УПРАВЛІННЯ ЗМІНАМИ

ПРИРОДА, ДЖЕРЕЛА, НЕОБХІДНІСТЬ ТА ВИДИ ЗМІН

1.1. Поняття та природа змін
1.2. Джерела змін
1.3. Типи змін
1.4. Види змін
1.5. Рівні змін

Рекомендована література: [10, 21, 23].

Ключові поняття: зміни; джерела змін; рівні змін; планові зміни; стихійні зміни; організаційні, групові, індівідуальні зміни.

Поняття та природа змін

Під змінами в організації розуміється процес її оновлення (перетворення), заснований на впровадженні інновацій в систему управління. В умовах високо динамічного ринкового середовища кожна організація повинна постійно перебувати в режимі змін. Незначні коректування рекомендується проводити регулярно, великі – з періодичністю 1 раз на 4 – 5 років.

Цілі змін і нововведень полягають у наступному:

• адаптація організації до вимог зовнішнього і внутрішнього середовища;
• впровадження передових досягнень і технологій;
• переведення організації в високоефективний стан;
• підвищення конкурентоспроможності об'єкту управління.

Управлінські нововведення можуть бути обумовлені різними причинами і факторами:

• політичними: зміна ладу або влади, зміна закону;
• економічними: економічна вигода чи економічна ефективність, економічна стабільність / нестабільність; методи економічного управління, обліку витрат, зміна підходу до витрачання коштів;
• соціальними: необхідність соціальної підтримки певних верств, категорій працівників;
• технологічними: розвиток науково-технічного прогресу- впровадження нових технологій, виробів, обладнання, вдосконалення організації виробництва і праці;
• ринковими: стан попиту і пропозиції, конкуренція; зміна функціональних можливостей товару, управлінські зміни;
• випадковими: форс-мажор.

Щоб вижити, люди змушені пристосовуватися до здійснюваних навколо них змін. Але для того, щоб не тільки вижити, але й розвиватися, вони повинні вносити постійні зміни в свою діяльність і долати труднощі. Необхідність обліку змін, що відбуваються поширюється в певній мірі як на окремих працівників, так і на групи і організації в цілому.

Джерела змін

Концепції першопричин, що обумовлюють зміни в організаціях.

Перша з них, найбільш популярна серед учених і практиків, називається екстерналістська теорія. Згідно неї першопричини змін будь-якої соціокультурної системи, в тому числі організації, перебувають за межами самої системи. Прихильники теорії припускають, що організація сама по собі позбавлена всякої здатності до спонтанних змін і без впливу зовнішніх сил залишається незмінною, застиглою.

Крайньою формою екстерналізму виступає механістичний підхід до соціально-економічних явищ, в рамках якого вважається, що будь-який соціокультурний феномен перебуває в стані спокою або статичної рівноваги до тих пір, поки якась зовнішня сила не виведе його з цього стану і не змусить змінюватися.

Інший підхід – численні біхевіористичні теорїі психосоціокультурних змін. В їх основі лежить парадигма "стимул-реакція". Без стимулу – а це завжди щось зовнішнє по відношенню до людини або організації – вони не здатні на жодну реакцію (активність, трансформацію).

І, нарешті, модна нині теорія інвайроменталізма, розвиваючи методологію екстерналізму, пояснює будь-яку зміну чинниками, що діють поза організацією. Відповідно до цієї теорії передбачається, що саме інвайроментальні сили формують, контролюють і руйнують організацію.

Друга концепція прямо протилежна першій. Це теорія іманентної зміни, згідно з якою будь-яка структура перетвориться в силу невід'ємно притаманній їй властивій змінності та виходячи з власних можливостей і ресурсів. Причому зовнішні фактори (самі представляють іманентно трансформовані системи) не заперечуються, а розглядаються як додаткові. Вони можуть прискорити, сповільнити, зупинити перетворення і навіть зруйнувати модифікацію об'єкта. Всі рекомендації експертів, які дотримуються даного напрямку, по вдосконаленню організації базуються на пошуку можливостей для розвитку її потенціалу.

В рамках цієї теорії категорії цілі та засоби також несуть у собі властивість змінюватися: перші – тому, що містять об'єктивне потенційне протиріччя (за Гегелем), а останні – за визначенням (оскільки постійно використовуються і функціонують). З наведених міркувань очевидно, що в іманентній теорії питання про причини змін організацій є тривіальним.

Іманентна теорія породила ряд принципів, серед яких в рамках розглянутої проблеми найбільш важливі наступні: самовизначення організації, синтез в ній детермінізму і індетермінізму. Вони означають, що закладені в цей об'єкт можливості (актуальні або потенційні) багато в чому зумовлюють його розвиток. Використовується також поняття ступінь самодетермі- нації організації (ССО), яка може бути виміряна. Відповідно до відомої теореми Питирима Сорокіна, "за інших рівних умов (у тому числі при наявності одного і того ж зовнішнього середовища і однакового ступеня інтеграції елементів), чим більше енергія організації, тим більше її автономія від зовнішнього середовища і тим більше ступінь її самодетермінації". Основні критерії при цьому такі: число членів організації; їх фізіологічні, ділові, моральні та інші якості; її структура; сукупність засобів впливу на поведінку людей усередині організації і на елементи зовнішнього середовища; організаційна культура. Максимізація (або вдосконалення) перерахованих характеристик призводить до максимізації енергії організації.

І, нарешті, третя інтегральна теорія. Її представники намагаються пояснити природу змін в організації як результат взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил. Однак, якщо ці сили розглядаються як однопорядкові (без виявлення специфічної ролі тих чи інших), то така теорія носить явно еклектичний характер і приречена на суперечливість і алогічність пояснення спостережуваних фактів. Якщо ж дослідник почне вибудовувати пріоритети або ієрархію цих сил (приймаючи одні в якості незалежних, а інші в якості залежних змінних), то він мимоволі стане прихильником однієї з двох вищеназваних концепцій. І лише коли досліднику вдається розумно синтезувати зовнішні і внутрішні чинники змін, ситуаційно фіксувати залежність одних від інших, інтегральна теорія стає найбільш дієвою і дає результати у вигляді концепції організації, що вивчається або стратегії-переможниці на практиці.