Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

Етнічна обраність: “за” та “проти”

У лекції 8 ми наводили досить слушну, на наш погляд, думку Ентоні Сміта про те, що “міфи про етнічну обраність становлять найголовніший засіб самооновлення, а звідси й виживання” (див. с. 265 даної книги). Гадаємо, що ця думка потребує певного уточнення. Отже звернімося до трьох прикладів.

Приклад перший. Одним із перших такий міф у вельми давні часи на суто релігійних засадах створив про себе і досі його сповідує єврейський етнос. І, як відомо, віра у свою богообраність дійсно додавала євреям наснаги для виживання у скрутні періоди їхньої історії.

Приклад другий. На початку XVI ст. у Московії почав розроблятися політичний міф про особливе право Москви (після падіння Римської та Візантійської імперій) перебрати на себе роль Третього Риму. Цей міф разом із загарбницькою концепцією “собирания земель” спричинив до перетворення значної частини російського етносу на носіїв імперських амбіцій, на перманентних й жорстоких агресорів. Через це багато народів, особливо на Заході від Росії, з небезпідставним острахом сприймають сьогодні її сусідство.

Приклад третій. У 1930-х роках ідеологами Гітлерівської Німеччини був створений міф про німців як про представників вищої арійської раси, історичним призначенням якої, начебто, є панування над світом. Як відомо, цей міф, як і вищена- ведений, теж мав слугувати ідеологічним обґрунтуванням загарбання чужих земель. Вожді Третього Рейху, накинувши німецькому етносу міф про його расову вищість, підштовхнули цей етнос до розв'язання Другої світової війни зо всіма її незліченними трагедіями й жертвами.

Отже, напрошується висновок про те, що не будь-яка етнічна обраність є прийнятною з позицій загальнолюдської моралі. Тому, гадаємо, якщо відповідний міф вже виконав свою креативну функцію, він має бути “своїм” етносом “знятий з порядку денного”. Скажімо, Російська Федерація має найбільшу територію серед усіх держав сучасного світу – 17 075 400 кв. км (для порівняння: США = 9 826 675 кв. км; Китай = 9 596 960 кв. км; Австралія = 7 686 850 кв. км; Індія = 3 166 829 кв. км), однак і у XXI ст. вона (Росія) продовжує “собирание земель”, нарощуючи свою велич “Третього Риму” (приклади: Придністров'я, Абхазія, Південна Осетія, з 2014 р. – Україна).

Інша річ – коли Людство саме дає оцінку тій ролі, що її виконав або тому внеску, що його здійснив певний етнос (народ) у своєму історичному поступі. Так, розвитком своєї філософії Західна Європа зобов'язана передусім маленькому етносові (народу) – давнім грекам; користуванням папером, порохом, компасом – китайцям; а хитромудрий бумеранг взагалі є винаходом “дикунів” – австралійських аборигенів.

Особливе ж і досить поважне місце в історії людства, а в історії етносів (народів) індоєвропейської мовної сім'ї – насамперед, посідає український етнос. У лекції 10 (параграф 10.2.) ми частково вже торкнулися цього питання, коли розглядали “санскритський шлейф” мовної складової етноментальності українців.