніх езотеричних систем” [8, с. 70]. Однак цілком зрозуміло, що “стародавні езотеричні системи” не могли виникнути раніше, ніж люди почали вести племінний (тобто – вже етнічно маркований) спосіб життя.
Певна річ, якщо друга група символічних смисло-змістів міфо-легендних образів виокремлюється нами у першу чергу задля теоретичного вирішення проблеми консолідації тих сучасних етносів, що прагнуть усамостіинення, духовно-душевного здоров'я, то третя, національно-спільнотна, група міфо- легендних образів – задля символічного забезпечення вирішуваних завдань формування сучасної політичної нації. Зрозуміло, що тут ми ще більшою мірою, ніж при зверненні до другої групи образів, віддаляємося від Юнгових архетипів первісно- інстинктивного ґатунку.
