< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Інструменти менеджменту

Незважаючи на те, що всі керівники організації виконують управлінські дії, не можна сказати, що всі вони займаються тим самим видом трудової діяльності. Окремим керівникам доводиться витрачати час на координування роботи інших керівників, які у свою чергу координують роботу менеджерів більш низького рівня і т.д. до рівня керівника, який координує роботу неуправлінського персоналу – людей, що фізично провадять продукцію або послуги.

У такий спосіб управлінська праця також розділяється. Одна з форм такого розподілу має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробничий відділ, служба маркетингу і т.д.)• Друга форма поділу праці має вертикальний характер і утворює рівні управління.

Ієрархія в менеджменті – тип службових відносин між управлінськими працівниками, який відображає їх підлеглість і розміщення в системі управління [20].

Концептуальні, людські та технічні навички менеджерів дозволяють їм виконувати основні функції управління в організаціях. Але кожен менеджер несе відповідальність за виконання певних обов'язків незалежно від того як функції він виконує. Залежно від того на якому рівні управління знаходиться менеджер(вища, середня чи нижча ланка) йому мають бути притаманні ті чи інші навички.

Рівні управління в менеджменті

Рис. 1.3. Рівні управління в менеджменті

Форма піраміди показує, що на кожному наступному рівні управління перебуває менше людей, ніж на попередньому.

Керуючі вищої ланки – це представники вищого рівня управління, які мають найбільшу владу й відповідають за діяльність усієї компанії. Вищий рівень може бути представлений головою Ради директорів, президентом, віце-президентом, правлінням. Ця група управлінських працівників забезпечує інтереси й потреби власників акцій. Розробляє політику організації й сприяє її практичній реалізації. Вони визначають загальні напрямки функціонування і розвитку організації в цілому або її' великих складових, розробляють довгострокові плани, і представляють компанію за її межами.

Їхня діяльність характеризується масштабністю, складністю, пріоритетністю стратегічної і перспективної спрямованості, найбільшим зв'язком із зовнішнім середовищем, різноманітністю прийнятих рішень, напруженим темпом.

Менеджери вищої ланки управління мають найбільшу кількість концептуальних (вміння бачити організацію в цілома та розмежовуючи на окремі відділки та чітко уявляти для себе роль кожного з них) та людських навичок. Цим менеджерам доводиться стикатися у своїй діяльності в основному з людьми, тому вміння знайти до них підхід – це основне їх завдання.

Керівники середнього рівня управління забезпечують реалізацію політики функціонування організації, розробленої вищим керівництвом, і відповідають за доведення більш детальних завдань до підрозділів і відділів, а також за їхнє виконання. Середній рівень управління включає менеджерів підприємства, менеджерів відділів і служб, начальників функціональних відділів, а також інших підрозділів (нач. цеху, директор філії, керуючий по продукту, регіону, проекту).

Керівник середньої ланки проводить у життя політику вищого керівництва, виконує його накази, розпорядження; представляє інтереси очолюваного ним колективу перед вищим керівництвом, вносить пропозиції щодо поліпшення його діяльності, а також організації в цілому, щодо поліпшення умов праці колективу; спрямовує, координує й контролює діяльність керівників нижчої ланки.

Нижчий рівень управління представлений молодшими начальниками. Це керівники, що перебувають безпосередньо над робітниками й іншими працівниками (не керівниками). Вони відповідають за виконання виробничих завдань, за безпосереднє використання виділених ресурсів, контролюють роботу виконавців і запроваджують у життя плани, розроблені на більш високих рівнях управління. Цей рівень поєднує наступні посади: цеховий майстер, майстер ділянки, керівник групи й завідувачі підрозділів конторського типу.

Робота пов'язана з розв'язком переважно оперативних, тактичних завдань і характеризується різноманітністю виконуваних дій, постійним спілкуванням з безпосередніми виробниками (робітниками).

Керівник нижчої ланки проводить у життя політику вищого керівництва, представляє інтереси безпосередніх працівників перед вищими керівниками, вносить пропозиції щодо поліпшення діяльності й умов праці очолюваного колективу, керує безпосередньо працівниками.

Менеджери середньої ланки мають менше концептуальних проте трохи більше технічних навичок, а нижчої ланки – переважаючу більшість технічних навичок, бо їм доводитьтся працювати не лише з людьми, а й з технікою.

Взагалі, будь-яка організація – це соціоекономічна система, тому менеджери мають знаходити вмілий підхід до головних елементів цієї системи – людей, як запоруку успіху організації.

Організаційна культура

Це набір базових цінностей, негласних положень та норм, які розділяють всі члени організації. Це свого роду система цінностей, думок про те, що і як робиться в організації, що пізнається співробітниками організації по мірі того як їм доводиться стикатися із внутрішніми та зовнішніми проблемами [28,32].

Зазвичай виділяють два рівня культури організації:

  • 1) поверхневий – манера вдягатися, правила поведінки, церемонії, розміщення офісів;
  • 2) цінності та переконання, що виражені в словах та діях – розповіді, мова, дії. Культура організації може дуже значно впливати на ставлення до неї з боку контактних аудиторій, підвищити, або навпаки за несприятливої культурної атмосфери – знизити.

Роль ринку в менеджменті

Менеджмент – це система організації колективної праці, ефективного використання ресурсів, концентрації зусиль на безперервному підвищенні якості роботи персоналу підприємства. Треба розрізняти поняття менеджмент і управління, де існує суттєва різниця у змісті, формах та методах здійснення організаційної діяльності. З історії розвитку людства відомі багато форм управління – управління в рабовласницькому і феодальному суспільствах, у командно- адміністративній економіці тощо. Менеджмент – це сучасна наука, яка більш повно відповідає функціонуванню соціально – економічних систем в умовах ринкових відносин. Ринок – це місце, де зустрічаються покупець та продавець, сфера збуту. Ринкові відносини, в свою чергу, це саморегульована система задоволення потреб через взаємодії різних інституційних одиниць. Завдання менеджменту полягає у досягненні певних цілей (отримання прибутку, завоюванні ринку, підвищенні продуктивності, соціальна відповідальність), а ці цілі в свою чергу продиктовані попитом, що створюється на ринку та доноситься до менеджерів завдяки різним інструментам – маркетинг, інформація тощо.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >