< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Теоретичні основи ринкової економіки і сучасної товарної маркетингової політики

Розвиток економічної науки в XVI-XX століттях

Всі проблеми, які вирішує сучасна економічна наука, це – пізнання побудови соціалізованої ринкової економіки і способу її непрямого регулювання. Під "соціалізованністю" розуміється підпорядкованість суспільним інтересам: у кінці XX століття людство щільно наблизилось до соціалізованої ринкової економіки, тобто до того стану, коли ринкова побудова суспільства переростає в суспільну побудову ринку. Виникла необхідність у такій моделі економіки, яка б оптимально (найкращий варіант рішень) поєднувала свободу підприємництва з суспільним регулюванням ринку і тим самим згладжувала і вирішувала об'єктивні протиріччя між верхніми і нижніми ешелонами економіки.

Можна виділити три етапи розвитку ринкової економіки. Кожен з цих етапів відповідав переломним періодам на шляху до регульованої ринкової економіки. Зміна механізму ринкової економіки відбувалася під впливом нових форм організації.

Багато століть економіка мала "натуральний" характер, тобто втілювала в собі виробництво, яке безпосередньо переростало в споживання. Тільки з XVI століття економіка почала розвиватися в напрямку ринку. Результатом стало те, що структура економіки ускладнилася: самостійною та обов'язковою сферою економіки став обмін між виробниками; виник ринок – сфера обов'язкового товарно-грошового обміну.

З появою такого ринку, економіка розвернулась у двомірний простір, в якому виробництво не має смислу без обміну, а обмін не можливий без виробництва. Стихійна, саморегульована ринковість досягла найвищого розвитку в середині XIX століття. Якраз тоді зміцнів триєдиний початок ринкової економіки – приватна власність, досконала конкуренція і вільне ціноутворення. Але цьому передувало виникнення і відмирання двох шкіл у теорії економічної думки, аж до появи "класичної школи", засновником якої був А. Сміт (1723-1790).

Центральну тенденцію економічної політики XVI – середини XVII століть зайняв меркантилізм. Його основними представниками були: Томас Маи, Джон Лоу, єпископ Берклі, Давид Юм, Ричард Кантільйон.

Меркантилізм (від лат. Merkanti – торгувати) – система доктрин трактатів XV-XVII століть, які обгрунтували необхідність активного втручання держави в господарську діяльність, в основному у формі протекціонізму – встановлення високого імпортного мита. Це перша школа буржуазної по літекономії, спроба теоретичного обгрунтування економічної політики, яка висувалась купцями.

Меркантилізм – економічна політика раннього капіталізму.

Ранній меркантилізм (остання третина XV – середина XVI століття):

  • 1. Центральна ідея – багатство створюється у сфері грошового обігу;
  • 2. Гроші не повинні виходити за кордон;
  • 3. Активний грошовий баланс.

Пізній меркантилізм (XVII-XVIII століття):

  • 1. Центральна ідея – багатство створюється у сфері товарного обігу;
  • 2. Орієнтація на експорт;
  • 3. Активний торговий баланс.

Меркантилізм – це економічна політика, мета якої – накопичення в країні дорогоцінних металів, засіб досягнення мети – активний торговий баланс, тобто перевищення експорту над імпортом.

Головною у ранньому меркантилізмі була теорія грошового балансу, спрямована на збільшення грошового багатства законодавчим шляхом. Всі гроші від продажу товарів іноземці повинні були витрачати на купівлю місцевих товарів.

Пізній меркантилізм характеризувався системою активного торгового балансу. Політика меркантилізму полягла в заохоченні – з метою збільшення виробництва товарів для експорту – розвитку промисловості, підтримки експансії торгового капіталу, в розвитку судноплавства і флоту, захопленні колоній, у різкому підвищенні податкового обкладання для фінансування всіх цих заходів.

Меркантилісти всю свою увагу звертали на сферу обігу і не досліджували внутрішніх законів капіталізму, який народжувався.

Політекономія меркантилізму розглядається як наука про торговий баланс. Ранні меркантилісти багатство ототожнювали із золотом, сріблом, пізні меркантилісти під багатством розуміли надлишок продуктів, що залишаються після задоволення потреб країни, і які на зовнішньому ринку повинні стати грішми.

В зв'язку з нестатком грошей, їх функції ранні меркантилісти зводили до засобу накопичення, а пізні – трактували гроші як капітал і товар, але не пояснювали, чому товар стає грішми.

Головним джерелом прибутку пізні меркантилісти вважали нееквівалентний обмін у зовнішній торгівлі. Тому продуктивною вони об'являли працю тільки в галузях, продукція яких при вивозі за кордон давала країні більше грошей, ніж вона була варта.

Ще однією особливістю раннього меркантилізму є – визнання золота і срібла в якості грошей із-за їх природних якостей.

Кількісна теорія грошей була висунута меркантилістами як реакція на "революцію цін", викликаних у XVI сторіччі напливом "американського" золота і срібла в Європу.

В зв'язку з цим сформувалась меркантилістична проблема: з одного боку, відповідно до теорії меркантилізму, перевищення експорту над імпортом призводить до збільшення цін в конкретній країні і до труднощів у забезпеченні торгового балансу, з другого – меркантилісти без коливань підтримують необмежену грошову пропозицію.

Навіть, якщо погодитися з меркантилістами в тому, що збільшення пропозиції грошей супроводжується ростом попиту на гроші і стимулює торгівлю, впливу припливу золота скоріше буде піддаватися обсяг торгівлі, а не ціни. Тим не менше пізні меркантилісти наполягали як на позитивній ролі напливу золота, так і на економічній доцільності збільшення в зв'язку з цим кількості грошей в обігу.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >