Ментально-архетипний зміст етнічного

Реально існуючу єдність Духу і Душі у XX ст. було теоретично розірвано. Тому окремими шляхами йшли Зігмунд Фрейд і Карл Густав Юнг, які вивчали Душу, та Марк Блок, Люсьен Февр, Ле Гоффу об'єктом пізнання яких був Дух. Школа аналітичної психології та школа “Анналів” не перехрещувалися й, зрозуміло, не поєднувалися, отож і вивчення архетипів та ментальностей здійснювалося як два незалежних процеси. І тільки етнічна революція сьогодення поступово розкриває нам очі на те, що гносеологічно роз'єднане є онтологічною цілісністю. Дух та Душа мають різне походження, але єдиний субстрат – етнофора, тобто етнічного індивіда. Адже тільки етнос здатний виробити такий іншовираз Духу, як ментальність, і такий іншовираз Душі, як архетипність. Етнос формує кожного етнофора як індивідуалізовану єдність ментального та архетипного, тобто як єдність Духу й Душі.

Етнічні ментальності та етнічні архетипи співвідносяться між собою як феномени відповідно етнічного неусвідомлюваного та етнічного підсвідомого, як психічно-зовнішнє та психічно-внутрішнє. Проте вважаємо за необхідне внести певне уточнення. Ми ведемо тут мову про суб'єкта самоусвідомлення (передусім – теоретичного) сутнісних виявів-втілень ментальності певного титульного етносу, що розбудовує власну державу, і водночас про нього – як про суб'єкта формування таких феноменів колективного підсвідомого, як сучасні етнічні, а особливо – національні міфи і легенди, наповнені образами- символами, що мають життєво важливі для своїх відповідно етнічних та національних суб'єктів-носіїв смисло-змісти.

Певна річ, у кожного державоутворюючого та націєформу- ючого титульного етносу в якості визначального суб'єкта зазначених процесів самоусвідомлення та формування постає його інтелігенція. Таким чином, титульно-етнічна інтелігенція, з одного боку, так само як і решта того етносу, до якого вона належить, у повсякденному житті власну етноментальність виявляє назовні неусвідомлювано-автоматично, імпульсивно, але, з іншого боку, та її частка, що вдається до аналізу ментальності свого етносу, робить це, безперечно, цілком свідомо. Так само вона цілковито свідома того, що створювані нею етнічні й національні міфи і легенди можуть поширюватися й функціонувати у масах відповідно титульного етносу та національної спільноти переважно як феномени колективного підсвідомого.

Відтак можна стверджувати, що передусім саме титульно- етнічна гуманітарна інтелігенція створює раціонально неусвідомлювані засади ментально-духовної та колективно-підсвідомі засади душевної цілісності свого етносу і формованої ним нації, єдність їхніх Духу й Душі загалом.

Наостанок наголосимо, що етноментальне та етноархетипне не можуть бути “схоплені” в їх сутності поза феноменом культури. Сам етнос, по суті, – це духовно-душевний продукт культурогенези, і як сутнісний вияв людства він може й має бути описаний у таких поняттях, як “ментальність” та “архе- типність”. При цьому необхідно не тільки розв'язувати проблему співвідношення етноментального й етноархетипного, а й вирішувати завдання показу конструктивної ролі обох у житті окремого етнофора, кожного етносу, людства загалом. Адже завдяки етнічним відмінностям людство зберігає можливість повноцінно здійснювати свою культурогенезу, тому кожна втрата будь-якого етносу, можливо, й не спиняє просування людства у цивілізаційному напрямі, але збіднює його духовний потенціал і посилює його душевну спустошеність.

Отже, дбаючи про свої Дух і Душу, людство має зберігати етноси, пам'ятаючи, що, як зазначає Д. Ікеда, “подібно до того, як індустріалізація призвела до забруднення навколишнього середовища, інформатизація потягла за собою забруднення внутрішнього середовища людини” [19, с. 67]. Тобто звідси можна висновкувати, що індустріалізація піддає руйнації Дух, а інформатизація – Душу людства, а разом вони руйнують його етнічний простір – втілену єдність вселюдських Духу і Душі.