< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Суть ефективності як економічної категорії

Термін "ефективність" є похідним від терміна "ефект", який походить від латинського effectus і в перекладі означає виконання, результат певної причини або дії. Звідси термін "ефективність" (лат. efficientia) можна трактувати як результативність певного процесу, дії.

Але сам по собі ефект (результат), якої б величини і форми вияву він не був, не в змозі повною мірою характеризувати результативність певної дії, процесу, оскільки не дає відповіді на запитання: а якою ж ціною отриманий цей ефект. Тому категорію ефективності можна трактувати як результативність певного процесу, дії, що вимірюється співвідношенням між отриманим результатом і витратами (ресурсами), що його спричинили. Саме в цьому і полягає сутність даної категорії та багатогранність її вияву.

Щодо останньої характеристики, то вона зумовлена двома основними причинами: існуванням багатьох видів ефекту і різноманітністю витрат (ресурсів), що спричиняють їх виникнення. Тому ефективність в теоретико-методологічному аспекті стала загальнонауковим поняттям, яке широко використовується не лише в суспільних науках, а й природничих – фізиці, хімії, біології та ін.

Дане визначення ефективності вимагає більш поглибленого трактування. Це зумовлено тим, що на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати не однакові за величиною результати. Тому нерідко ефективність визначають як досягнення максимального ефекту за мінімального витрачання ресурсів. Але досягти такого максимуму через дію закону спадної дохідності неможливо. Якщо врахувати й ту обставину, що ресурси обмежені, то ефективність правомірно тлумачити більш поглиблено як досягнення максимального ефекту за фіксованих, тобто за наперед визначених обсягах ресурсів, або ж досягнення заданого результату (ефекту) за мінімальних витрат ресурсів.

Наведене визначення ефективності за сутністю збігається з поняттям економічної ефективності, яка являє собою основну форму вияву ефективності і може бути визначена зіставленням ефекту, отриманого саме від економічної діяльності, з витраченими на його одержання економічними ресурсами, що є обмеженими і вимагають постійного відновлення.

Категорія економічної ефективності тісно пов'язана з категоріями "продуктивність" і "результативність". Поки що питання співвідношення цих категорій залишається дискусійним. Є підстави вважати, що спільним для економічної ефективності і продуктивності є те, що вони визначаються співвідношенням результату (ефекту) з ресурсами (витратами), які його спричинили. Проте продуктивність має іу відмінність, що для її обрахунку слід брати лише продукцію (в натуральній чи вартісній формах), тоді як економічна ефективність визначається за будь-яким економічним результатом, одержаним відповідно до цілей бізнесу. Отже, продуктивність – вужча за змістом категорія порівняно з категорією економічної ефективності й є однією з основних форм її вияву.

Дискусійною залишається і категорія результативності: вона або ототожнюється з ефективністю, або розглядається як самостійна. Найбільш обґрунтованою можна вважати точку зору, згідно з якою результативність не є повністю тотожною з категорією "ефективність" і водночас не існує тільки як самостійна, оскільки набуває трьох форм свого вияву: економічна результативність, яка за своїм змістом тотожна економічній ефективності; кориснісна результативність, що характеризується позитивними зрушеннями у діяльності підприємства, які безпосередньо не пов'язані з витратами, але які знаходять своє відображення у підвищенні його конкурентоспроможності (збільшення частки підприємства в ринку, вихід на міжнародний ринок, зростання курсу акцій, зростання частки постійних клієнтів тощо); планова прогнозовано-фактова результативність, яка визначається діленням фактичних показників діяльності підприємства на планові (прогнозовані).

Як бачимо, економічна ефективність виробництва – це складне і багатогранне явище. Агропромислове виробництво, зокрема, вимагає органічного поєднання взаємодії чотирьох факторів – робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. У процесі такого виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Водночас відбувається і формування економічної та інших видів ефективності (рис. 15.1).

Формування ефективності та основні форми п вияву і взаємозв

Рис. 15.1. Формування ефективності та основні форми п вияву і взаємозв'язок на рівні підприємства

Причому при вимірюванні економічної ефективності ресурси можуть бути представлені або в повному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо-спожиті ресурси).

Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації різних форм вияву економічної ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку агропромислового виробництва, доцільно розрізняти крім економічної і такі види ефективності, як технологічну, соціальну й екологічну.

Серед названих видів вихідною є, безумовно, технологічна ефективність. Вона за сутністю є результатом взаємодії факторів виробництва з живими організмами, які використовуються в сільськогосподарському виробництві. Тому кількісно технологічна ефективність виражається через урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин.

Дія природного фактора – природної родючості грунту, клімату, погодних умов і біологічних особливостей живих організмів (сорт, лінія, репродукція, порода) виявляється саме в тому, що один і той же рівень технологічної ефективності може бути досягнутий за різних витрат капіталу і праці.

І навпаки, за однакових витрат вказаних ресурсів часто досягається різна урожайність культур і продуктивність тварин. Ця обставина зумовлює різну величину витрат на одиницю продукції. І якщо при цьому врахувати, що продукція під дією природних факторів може мати різну якість, а якість є також виявом технологічної ефективності, що істотно впливає на ціну, то стає очевидним, що рівень такої ефективності помітно позначується на економічних результатах підприємства.

Іншими словами, йдеться про безпосередній вплив технологічної ефективності на економічну ефективність діяльності суб'єктів господарювання. Істотною особливістю технологічної ефективності є та обставина, що при її визначенні до уваги не беруться витрати, понесені суб'єктами господарювання для отримання відповідної урожайності культур чи продуктивності тварин.

Необхідно ще раз наголосити, що в економіці категорія ефективності трансформується в поняття економічної ефективності виробництва і саме тому, що при її вимірюванні зіставляється ефект від економічної діяльності суб'єктів господарювання з витраченими на його одержання економічними ресурсами, що є обмеженими і вимагають постійного відтворення.

Соціальна ефективність. На рівні підприємства її можна сформулювати як ступінь задоволення потреб колективу підприємства, його власників у засобах і умовах життєзабезпечення. Вона знаходить своє відображення у таких соціальних пріоритетах:

  • • рівень заробітної плати та динаміка її підвищення;
  • • соціальні виплати на відпочинок, оздоровлення, організацію дозвілля;
  • • покращення умов праці і скорочення тривалості робочого дня без зменшення заробітної плати;
  • • ліквідація важкої і непрестижної ручної праці, підвищення рівня безпеки життя працівників, запобігання професійним захворюванням;
  • • створення умов для підвищення освіти і професійного зростання працівників, поліпшення професійної підготовки персоналу;
  • • поліпшення побутових умов трудового колективу.

Зазначимо, що соціальна ефективність формується також на державному і регіональному рівнях. Тому доповнюваними характеристиками її на цих рівнях є підвищення ступеня зайнятості населення і скорочення безробіття, поліпшення пенсійного забезпечення тощо.

На рис. 15.1 показаний взаємозв'язок між виділеними формами ефективності. Для його розкриття насамперед зазначимо, що основою формування соціальної ефективності є економічна ефективність. Адже лише створений у процесі економічної діяльності економічний ефект є джерелом задоволення всього спектра соціальних потреб населення. Тому об'єктивно існує така залежність: чим вища економічна ефективність, тим за однакових інших умов буде вищою соціальна ефективність, і навпаки.

Разом з тим між цими видами ефективності існує й зворотний зв'язок: з підвищенням соціальності ефективності зростає продуктивність праці працівників, а отже, і економічна ефективність виробництва, тобто тут має місце дія мультиплікативного важеля.

Як випливає з викладеного, соціальну ефективність важко кількісно виміряти єдиним інтегральним показником. Проте за окремими соціальними заходами таке вимірювання можливе і необхідне (рівень заробітної плати, соціальні виплати на оздоровлення і відпочинок, витрати на перепідготовку кадрів, скорочення тривалості робочого дня тощо). Все ж наближено про досягнутий рівень соціальної ефективності можна судити за таким узагальнюючим показником, визначеним у динаміці, як питома вага прибутку, спрямованого на соціальні доходи, у загальній масі чистого прибутку, а також величина цього прибутку на одного середньооблікового працівника.

Виділення екологічної ефективності в самостійну форму зумовлене щонайменше двома причинами. Перша – необхідністю створення екологічно безпечного для людей і тваринного та рослинного світу довкілля, за якого зберігається біологічна рівновага і водний баланс території, поліпшується кругообіг органічних речовин, забезпечується розширене відтворення економічної родючості ґрунту, супроводжуване підвищенням вмісту гумусу, здійснюється виробництво екологічно чистої продукції і не допускається забруднення навколишнього середовища хімічними засобами сільськогосподарського призначення.

Друга причина – потребою в існуванні індикатора для означення гармонійного розвитку виробництва. Такий розвиток досягається тоді, коли позитивні зрушення в економічній ефективності супроводжуються такими ж зрушеннями у соціальній та екологічній ефективності. Отже, ці три види ефективності повинні розглядатися не ізольовано, а в контексті з орієнтацією на недопущення ситуацій, коли вища економічна ефективність досягається за рахунок порушення екологічної безпеки і згортання соціальних програм.

Екологічна ефективність формується завдяки здійсненню додаткових вкладень екологічного спрямування, джерелами яких виступає, за аналогією з соціальною ефективністю, економічний ефект, створений у ході економічної діяльності підприємств. Саме в цьому виявляється вплив економічної ефективності на екологічну ефективність: чим вищий рівень першої з них, тим більше може бути виділено коштів (за однакових інших умов) на заходи екологічної безпеки, а отже, тим вищою буде екологічна ефективність, і навпаки.

Для оцінки рівня екологічної ефективності можуть бути використані такі показники:

  • – частка чистого прибутку підприємства, що направляється на заходи екологічного спрямування, і його абсолютна величина в динаміці;
  • – частка сільськогосподарської продукції в загальному обсязі її виробництва, в якій вміст залишків отрутохімікатів, нітратів і нітритів нижчий від гранично допустимих норм;
  • – частка екологічно чистої продукції в загальному обсязі її виробництва, що отримана без застосування отрутохімікатів, мінеральних добрив, стимуляторів росту штучного походження;
  • – вміст гумусу в ґрунті і його динаміка;
  • – масштаби використання біологічних засобів боротьби зі шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин і тварин;
  • – наявність сучасних очисних споруд, що унеможливлюють або мінімізують шкідливі викиди і скиди.

Екологічна ефективність тісно переплітається з соціальною ефективністю, оскільки створення екологічно безпечного довкілля є необхідним фактором, що істотно впливає на формування нормальних умов життєзабезпечення працівників і населення країни в цілому.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >