Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

Етнічна мова – це, зрозуміло, та мова, якою говорить будь- який етнос, але вона не являє собою тільки знаки, значення, особистісні смисли, тим більше – певну множину слів. Етнічна мова містить в собі у згорнутому, стислому вигляді ідеальним чином віддзеркалений і “переформатований” етносом оточуючий його зовнішній світ, разом з історією реального перетворення цього світу, тобто – разом з історією становлення самого етносу. З іншого боку, як було зазначено у лекції 7, етнічна ментальність в цілому (як, зрозуміло, і її мовна ознака зокрема) – це та якість будь-якого етносу, яка виявляє себе зазвичай ззовні, тобто перед представниками інших етносів (і фіксується перш за все ними). При цьому вона не залишається історично незмінною.

Отже, виходячи з цих міркувань, ми, по-перше, вважаємо за необхідне не обминути увагою на сьогодні вже загальновідоме трипільсько-санскритське коріння етномовної ознаки ментальності українців і, по-друге, в загальному вигляді відслідкувати ті жахливо-загрозливі деформації, що їх зазнало українство та, передусім, – етномовна ознака його ментальності протягом радянської доби, та ті зміни, що вони відбуваються з цією ознакою у пострадянський період. Тому основні зміни змісто-виявів етномовної ознаки ментальності українців ми подаємо у наступній послідовності:

1) легендарний, або трипільський змісто-вияв;
2) підпресинговий, або етноцидний змісто-вияв;
3) “гуманний”, або лінгвоцидний змісто-вияв;
4) пострадянський, або неоколоніальний змісто-вияв.

Легендарний змісто-вияв, або “санскритський шлейф” мовної складової етноментальності українців

Етнічна мова українців несе у собі духовно-культурні та інтелектуальні ціннісні надбання, накопичені протягом багатьох століть етнічного існування, знання про унікальні форми самовияву соціальних якостей етносу в його рідному природному середовищі. Вона постає як найважливіша й неповторна ментальна ознака українства, як “живе втілення” його історії та форма його безсмертя.

Прадавня Україна – батьківщина аріїв, відтак – усіх сучасних індоєвропейськомовних етносів

Українська мова належить до сім'ї індоєвропейських мов, посідаючи серед них особливе місце. Так, за результатами тривалих санскритологічних, топонімічних, гідронімічних, історичних, археологічних та інших досліджень, встановлено, що батьківщиною індоєвропейськомовних етносів є територія України доби Трипільської культури, представники якої – прадавні носії санскриту [1-15].

Припущення про те, що колись, у давні часи, ще живий санскрит “прийшов” на Подніпров'я та Північне Причорномор'я спростовується пам'ятками ведичної індійської літератури, які свідчать про протилежне. Так, у сучасній Індії, в науковому виданні “Історія Індії” “записано, що 5 тисяч років тому до Індії прибули племена, які говорили мовою санскрит” [10].

Досить важливі свідчення щодо міжнародного визнання території України батьківщиною індоєвропейських народів і, відповідно, – батьківщиною санскриту зібрала українська журналістка Світлана Петрова. Вона, зокрема, пише: “У книзі "Воля у стародавньому світі", котра вийшла у Нью-Йорку 1961 р., автор Герберт Мюллер каже: "Вчені тепер вважають Україну найбільш правдоподібною батьківщиною індоєвропейців". Професор Сорбонського університету пан Гіршмен був головою археологічних експедицій, які робили успішні розкопки в 1941-49 роках. У книзі "Іран", виданій у США 1965 р., він писав: "Материнською землею індоєвропейських народів є простори на північ від Чорного моря". Французький історик пан Бовле у книзі "Людина у віках" повідомляє: "Арії вийшли з території України". Пізніше інший дослідник Мішель Буль аргументував тезу, що "арії принесли всю стародавню арійську культуру в Європу з території України". Один із найвизначніших дослідників стародавнього світу віце-президент Дакка-університету пан Маюмдар у своїй книзі "Історія та культура індійського народу" пише: "Україна більше, як усі інші держави Європи та Азії, може претендувати бути землею аріїв". Усіх цих учених не звинуватиш в українському націоналізмові” (виділення автора. – Ред.) [11], – підсумовує авторка.

Український письменник Василь Стефак, подаючи погляди відомого сучасного українського санскритолога Василя Кобилюха, звертає увагу на те, що “видатні вчені зі світовими іменами, як от англієць Річард Вільсон, директор Інституту охорони національних пам'яток Індії Арвінда Алока й багато інших ... на підставі серйозних наукових досліджень стверджують, наприклад, що Україна це – батьківщина аріїв, що європейці спілкуються між собою на підставі тієї прамови, якою розмовляли 5000 років тому на території теперішньої України” (виділення автора. – Ред.) [12].