Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

Формування етноархетипного відбувається у спосіб підсвідомої інтеріоризації етнічним життєво важливих засад своєї специфічно суспільної сутності. Тобто, якщо етнічна ментальність є специфічним іншовиявом злиття етносу зі своїм природним середовищем, то свою архетипність, як висхідні настановні засади свого соціально-суспільного буття, як колективне підсвідоме, етнос формує в собі як такий результат інтеріоризації власної історії та душевно-культурної творчості, який підсвідомо входить у глибини його пам'яті. Цей результат може відтворюватися лишень у процесі повноосяжної етнізації. І там, де цей процес зустрічає перепони, починаються духовно-душевні втрати людства.

Функціонує ж етноархетипне як підсвідома спонука до дій та діяльності, як внутрішньо-душевний сенс соціально-історичного буття етносу, що втілений в образно-символічній сфері й оновлює свою форму в процесі змін традиційної культури. Архетипність етносу – це дійова матерія його душі, емоцій-почуттів, це своєрідне тріпотіння аури безсмертя етносу як цілого, це підґрунтя смислозаданості та смислоцінності існування усіх атомарних утворень етносу. Архетипність етносу – це також його іманентно втілені краса й піднесеність. Проте найважливішим виявом архетипного творіння етносу є індивідуальна душа етнофора. Саме через неї етнос, як носій унікальної архетипності, здійснює вихід у безсмертя.

Етнічні архетипи – це те, що кожний етнофор несе у душі як підсвідоме відчуття своєї належності до свого етнічного цілого, це ті підсвідомі цінності, які породжують почуття “Ми”, які дають людині силу й наснагу нести на своїх плечах тягар незгод соціального буття. При цьому етноархетипи – це такі душевно- культурні реалії, які не тільки не усвідомлюються, а й ніколи безпосередньо не виявляються. Етнічні архетипи функціонують як приховані від зовнішнього зору (й неусвідомлювані самими носіями) феномени внутрішнього душевного життя етнофорів. Тобто, якщо ментальне – це те, що є в мені для когось, то архетипне – це те, що є в мені для мене. Архетипи етнічного функціонують як переважно підсвідомі спонуки до дій, вчинків та діяльності індивідів, груп і цілих етносів, через які (спонуки) реалізується довгодіюча колективістська психологічно-культурна програма саморозвитку етносу, програма його самозбереження (включно й шляхом здійснення необхідних змін) на тривалу перспективу.

Особливе значення етнічної архетипності полягає в тому, що людина, навіть поступово втрачаючи зовнішні ознаки своєї етнічності за походженням (через, скажімо, відірваність від етнічної Батьківщини), може до останніх своїх днів пити з цілющих духовних джерел архітектоніки та інтонатики напівзабутої етнічної мови, мелодики етнічної пісенності, барв і пахощів етнічної природи, смаків етнічної кухні тощо. Ці етносимволічні посили живлять душу й укріплюють дух особистості етнофора. Тобто етнічні архетипи, існуючи як колективне підсвідоме, створюючи підґрунтя душевної сутності людини, яка пройнята ними, здатні надавати цій людині якостей душевної рівноваги, а тому й соціальної усталеності, оберігати її душу від руйнівних наслідків урбанізаційних і техногенних процесів. Вони здатні тим самим протистояти появі невиразно-одноманітної, сірої та безликої людини – індивіда-конформіста, або й людини покинутої, самотньої, яка похнюплено тягне свою Душу крізь соціальний простір та час і яка легко перетворюється на носія девіантних, зокрема – суїцидних нахилів. Саме тому нищення етнічної інтелігенції, етнічних митців, носіїв фольклорної спадщини тотожне вийманню з етносу його колективної Душі.

Нарешті щодо етнічних архетипів з їхнього змістовного боку, то вони, як і будь-які інші архетипи, “не мають конкретного психічного змісту; інша справа – етноархетипічні уявлення (символи) як результат спільної роботи свідомості і колективного несвідомого (підсвідомого. – О. #.)” [8, с. 70]. Отже, етноархетипний символ – це єдність прозорого для свідомості образу та змісту, що не експлікується і веде у підсвідомі глибини психіки. Саме через сукупність душевно-культурних символів та образів етнічного буття життя кожного етнофора наповнюється почуттям смислозаданості й доцільності. Це, так би мовити, етнічна “душа в собі”.