Демократизм

Демократизм завжди просякав увесь устрій життя українського народу, ставши істотною ознакою його ментальності. Він утілював у собі, з одного боку, засади гуманізму, а з іншого – волелюбності, рівноправ'я й справедливості. Ось чому посади гетьмана й усієї козацької старшини були виборними, а не одвічними. Ось чому найважливіші рішення ухвалювалися винятково Радою. Ось чому в походах козаки підкорялися найжорсткішій дисципліні, а між походами могли поводити себе майже розбишакувато й по-гультяйськи. Та, мабуть, найпривабливішим в українстві є його внутрішньосімейний демократизм, бо без перебільшення можна стверджувати, що ніде у цивілізованому світі жінка не має так багато прав, не користується такою повагою, не посідає таке чільне місце, як в українській сім'ї.

Досить оригінальну позицію щодо української сім'ї-родини, а отже, – до одного з найістотніших виявів української ментальності, займає Юрій Липа. Він вважає, що “матріархат, хоч і не в панівній ролі, лишився надалі складнем української раси”, що “духовність матріархату, хоч і змінена, залишилася в українській родині, де жінка має дуже велике значення”. “Не бачимо, – продовжує цей дослідник, – в приписуванні великої ролі матріархату в українській духовності ніякого пониження українців. Навпаки, можливо, що українська родина, яка сполучує в собі можливості для найбільшого розвитку не тільки мужського, а й жіночого первня, є більш вартісна для культури, ніж чисто патріархальна, чи матріархальна родина” [5, с. 195,196]. Так що українство, з погляду Ю. Липи, з боку своєї сім'ї-родини є поєднанням матріархату з патріархатом, чим він і пояснює ту височінь, на якій знаходиться жінка в українській сім'ї. Цікава, хоча, здається, дещо й хитка точка зору.

Справді, можна й попишатися тим, як чоловіки-українці плекають та вшановують своїх жінок. Можна й поміркувати над тим, звідки це взялося. Однак є факти, які наштовхують не на такі вже й оптимістичні висновки. Взяті ці факти з життя сучасних україноамериканців (СІЛА). По-перше, чоловіки-українці мають найнижчий прибуток серед усіх східноєвропейських етнічних груп, що мешкають у США [27, с. 82]. Натомість, по-друге, “знаменно, що рівень прибутків українок, за даними перепису 1970 р., дорівнював 3 тис. дол. Це перевищувало середньоамериканський рівень (2,7 тис. дол.). Американські українки посідали поряд з жінками російського походження друге місце за рівнем прибутків серед восьми східноєвропейських етнічних груп. Перше місце належало жінкам литовського та латиського походження” [Там само]. Зрештою, по-третє, “досить низький прибуток чоловіків-українців компенсується більш високим рівнем прибутків українок, що дає можливість українській сім'ї займати далеко не останнє місце серед інших східноєвропейських груп” [Там само, с. 83].

От і виникають деякі питання. А чи не є такий низький рівень прибутків чоловіків-українців наслідком, скажімо, недостатньо високого їхнього становища у сім'ї? А чи не вадить самій жінці те, що вона мусить “витягати” сім'ю економічно? Адже ж головна функція жінки у суспільстві – материнська! А чи не можна припустити, що серед українців тому так багато самотніх, що важко зійтися парі, коли жінка перебирає на себе частку ролі чоловіка й поводить себе відповідним чином?

Відповідаючи на ці питання, спробуємо зробити ще одне припущення. З нашого погляду, підвищена активність жінки в українській сім'ї має історичну традицію, яка пов'язана з козаччиною. Справа в тому, що січова козаччина практично обходилася без жінок. Однак далеко не всі козаки були неодруженими (хоча б той самий Тарас Бульба). Так що у відсутність своїх чоловіків-козаків змушені були бідні жінки “тягнути воза” та “перти плуга” і за себе, і за чоловіка. Так воно й повелося, стало звичкою, а потім і традицією. Козаччина зникла, а додаткові “чоловічі” обов'язки української жінки в сім'ї залишилися. Звідси формувався і характер та лінія поведінки. Тож бажано, щоб зникли й додаткові “чоловічі” обов'язки, навантаження, а залишилася велика пошана до жінки. Треба, щоб змінився характер не стільки жінки, скільки чоловіка.

Слід відзначити, що становище жінки у сім'ї та взагалі ставлення українців до жінки в Україні та поза її межами – скажімо, в середовищі української частини донсько-кубанського козацтва (тобто у середовищі з сильним впливом російських та кавказьким звичаїв) – є різними. Ось що писав з цього приводу 1925 р. один з більшовицьких пропагандистів: “Як повелося здавна, коли козак був виключно вояком, уся важка господарча робота була покладена на жінку-козачку, й остання була не менш затурканою, ніж наймит-іногородній. Ось звичайна картина: їде козак у місто продавати хліб – сам вилежується на возі, а жінка чвалає грязюкою пішки й веде волів. Про участь жінок у громадській роботі не могло бути й мови: "Це не жіночого розуму справа"” [28, с. 9]. У цьому “замалюванні” є частка правди, є й частка упередженості.

І, нарешті, завершуючи розгляд “жіночого аспекту” в українській ментальності, звернімося до позиції українського етнографа Анатолія Пономарьова, що її він висловив у своєму курсі лекцій [29, с. 255, 256]. Цей вчений вважає, що в українстві є два типи ментальності – землеробський та козацький. Першому з них притаманний пріоритет жінки перед чоловіком, другому – пріоритет чоловіка перед жінкою. З такою позицією важко погодитися. Вважаємо, що у одного етносу не може бути етноментальностей більше, ніж одна. Інша річ, що ментальність певного етносу може зазнавати історичних змін, але у розглядуваному випадку йдеться не про це. А також і не про розчленованість одного народу під владою різних колоніальних господарів, про що далі ми ще будемо говорити. До речі, головне у козаків та козацтві – не їхнє ставлення до жінки, а їхні соціальні функції щодо всього українського народу. Саме через ці функції козаки міцно з'єдналися із субстратом українського етносу й надали цьому етносові ментальної ознаки козацькості. Саме через ці функції було зруйновано Січ. Натомість Дон став опорою царату.

А щодо особливого ставлення чоловіка до жінки як ментальної ознаки українства, то воно, це ставлення, визначалося все ж таки позицією селянина, який завжди уособлював безсумнівну більшість українського чоловіцтва.