Національно-суспільне підсвідоме

Не “національні архетгаїи”, а “національно-суспільне підсвідоме”

Тут вважаємо за важливе перш за все підкреслити, що Юнгові архетипи, складаючи зміст колективного несвідомого (за нашим потрактуванням – підсвідомого), мають міфологічний характер. При цьому, прямуючи дослідницьким шляхом від первісно-інстинктивного через етнічне до національного і водночас від етнонаціональної ментальності до етнонаціональної архетипності, ми повинні взяти до уваги ту обставину, що поняття національного, яким на сьогодні позначається порівняно нове історичне явище, ніяк не сумісне з такими поняттями, як “первісна інстинктивність”, “сива давнина”, а разом з ними і з поняттям “архетипність” (“першообразність”).

Відтак, з одного боку, відповідно до того змісту, яким нині наповнюється поняття “нація” (власне – “політична нація”), ми вважаємо за недоцільне вживати вираз “національні архетипи”, але, з іншого боку, не можна не визнати креативність ідеї колективного підсвідомого з його символічними смисло-змістами міфо-легендних образів. Отже, у світлі цих міркувань найдоцільнішим видається вживання поняття “національно- суспільне підсвідоме”, яке не наповнене архаїчними змістами- сенсами.

Свідоме формування національно-суспільного підсвідомого як сучасна міфотворчість

Процес творення національно-суспільного підсвідомого (принаймні для більшості сучасних європейських країн) не можна зрозуміти, абстрагуючись від тієї визначальної ролі в цьому процесі, що її відіграють міфи титульного етносу. Маючи на увазі саме цю обставину, Ентоні Сміт стверджував, що “потреба викувати... зв'язну міфологію й символізм культурно-історичної спільноти всюди стає найголовнішою умовою національного виживання та єдності. Без етнічного родоводу майбутня нація розпадеться” (виділення і курсив автора. – Ред.) [17, с. 51]. Більш за те, на його думку, “міфи про етнічну обраність становлять найголовніший засіб самооновлення, а звідси й виживання... Етноси, яким... бракує таких міфів (або ж вони не спромоглися прищепити ті міфи широкому загалові), здебільшого поглинаються іншими спільнотами після втрати своєї незалежності” (тобто, зрозуміло, – державності. – О. Н.)” [Там само, с. 45].

Власне кажучи, Е. Сміт веде мову про те, що титульний етнос, який складає ядро сучасної європейської політичної нації, з необхідністю повинен спиратися на свідомо створюваний міф про своє надзвичайне призначення або про свою особливу місію в історичному процесі. І лише за такої умови він здатний об'єднати навколо себе всі інші етнічні спільноти своєї країни, сформувати політичну націю та захистити незалежність своєї держави-нації. З огляду на це визначальний міф титульного етносу реально постає не як суто етнічний, а як все ж таки етнонаціональний міф.

І тут виникає правомірне питання: “Чи не завдяки саме свідомо створеному міфові про свою богообраність єврейському етносу вдалося більше ніж крізь два тисячоліття пронести свою самобутність, відтворити на етнічній батьківщині державність, посісти чільне місце серед інших державно-національних етносів світу?” Тобто виявляється, що біблійне “не хлібом єдиним” означає, що як раніше, так і тепер навіть великі людські спільноти відчувають потребу у власному “колективному підсвідомому”, прагнуть такої сакралізації засадових орієнтацій їхнього життя, яка б породжувала його смислонаповнення, тобто породжувала феномен “Призначення”.

Певна річ, будь-яка сучасна національна спільнота, яка, безумовно, чисельніша за свій титульний етнос, свідомо прагне всіма можливими засобами створювати й закріплювати на підсвідомому рівні такі загальнонаціональні міфи про себе і для себе, які б сприяли її консолідації. При цьому маємо зазначити, що такі міфи, які переважно є засадами життєздатності національних спільнот, докорінно відрізняються від більшості сучасних політичних міфів-ідеологем, призначенням яких є маніпулювання суспільною свідомістю (переважно засобами ЗМК).