Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

Юнгова концептуальна домінанта

Будучи психіатром (“душлікарем”, говорячи сучасною мовою), Юнг працював з пацієнтами індивідуально, а не на манер, скажімо, Алана Чумака або Анатолія Кашпіровського. Однак як науковець він усе ж користувався поняттям “колективне несвідоме”, не маючи, проте, на увазі у якості відповідного носія-суб'єкта якусь певну, локалізовану у просторі людську спільноту. Радше Юнг, як нами вже було зазначено, ототожнював “колективне несвідоме” із загальною пам'яттю всього людського роду, змістом якої є архетипи-першообрази, котрі “містять, як за формою, так і за смислом, міфологічні мотиви. У чистому вигляді останні присутні у казках, міфах, легендах, фольклорі” [5, с. 1245].

Юнг встановив факт знаходження у сховищах людської душі так званих архетипних образів як явищ колективного несвідомого, а також те, що свій особливий вплив на психічний стан та поведінку людини ці архетипні образи здійснюють, з'являючись у снах, тобто – діючи підсвідомо. Але він не розкриває природу субстрата-носія, або ж соціального поля, у якому обертаються архетипні образи. Юнг розглядає їх як такі, що хоча й породжені колективним досвідом, але відтоді (з часів сивої давнини) існують достатньо автономно (від подальшого колективного досвіду) й “переселяються” від однієї людини до іншої, слід вважати, шляхом біологічного наслідування.

Тут є водночас моменти і містифікації, і біологізації явищ як індивідуальної, так і суспільної свідомості. Однак, попри це, відкриття Юнгом феномену саме колективного несвідомого (підсвідомого), яке (на відміну від фрейдівського індивідуального несвідомого, що є результатом несвавільного витискування з царини індивідуальної свідомості) існує поза межами індивідуального свідомого й впливає на останнє (переважно у сонному стані індивіда), а відтак – на дії індивіда, – це його відкриття не зменшує своєї ваги.

Перекидаючи місток від первісної соціальності, з її ініціаціями, до сучасної особистості, Юнг спирається на своєрідну власну концептуальну домінанту, тобто він надає настільки великого значення людській “первісній інстинктивній природі”, що людина, яка випускає з поля зору цю свою природу, розглядається ним як така, що, “так би мовити, забуває саму себе”. Й таким “забудьком” він вважає свого сучасника, який орієнтується переважно на зовнішній (а не на свій внутрішній) світ, “до властивостей якого він змушений пристосовувати свої душевні та технічні можливості” (виділення і курсив автора. – Ред.) [15, с. 38, 44]. Однак у Юнга архетипно-вселюдська Душа має настільки ж первісно-інстинктивну наскільки й образно-символічну природу. Як потрактовує Юнга професор С. Кримський, архетипи являють собою, якщо не “сховища суспільної свідомості”, то у будь-якому разі “якісь символічні схеми "колективного несвідомого"... не індивідуальні, а колективні уявлення людського роду” (виділення і курсив автора. – Ред.) [16, с. 73]. Отже, розглянемо деякі з ар- хетипів юнгівського колективного підсвідомого.