< Попер   ЗМІСТ   Наст >

1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

Динаміка змін у чисельності етнічних українців і росіян та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за статистичними даними 1959-1989 pp.)

1. Зміни у чисельності

Продовжимо аналізувати дані табл. 10.2. Так, ці дані свідчать, що загальна чисельність населення УРСР щоперепису (крім 1939 р.) зростала, і протягом тридцяти (1959-1989) років збільшилася від 41,9 млн осіб до 51,5 млн осіб, тобто на 9,6 млн осіб, або на 22,9 %. Проте маємо нагадати, що за здійсненими нами на с. 345-346 приблизними перерахунками протягом лише 14-ти (1945-1959) років населення УРСР зросло на 11,4 млн осіб. З цього випливає, що на відтинку 1959-1989 pp. порівняно з відтинком 1945-1959 pp. темпи зростання населення УРСР впали більше ніж удвічі.

Щодо чисельності етнічних українців УРСР, то вона протягом тридцятиліття 1959-1989 pp. зросла від 32,2 млн осіб до 37,4 млн осіб, тобто на 5,2 млн осіб, або на 16,1 %. Тут теж варто нагадати, що за здійсненими нами на с. 345-346 приблизними перерахунками протягом лише 14-ти (1945-1959) років чисельність етнічних українців УРСР зросла на 10,8 млн. Однак це означає, що якщо на відтинку 1959-1989 pp. порівняно із відтинком 1945-1959 pp. темпи зростання населення УРСР впали удвічі, то темпи зростання чисельності етнічних українців УРСР протягом цього самого періоду впали у чотири рази. І хоча питома вага етнічних українців у складі населення УРСР зменшилася лише від 76,8 % у 1959 р. до 72,7 % у 1989 р., але ці відсотки складали настільки велику людську масу, що, власне, різке зменшення темпів зростання чисельності етнічних українців, у першу чергу, й спричинило зазначене падіння темпів зростання населення УРСР удвічі.

Нарешті, чотирма останніми радянськими переписами населення продовжувалося чітке фіксування (див. табл. 10.2) перманентного зростання як чисельності, так і питомої ваги етнічних росіян у складі населення УРСР, а саме: 7,01 млн (або 16,94 %) у 1959 р.; 9,13 млн (або 19,37 %) у 1970 р.; 10,47 млн (або 21,11 %) у 1979 р. та 11,36 млн (або 22,07 %) у 1989 р. В цілому ж протягом тридцяти (1959-1989) років чисельність етнічних росіян в УРСР зросла на 4,35 млн осіб (11,36 млн мінус 7,01 млн), або на 62,05 %. При цьому при порівнянні не вельми відмінних за розміром абсолютних величин зростання в УРСР протягом 1959-1989 pp. чисельності етнічних українців (на 5,2 млн осіб) та етнічних росіян (на 4,35 млн осіб) впадає в око тс, що у 1959 р. етнічних українців в УРСР було 32,2 млн осіб, тоді як етнічних росіян лише 7,1 млн осіб. Чисельність же решти етнічних меншин, як видно з табл. 10.2, на відтинку 1959-1989 pp. помітних змін не зазнала.

2. Зміни у виявах мовної складової

Тут, продовжуючи аналізувати дані табл. 10.2, маємо з'ясувати, яким чином зміни у чисельному складі етнічних українців та етнічних росіян УРСР протягом 1959-1989 pp. відбилися під час переписів населення у цей період у відповідях етнічних українців на запитання про їхню рідну мову.

Отже, попри те, що між 1939 та 1959 pp. як абсолютна чисельність, так і питома вага етнічних українців у складі населення УРСР зросли (від 28,1 млн осіб, або 69,5 %, до 32,2 млн осіб, або 76,8 %), а абсолютна чисельність та питома вага серед них тих, які не вважали українську мову рідною, зменшилися (від 3,4 млн осіб, або 12,1 %, до 2,1 млн осіб, або 6,5 %), – попри все це, у наступний період, тобто між 1959 та 1989 pp., ці тенденції змінилися на протилежні. Так, дані переписів населення УРСР, що вони здійснювалися протягом цього тридцятиліття, чітко засвідчили, що хоча чисельність етнічних українців досить кволо, але зростала, їхня питома вага у складі населення УРСР невпинно зменшувалася (76,8 % у 1959 р.; 74,9 % у 1970 р.; 73,6 % у 1979 р. та 72,7 % у 1989 р.). Натомість як абсолютна чисельність, так і питома вага серед загалу етнічних українців УРСР тих, які не вважали рідною українську мову, постійно зростали, а саме (див. табл. 10.2): 2,1 млн осіб, або 6,5 %, у 1959 р.; З млн осіб, або 8,6 %, у 1970 р.; 4 млн осіб, або 11 %, у 1979 р. та 4,6 млн осіб, або 12,3 %, у 1989 р.

Аналізуючи далі дані табл. 10.2, не можемо не приділити уваги двом залежностям. По-перше, попри те що, як уже було нами зазначено, чисельність більшості етнічних меншин УРСР на відтинку 1959-1989 pp. помітних змін не зазнала, чітко простежується залежність зменшення питомої ваги етнічних українців у складі населення УРСР внаслідок стрімкого зростання як абсолютної чисельності, так і питомої ваги у складі населення УРСР такої етнічної меншини, як росіяни, а саме: 7,1 млн осіб, або 16,9 %, у 1959 р.; 9,1 млн осіб, або 19,4 %, у 1970 р.; 10,5 млн осіб, або 21,1 %, у 1979 р. та 11,4 млн осіб, або 22,1 %, у 1989 р. По-друге, досить прозорою є також залежність тенденції зростання чисельності серед етнічних українців УРСР тих, хто не вважає рідною українську мову, від вищезазначеного стрімкого зростання чисельності етнічних росіян у складі всього населення. Адже, гадаємо, не потребує якихось коментарів той факт (див. табл. 10.2), що чисельності серед етнічних українців УРСР тих, хто не вважав рідною українську мову, і тих, хто вважав рідною мову російську, кожного перепису майже на 100 % збігалися: відповідно, 2,087 млн осіб і 2,076 млн осіб у 1959 р.; 3,027 млн осіб і 3,018 млн осіб у 1970 р.; 3,995 млн осіб і 3,987 млн осіб у 1979 р. та 4,594 млн осіб і 4,578 млн осіб у 1989 р.

3. Феномен російщення

Певна річ, при знайомстві із наведеними вище цифрами і здійсненими порівняннями не може не виникнути розуміння того, що ми маємо справу з результатами перманентної і досить послідовної політики. А відтак ми повинні визнати, що, попри фактичне згортання радянським режимом (у другій половині 1950-х років) політики, спрямованої на неприховане винищення етнічних українців в Україні, у період між переписами 1959 та 1989 pp. етноцид титульного етносу не припинявся, було лише змінено його форму з геноциду на форсовану русифікацію/російщення.

Першим, вже на початку тридцятиліття 1959-1989 pp., звернув увагу на це явище і всебічно його висвітлив український письменник Іван Дзюба у своїй книзі “Інтернаціоналізм чи русифікація?” (написаній у вересні-грудні 1965 р.), яку він надіслав вищому партійному та радянському керівництву УРСР наприкінці 1965 р. [38]. Вже пізніше, у добу новітньої української державності, це явище глибоко вивчив сучасний український етноісторик Володимир Скляр у своїй монографії “Етнічний склад населення України 1959-1989 pp.: етномовні наслідки російщення”, що вийшла друком у Києві в 2008 р. Термін “російщення” автор вживає на відміну від терміна “русифікація”. При цьому він категорично наголошує: “Політику російщення, яку проводили царський і радянський режими, необхідно розглядати як спробу, і в значній мірі досить-таки вдалу, знищити українство як націю” [18, с. 85].

Процес російщення етнічних українців в УРСР протягом 1959-1989 pp. на підставі поданих В. Скляром матеріалів постає, на нашу думку, як такий, що мав принаймні чотири напрями, а саме:

  • 1) російщення територіального сегмента українського етнічного простору;
  • 2) російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору;
  • 3) російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид;
  • 4) російщення самосвідомості етнічних українців у спосіб маніпулятивного викривлення їхніх уявлень про їхню двомовність та про рідну мову.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >