< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Правові основи регулювання міжнародної електронної комерції

Фактично Інтернет не належить до суспільних відносин. Технічно Інтернет є сукупністю комп'ютерів, об'єднаних мережею, що використовуються для зберігання та передачі інформації. Проте правові відносини можуть виникати в ході використання мережі Інтернет.

Особливістю таких правовідносин є те, що вони в основній своїй масі носять екстериторіальний характер. Одностороннє застосування державою правових норм, що регулюють подібні відносини, без урахування досвіду міжнародної практики та законодавства інших країн буде неефективним. Про це свідчить багатократні безуспішні спроби таких країн як США та Великобританія розповсюдити свою систему і законодавство на відносини з регулювання конфліктів у Мережі, ввести регламентацію розширення інформації в Інтернеті [212].

Загальновідомим є той факт, що надмірна правова регламентація перешкоджає розвитку суспільних відносин. У традиційному, так званому off-line-бізнесі неврегульована діяльність в комерційному секторі розвивається швидше. Але при цьому необхідно враховувати, що в комерційному бізнесі такий розвиток можливий завдяки його багаторічній історії розвитку.

Накопичено багатий досвід, сформовані звичаї ділового обороту, а також важливо, що сторони мають справу з живими людьми, а не з віртуальними, знеособленими суб'єктами. На відміну від традиційного, on-line-бізнес тільки почав формуватися. Через певну специфічність традиційні методи для вирішення проблемних ситуацій уже не підходять.

Для нормального функціонування та розвитку електронної комерції необхідно введення нормативного визначення механізму здійснення операцій із використанням Інтернет та легалізації відповідних способів взаєморозрахунків. Для цього треба було зробити:

  • 1) визнання юридичної сили за операціями, що здійснюються в електронному вигляді;
  • 2) визначення порядку здійснення електронних платежів;
  • 3) створення нормативних умов для електронного документообігу: тобто підтвердження достовірності та авторства електронного документа за допомогою використання засобів електронно-цифрового підпису;
  • 4) визначення правового режиму розміщення інформації в Інтернеті;
  • 5) вирішення питань інформаційної безпеки, встановлення порядку застосування засобів криптозахисту [229].

Таким чином, стало очевидно, що правове врегулювання даних питань сприятиме швидкому розвитку електронної комерції. Так, 30 січня 1997 року Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН був прийнятий розроблений Комісією ООН з права міжнародної торгівлі Типовий закон "Про електронну торгівлю".

Цей закон був доповнений статтею 5 б, прийнятою Комісією на її тридцять першій сесії в 1998 році, посилаючись на пункт 2 резолюції 51/162 Генеральної Асамблеї від 16 грудня 1996 року, в якому Асамблея рекомендувала всім державам при ухваленні або перегляді своїх законів належним чином враховувати положення Типового закону, зважаючи на необхідність уніфікації законодавства, що може бути застосовним до альтернативних паперових методів передачі та зберігання інформації.

Це був перший крок у розвитку міжнародного права у сфері регулювання електронної комерції. Даний документ носить рекомендаційний характер та призначений, в першу чергу, для використання державами як основи для розробки національного законодавства. Даний міжнародний документ заклав правові основи діяльності у сфері електронної торгівлі, дав визначення основним поняттям, таким як електронний документ, електронний документообіг, електронний підпис, автор електронного документа, інформаційна система. Він визнав юридичну силу за документами в електронній формі, визначив умови, що пред'являються до електронного підпису як засобу підтвердження достовірності та цілісності електронного документа при підготовці та ухваленні Типового закону про електронну торгівлю.

Комісія Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) враховувала, що Типовий закон служитиме ефективним засобом для держав, які оновлюють своє законодавство за умови, якщо виконавчим урядовим органам та парламентам буде представлена довідкова інформація і роз'яснення з тим, щоб надати їм допомогу у використанні Типового закону. Комісія враховувала також вірогідність того, що Типовий закон буде застосовуватися у ряді держав, в яких недостатньо відомі методи передачі повідомлень, передбачені даним законом. Він призначений для надання допомоги користувачам електронних засобів передачі даних та особам, які займаються науковою роботою в цій галузі. Одна з основних цілей Закону полягала в тому, щоб запропонувати увазі національних законотворців зведення міжнародно визнаних норм, що встановлюють можливий порядок усунення деяких юридичних перепон та створення надійнішої правової бази для так званої "електронної торгівлі". Принципи, закріплені в Типовому законі, корисні для окремих користувачів, які беруть участь в електронній торгівлі, стосовно вироблення певних договірних рішень, які можуть бути використані для подолання юридичних перепон, що створюють перешкоди для розширення використання електронної торгівлі [89].

Типовий закон на міжнародному рівні у ряді випадків може бути корисним як інструмент для тлумачення міжнародних конвенцій та інших міжнародних документів, які створюють юридичні перешкоди для використання електронної торгівлі в результаті того, що в них, наприклад, установлюється вимога щодо обов'язкового письмового оформлення деяких документів та договірних положень.

Не менш важливу роль для розвитку світової Інтернет-торгівлі відіграв Типовий закон ЮНСІТРАЛ про електронні підписи, який був прийнятий у 2001 році. Метою цього Закону стало зміцнення правової визначеності стосовно використання електронних підписів. Установлюється презумпція того, що електронні підписи, якщо вони відповідають певним критеріям технічної надійності, розглядаються як еквівалентні власноручним підписам.

Разом з нормотворчою діяльністю ООН у формуванні міжнародного права в галузі електронної торгівлі активну участь бере також Європейський Союз. У 1998 році було прийнято Пропозицію до Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу "Про деякі аспекти електронної торгівлі на внутрішньому ринку". Основним завданням цього документу є забезпечення умов належного функціонування міжнародної електронної комерції між державами – членами Європейського Союзу. Дана Директива визначає правове регулювання значного кола суспільних відносин у сфері електронної торгівлі.

Зазначений документ містить комплекс норм, що детальніше регулюють окремі аспекти електронної комерції. Достатньо фундаментально врегульований механізм укладення електронних договорів, визначені вимоги, яким вони повинні відповідати, встановлені правила визначення моменту укладення контракту.

Другим важливим документом, що формує європейське право електронної комерції, є прийнята в грудні 1999 року Директива ЄС "Про правові основи Співтовариств для використання електронних підписів". Даний документ найповніше врегулював відносини у сфері використання електронних підписів. Установлюються вимоги, яким повинні відповідати засоби електронного цифрового підпису, визначаються принципи їх використання, врегульована діяльність сертифікаційних центрів, визначений порядок надання сертифікаційних послуг [229].

Активно розвивається і національне законодавство. У ряді країн прийняті різні закони, що регулюють діяльність у сфері електронної комерції. В Україні початок правового регулювання діяльності у сфері високих технологій було закладено у 1998 році прийняттям Верховною Радою України Закону "Про Національну програму інформатизації". Тоді ж була схвалена Концепція Національної програми інформатизації та прийнято Закон України "Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998–2000 роки".

Наступним кроком став Указ Президента України №928 від 31 липня 2000 р. "Про заходи із розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні".

22 травня 2003 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг", який визначає поняття електронного документа й електронного документообігу, закріплює світові тенденції щодо визнання юридичної сили електронного документа, вказує на права і обов'язки суб'єктів електронного документообігу, їх відповідальність та ін.

У Законі дотриманий функціонально-еквівалентний підхід до розуміння електронного документа, запропонований Типовим законом ЮНСІТРАЛ "Про електронну комерцію". Тоді ж був прийнятий і Закон України "Про електронний цифровий підпис" [183].

Отже, в умовах всепоглинаючої глобалізації проблеми правового врегулювання Інтернет-торгівлі не можуть вирішуватися односторонньо на державному рівні. Це спонукає практично всі держави світу до вдосконалення та уніфікації їх правового регулювання сфери міжнародної електронної комерції.

Поряд із перевагами електронної торгівлі існують і потенційні ризики серед яких ухилення від податків, шахрайство, порушення прав інтелектуальної власності тощо. Ці ризики реальні, але в розвинених країнах їх вдається регулювати таким чином, щоб не зруйнувати електронну комерцію. В Україні боротьба з комп'ютерною злочинністю, у тім числі і у сфері електронної комерції здійснюється сформованими підрозділами електронної розвідки.

Таким чином, попри те, що Інтернет є світовою інформаційною системою, електронна комерція поки що не набула "світового" рівня. Вона традиційно продовжує залишатися в рамках національної юрисдикції.

У той же час, можливий більш складний "транснаціональний" склад учасників процесу, що загострює проблему вибору права. Якнайшвидше розв'язання цих проблем є необхідним для України, тому що все активніше розвивається співробітництво з іноземними партнерами, а сьогодні, в епоху глобалізації, складно вирішувати будь-які питання без сучасних засобів обігу документів в електронному вигляді, що є підставою для укладення електронних договорів і розвитку електронної комерції у цілому.

До заходів щодо підвищення ролі електронної комерції, що перебувають у компетенції уряду, фахівців галузі та інвесторів, можна віднести [169]:

  • – створити адекватну реальності статистичну базу даних електронної комерції;
  • – сприяти розвитку малого та середнього Інтернет-бізнесу, забезпечення участі в електронної комерції цього сегмента глобальної економіки означає створити робочі місця та підвищити добробут населення;
  • – створити систему підготовки і підвищення кваліфікації працівників електронної комерції. На зміну індустріальній економіці, де продуктивність зумовлюється кількістю машин, приходить економіка, що базується на інформації. Нові технології потребують нових професіоналів. На превеликий жаль, необхідну спеціальну освіту сьогодні має дуже обмежена кількість людей. Підвищення кваліфікації вимагають не лише працівники безпосередньо, але також і менеджери Інтернет-магазинів;
  • – забезпечити міжнародне співробітництво в галузі електронної комерції на рівні урядів країн та на корпоративному рівні. Інакше існує ризик того, що величезний сегмент населення світу буде виключено з розподілу економічного виграшу від цього надприбуткового бізнесу; українська держава повинна сприяти розвитку електронної комерції.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >