“Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

Образ-символ “Власна Держава” наповнений смисло-змістами, що вони формувалися впродовж етнічної історії українців. Отже, розглянемо найважливіші з них.

Смисло-зміст “ Дійсно Українська Держава”

Попри всі історичні негаразди, українство ніколи не позбавлялося своєї етнонаціональної ідеї, сутністю якої завжди було створення Власної Держави. “Віддавна на території України. – читаємо у “Вікіпедії”, – існували держави скіфів, сарматів, готів та інших народів, але відправним пунктом української державності й культури вважається Київська Русь 9-13 століття. Після монгольської навали її спадкоємцем стало Руське королівство 13-14 століття” (курсив автора. – Ред.) [6]. До цього шерегу дійсно українських держав можна було б додати козацьку республіку “Запорозька Січ”, що існувала від XVI ст. до 1775 р., а також певною мірою – Гетьманську Державу Богдана Хмельницького, хоча її дійсно незалежне існування тривало лише протягом 1648-1654 pp. (тобто – до Переяславської ради). Фактично цим й вичерпується історія незалежної української державності. За її межами мова може йти лише про підсвідоме плекання українством образу-символу Власної держави.

До речі, замислившись над словами з гімну України “запануєм і ми, браття, у своїй сторонці”, з неодмінністю маємо ствердитись у тому, що тут йдеться саме про той час, коли українці матимуть Власну Державу. При цьому, вживаючи поняття образу-символу “Власна Держава”, ми робимо наголос на тому, що воно значною мірою відповідає передусім смисло- змістам “Дійсно Українська Держава” (і нічия інша), а також і “Незалежна, Суверенна Держава”.

Адже залежна держава дещо нагадує орендовану нерухомість. Так, Гетьманську козацьку державу Богдана вже у 1654 р. “взяв в оренду” на невизначений строк Московський цар. Як писав український історик Микола Аркас (наводимо мовою оригіналу), “зараз по присязі переяславській прийшли воєводи московські в Київ і з ними дві з половиною тисячі московських стрільців. Вони заходилися ставити собі кріпость в Києві, для неї вибрали собі місце коло Софійського собору ... Поставили кріпость, поставили в ній своє військо і тримали в своїх руках цілий Київ, казали собі приносити ключі від міських воріт, від себе висилали людей провідувати про ворогів.

Таким чином уже зараз по бік Гетьмана і полковників козачих з'явилися інші хазяї на Україні, що пильнували й самого Гетьмана, і всю людність українську” [7, с. 214]. У 1764 р., тобто через 110 років після Переяславської угоди, російський царат “оренду” припинив, та й ще у такий спосіб, що остаточно зліквідував Гетьманат разом із його козацькою автономією.

Що ж до доби Великого князівства Литовсько-Руського (1398-1569 pp.), то хоча тоді Україна-Русь й не зазнавала жорстоких утисків і, за історичними свідченнями, відігравала помітну роль у державотворчих процесах, але навіть прав автономії цією державою їй надано не було. Стосовно ж такої держави, як Річ Посполита (1569-1795 pp.), то у її межах Україна-Русь мала статус звичайної колонії. Фіктивною державою (а насправді – колонією) була й цілковито залежна від Москви УРСР (1922–1991 pp.). Мало чим відрізняється від неї й створена у 1991 р. на її теренах сучасна псевдоукраїнська держава Україна.

Отже, гадаємо, що дійсно незалежними, суверенними, дійсно історично вагомими українськими (руськими) державами слід визнати Київську Русь, Галицько-Волинське князівство, або Руське королівство, яке стало “головним політичним осередком майбутньої України” [8], та козацьку республіку “Запорозька Січ”. Причому державницькі практики останньої, вважаємо, є найбільш цінним для українського сьогодення.

Відтак для етнічних українців найпершими смисло-змістами образу-символу Власної Держави є, на наш погляд, такі як “Дійсно Українська Держава” та “Вільна, Незалежна, Суверенна Держава”.