< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

Позитивні ментальні похідні українського індивідуалізму

Багато авторів виокремлюють таку рису української ментальності, як індивідуалізм, надаючи цій рисі здебільшого позитивного сенсу. Вважається, що індивідуалізм дається взнаки і як волелюбність (нескореність, незалежність, самостійність), і як хазяйновитість (працелюбність, ощадливість, почуття власника), і як честолюбство (прагнення до самовиявлення, наполегливість, спрямованість, “упертість”), і як оптимізм (упевненість, переконаність, життєрадісність, веселість, жартівливість), і як інтровертизм (самозаглибленість, філософічність душі, ліризм, пісенність) тощо.

Українство є досить чисельним, і ця обставина певним чином впливала на формування його ментальних ознак, у тому числі й такої, як індивідуалізм. Та все ж справа не в одній тільки чисельності українського етносу, і навіть не в першу чергу в ній. Більш серйозною підставою українського індивідуалізму (включно і у формі волелюбності, яка тільки підсилювалася чисельністю етносу) була глибоко притаманна українству приватновласницька психологія. Ця психологія була породженням колишнього індивідуального, вільного, незалежного, самостійного способу господарювання, а за умов кріпаччини (1783– 1861 pp.) вона сама породжувала мрії про таке господарювання.

Великий український поет Т. Шевченко, який жив за часів кріпацтва (і помер у рік його відміни), передає ці українські мрії через сновидіння матері немовляти Івана – селянки-кріпачки, яка “на панщині пшеницю жала”:

“І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий –

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою-таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть” [ЗО, с. 281].

Ідея вільного землеробства історично з'єднувалася з ідеєю козацтва; й доки живою була в народі ця ідея, поняття волі сприймалося як вияв “волі незалежного господарювання”. “Козаки, – пише з цього приводу Ю. Пахомов, – це не просто захисники народу. З ними тісно пов'язане було існування свого часу вільних землевласників, що не минуло безслідно для формування економічної культури нації. Однією з ознак її рівня в Україні порівняно з Росією є більш розвинена приватновласницька свідомість, особливо щодо землі. Козацьке волелюбство мало значний вплив на характер українського народу, на розвитбк особистості, якому в Росії перешкоджала община. Певні важливі риси соцекогенезу народу України пов'язані з реальним впливом Заходу Це він ніс із собою традиції індивідуалізму” [31, с. 8,9].

Оскільки сутність українства становить індивідуалізм з його приватновласницькою психологією, то тепер з очевидністю з'ясовується, що несамовита боротьба більшовизму проти українства, як нібито боротьба проти націоналізму й самостійництва, була фактично боротьбою проти ненависної більшовикам приватної власності, яку своїми працелюбністю, ощадливістю, хазяйновитістю, індивідуально-незалежним характером, почуттям людської гідності українство й уособлювало. Це була також своєрідна боротьба відсталості з цивілізацією, Сходу із Заходом. Більшовизм був агресивним варіантом притаманних общині “настроїв пасивності і утриманства, патріархального колективізму і замкненості, примітивних уявлень про зрівняльницьку справедливість, неприйняття майнової диференціації і конкуренції, ненависті до багатих, особливо у своєму середовищі” [Там само, с. 6].

Хазяйновитість українця – це частка його сутності. Проте там, де панує безгосподарність, українцю живеться скрутно. Показовою у цьому аспекті є доля директора одного з радгоспів у Казахстані – Івана Никифоровича Худенка, якого у другій половині 60-х років XX ст. безгосподарська й безглузда адміністративна система “стёрла в лагерную пыль” (вислів Л. Берії) саме за його хазяйновитість [32]. Там же, де українці стикаються з розумним суспільним устроєм, в якому цінується наполеглива чесна праця, вони долають будь-які труднощі й піднімаються до цивілізованого рівня життя.

Саме так сталося з українцями у Канаді, де вони, починаючи з кінця XIX ст., за дуже важких матеріальних умов освоювали (й на сьогодні освоїли) родючі ґрунти канадських прерій. Фактично вони є третьою (після англоканадців та франкоканадців) етнічною групою, що має право зватися засновницею країни. Безперечно, у здійсненні цього подвигу українцям допомагали їх шанолюбство, оптимізм – усі кращі етнічні якості. Але українцями в Канаді було здійснено не тільки трудовий, а й духовно-культурний подвиг: за умов іншомовного оточення їм вдалося зберегти свою мову, культуру, духовні надбання українства.

Історично склалося так, що не тільки в Канаді чи в інших країнах еміграції, а й у себе на Батьківщині український етнос був поставлений у дуже скрутні умови виживання. Та все ж він вижив і відроджується. Важливу роль, на нашу думку, у вияві цієї високої етнічної життєстійкості відіграла така пов'язана з індивідуалізмом якість українства, як перевага інтровертивного психологічного типу, а саме: врівноваженість, витриманість, самозаглибленість, філософічність. Володимир Янів у зв'язку з цим, посилаючись на І. Мірчука, пише, що той, “відзначаючи брак визначних філософічних індивідуальностей в українців, підкреслює знаменне явище, що "філософічна культура увійшла в українців у маси простолюддя, знайшла тут відповідний ґрунт для розвитку і досягла взагалі високого рівня". А це саме свідчить про загальність інтровертизму” [25, с. 192].

Втім своєї вивершеності український індивідуалізм досяг, історично виховавши у собі таку ментальну рису, як козацъ- кість. Адже, будучи кілька століть (майже до другої половини XVIII ст.) оборонцем українства як від зовнішньої агресії (передусім – татарсько-турецької), так і від внутрішнього соціального гноблення (тут здебільшого українство покладалося на Запорозьку Січ), піднявшись до рівня Козацької Держави, а також не в останню чергу завдяки своїй зневазі до смерті, козацтво назавжди постало для українців як їхній і ментальний фантом, і вищий реальний етносимвол українського індивідуалізму водночас.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >