Етнічні архетипи

Етнічні архетипи як зміст колективного підсвідомого

К. Юнг-вчений, який, так би мовити, “вийшов із Фрейда”, поціновував його прагнення відшукувати причини індивідуального психічного нездоров'я у індивідуальному ж несвідомому, як в цілому плідне. Однак “під шаром "особистісного несвідомого", що складало основний предмет вивчення у класичному психоаналізі Фрейда, Юнг виявляє "колективне несвідоме", потрактовуючи його як загальнолюдське підґрунтя ("грибівницю") душевного життя індивідів” [8, с. 70]. Втім Юнг не вдається до того припущення, що архетипи, як зміст колективного несвідомого (підсвідомого), притаманні феномену етнічного. Тому загальнолюдська пам'ять-Душа не є в Юнга чітко етнічно маркованою, через що й психічні проблеми своїх пацієнтів він розглядає як суто клінічні випадки. Він не вивчає ці проблеми під кутом зору ступеня відірваності кожного зі своїх пацієнтів від їхнього спорідненого етносоціального середовища з його (цього середовища) колективним архетипно-підсвідомим. Взагалі ідея етнічного лише латентно представлена в аналітичній психології Юнга.

Однак не можна не визнати, що кроки в напрямі етнічно- спільнотних пошуків ми навряд чи могли б зробити, не спираючись на Юнгове “колективне несвідоме”. Так само не можна не визнати й того, що зазначені наші кроки зумовлені такими “соціальними практиками” другої половини XX ст., як етнічні революції, або інакше – Етнічний Ренесанс. Відтак тут про клінічні випадки мова йти не може, бо це було масове волання Вселюдської Душі – як реакція на масову ж хворобу етнічного маргіналізму. Лікування потребувало ціле суспільство, хворе на соціальну анемію. Отже, у даному контексті сьогодні, гадаємо, доречніше говорити про змісто-смисли не так первісно-інстинктивних, як власне етнічних міфо-легендних образів-символів. І не так у індивідуальному (як це є у Фрейда), як радше у спільнотному (як це неявно пропонує Юнг) сенсі.

Маючи намір адаптувати до етнонаціональної проблематики Юнгове колективне несвідоме, нагадаємо також, що у лекції 7 (параграф 7.2.3.) ми апелювали до важливого для нас узагальнювального спостереження академіка М. В. Поповича, котрий виявив, що у творах багатьох істориків-представників французької школи “Анналів” “скрізь наявні етнологічні мотиви”. Але хіба засновник школи аналітичної психології Юнг, коли він розглядає колективне підсвідоме як загальнолюдську “першо- образну” пам'ять, вмістилищем якої є душа кожного окремого індивіда, – хіба він при цьому фактично під індивідом не має на увазі етнофора? Хіба часи творення первісних міфів, часи закладання у загальнолюдську підсвідомість “першоббразної” пам'яті не були часами етноплемінного способу життя? Інша річ, що у світлі переважно індивідуально-психологічних проблем, що їх розв'язував Юнг, цей бік справи не був суттєвим. Проте він є суттєвим для здійснення соціально-філософського, соціально-психологічного та соціологічного підходів до з'ясування сутності душевного життя людських спільнот.

Яким же чином можна оволодіти етнічно-спільнотним змістом юнгівської теорії архетипів? Мабуть, таким, щоб знайти засіб поєднання (або знайти дійсну єдність) індивідуальної живої людської Душі (яка кинута Юнгом напризволяще, залишена сам-на-сам з переважно ворожими архетипними образами) з не менш живою доброзичливою Душею колективною. Такою душею є Душа етносу. Адже ні фахово-професійні, ні вікові, ні аматорські, ні політичні, ні інші людські угруповання не є такими стійкими, як етнічні. В останніх індивід залишається (крім надзвичайних випадків) усе своє життя. Та й пов'язаний він зі своїм етносом не тільки інтелектом, і не тільки периферійними, а саме доглибними фібрами своєї Душі.

Отже, можна зробити висновок, що “колективне підсвідоме” має етнічну природу, а виявлені Юнгом фобії (як і досліджені Е. Дюркгеймом суїцидні явища) набувають масового характеру (статистичного значення) там, де здійснюється відрив соціального від етнічного, культурного – від цивілізаційного, тобто там, де людство починає “забувати” свою етносоціальну та цивілізаційно-культурну цілісність, а кожний окремий індивід перетворюється на Юнгівського “забудька”.

Спираючись на погляди Юнга, а також Бахтіна, можна зробити й той висновок, що життя етносу не тотожне не тільки фізичному існуванню індивідів, а й відособленому існуванню душ. Сила й безсмертя етносу полягає в тому, що душа окремого етнофора здобуває визначеність і самоцінність лишень як “своє інше” душі етноспільнотного цілого. Отже, значущість архети- пів Юнга як змістовних феноменів колективного підсвідомого для з'ясування сутності етнічних процесів є справді неперебутною.

Тож вже не можна не бачити, що, з одного боку, сучасний людський індивідуальний суб'єкт прагне охопити своєю свідомістю, включитися своєю діяльністю у якомога більшу частину навколишнього соціуму. Однак при цьому дедалі збільшувана частка охоплюваного ним безмежного соціального об'єкта стає відповідно все більш холодною та індиферентною. Тому, з іншого боку, цей суб'єкт, здійснюючи рефлексію в напрямі власної самоцінності, прагнучи збереження теплоти душевних зв'язків, має стискувати у своїх соціальних практиках, а відтак – і у своїй свідомості охоплюваний ним об'єкт до розмірів тієї частки соціального макрокосмосу, з якою він взаємообмінюється емоційно-почуттєвим і духовно-душевним теплом та енергією. І цим соціальним мікрокосмосом є етнічна спільнота, до якої індивід належить і тільки у відносинах з якою він має дійсну цінність і усвідомлює власну самоцінність. Але – лише доти, доки він є дійсним етнофором, тобто справжнім носієм (разом зі своєю етнічною спільнотою) унікальної етноархетипності.