< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Поняття конкурентоспроможності підприємств і продукції

Поняття "конкурентоспроможність" є похідним від поняття "конкуренція", яке трактується як суперництво виробників за споживача.

Конкуренція є органічною рисою ринкової економіки і передбачає наявність на ринку значної кількості незалежних продавців і покупців, можливість цих суб'єктів ринку вільно входити і залишати його. На конкурентному ринку успішно можуть функціонувати лише конкурентоспроможні підприємства.

Актуальність конкурентоспроможності вітчизняних підприємств агропромислового комплексу особливо посилюється у зв'язку із членством України в СОТ і глобалізацією ринків, що супроводжується швидким проникненням іноземних товарів на вітчизняні ринки і відповідно істотним посиленням конкуренції. В цих умовах пріоритетним і надзвичайно важливим постає завдання підвищення їх конкурентоспроможності і забезпечення економічного благополуччя в довгостроковому періоді.

Принагідно зазначимо, що конкурентоспроможність – це багатогранне поняття і може розглядатися на різних рівнях: окремих товарів, окремого товаровиробника, галузі і країни в цілому. В економічній літературі ще не склалося єдиної думки щодо трактування поняття "конкурентоспроможність підприємства", хоча за ключовими позиціями особливих розбіжностей не існує.

Є підстави трактувати конкурентоспроможність підприємства як його здатність виробляти конкурентоспроможну продукцію в достатній кількості, забезпечувати її збут, підгримувати стійкі позиції на ринку, функціонувати прибутково і витримувати конкуренцію з однопрофільними суб'єктами господарювання.

Для глибшого розуміння поняття "конкурентоспроможність підприємства" важливо його розглядати в єдності з поняттям "конкурентна перевага". За висловом Барні (Barney), конкурентна перевага має місце тоді, коли підприємство реалізує таку концепцію створення вартості (використовуючи свої цінні та рідкісні організаційні ресурси), яка одночасно не може бути реалізована ніким з її нинішніх або потенційних конкурентів[1].

Конкурентоспроможне підприємство є привабливим для інвесторів, має добрий імідж серед споживачів, інших партнерів мікросередовища, раціонально розпоряджається власними і позичковими засобами, ефективно використовує ресурси.

У сучасних економічних працях зарубіжних учених і в окремих вітчизняних особлива увага приділяється дослідженню джерел конкурентоспроможності підприємств, запоруки їх успішного функціонування в довгостроковому періоді.

Головна увага при цьому зосереджується на концепції (теорії) ресурсних переваг, тобто йдеться про здатність компанії формувати і забезпечувати відтворення та захищати унікальні ресурсні джерела стійких конкурентних переваг у ключових сферах бізнесу. Такі переваги створюються на основі більш ефективного, ніж у конкурентів використання існуючих ресурсів, задіяних новітніх продуктивніших ресурсів та їх комбінацій, інтеграції знань, досвіду і навичок персоналу в систему організаційних здатностей і компетенцій.

Разом з тим, за теорією конкурентних переваг М. Портера і, зокрема, розробленої ним моделі детермінант конкурентної переваги ("конкурентний ромб"), наголошується, що хоча на конкуренцію націй і окремих фірм істотний вплив справляють факторні умови – праця, капітал, дороги, аеропорти, транспортна і комунікаційна інфраструктура, а також природні умови, все ж це ще не означає, що буде забезпечена конкурентоспроможність, оскільки в умовах 'глобалізації ресурси стають доступнішими для конкурентів.

Тому особливого значення набуває, по-перше, ефективність використання виробничих потужностей; по-друге, умови внутрішнього попиту в країні: чим вимогливіший споживач до якості товарів і їх цінності, тим вищою буде продуктивність праці у виробників, зростатиме їх спроможність виходити на зовнішній ринок; по-третє, організація та стратегія фірм, під цим М. Портер розуміє правила, заохочення і норми, які визначають тип та інтенсивність місцевої конкурентної боротьби. На його думку, здорова конкуренція між компаніями на місцевих ринках є необхідною умовою зростання продуктивності і здатності конкурувати не лише в межах національного ринку, а й на зовнішньому; по- четверте, рівень і якість суміжних та обслуговуючих галузей, розвиток яких М. Портер пов'язував із формуванням кластерів. (Детальніше про це йтиметься у темі 20.)

З поняттям конкурентоспроможності підприємств тісно пов'язане поняття адаптивності підприємств, що характеризує їх здатність своєчасно пристосовуватися, через корекцію відповідних сфер і напрямів своєї діяльності, до змін, що відбуваються. Адаптивність підприємства залежить від його адаптивних можливостей, які відображають швидкість і ступінь повноти реагування на зміни у внутрішньому і зовнішньому середовищах, спроможність своєчасно перебудувати організаційну структуру і структуру управління для збереження або зміцнення свого потенціалу, забезпечення стійкого і ефективного функціонування та розвитку.

Чим вищі адаптивні можливості підприємства, тим спроможніше воно у заданий проміжок часу перебудувати свою діяльність, вносити зміни в роботу структурних підрозділів, уникати або пом'якшувати негативний вплив загроз, що виникають незалежно від підприємства, і водночас сповна використовувати ті позитивні можливості, що відкриваються перед підприємством завдяки сприятливим змінам у зовнішньому середовищі.

Адаптивність підприємства тісно пов'язана з його розвитком. Але це – різні поняття. В процесі адаптації розвиток може не лише пришвидшуватися, але й уповільнюватися, причому адаптивні зміни – це реакція на якусь дію і часто вимірюється кількісними характеристиками, тоді як розвиток – це якісні зміни. Вони надто важливі для підприємства, тому проблема розвитку буде розглядатися в окремій темі.

Для аналізу й оцінки конкурентоспроможності підприємства слід розрізняти і використовувати показники-індикатори, зростання яких сприяє зміцненню її, та показники-індикатори, збільшення яких негативно впливає на неї.

До індикаторів-посилювачів конкурентоспроможності підприємств можна віднести такі, як розмір і темпи зростання обсягу продажу і окремо чистого прибутку, частка виробництва і продажу інноваційної продукції, частка нематеріальних активів в необоротних активах; продуктивність і рентабельність авансованого і власного капіталу та їх динаміка; коефіцієнт обороту оборотного капіталу; коефіцієнт оборотності дебіторської та кредиторської заборгованості; величина власного оборотного капіталу і його частка в загальному обсязі оборотного капіталу; показники ліквідності; коефіцієнт придатності основного капіталу; рівень і динаміка зростання коефіцієнта сукупного відтворення основного капіталу.

Серед показників-індикаторів негативного впливу на конкурентоспроможність підприємств за їх зростання можна виокремити такі: коефіцієнт заборгованості; матеріаломісткість продукції; енергоємність виробництва; коефіцієнт плинності кадрів; коефіцієнт зносу основних засобів; коефіцієнт співвідношення кредиторської заборгованості з дебіторською; витрати на усунення дефектів продукції.

Для характеристики конкурентоспроможності підприємства, що є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, може бути використаний індекс відносної експортної конкурентоспроможності, який можна визначити за аналогією з індексом РХА (Relative Export Advantage Index) відношенням частки підприємства в експорті країни певного товару до його частки в експорті країни усіх інших товарів, що експортує і підприємство.

Якщо значення цього індексу більше одиниці, то підприємство має певні конкурентні переваги щодо експорту такого товару, а якщо менше одиниці, то це є свідченням порівняно менших таких його конкурентних переваг.

Конкурентоспроможність підприємства значною мірою залежить від стану конкуренції в галузі. За М. Портером, головними чинниками галузевої конкуренції є загроза входу до галузі нових фірм; здатність постачальників завищувати ціни на вхідні ресурси; спроможність покупців тиснути на рівень цін продукції галузі; загрози появи на ринку конкурентних товарів-замінників; інтенсивність суперництва між існуючими виробниками галузі. Якщо брати до уваги окремі галузі сільського господарства, то нині більшість зазначених чинників діють негативно на конкурентне середовище в сільському господарстві, що вимагає вдосконалення регуляторної політики держави.

З наведеного раніше визначення конкурентоспроможності підприємства стає очевидним, що її рівень безпосередньо залежить від конкурентоспроможності продукції, яку воно виробляє.

Конкурентоспроможність продукції – це сукупність її властивостей і характеристик, що забезпечують задоволення потреб споживачів на вищому або однаковому рівнях з аналогічною продукцією конкурентів за прийнятної для них (споживачів) ціни.

Споживач, купуючи товар, орієнтується на його корисний ефект – якість + + сервіс, який він зіставляє з витратами – ціною придбання + витрати на експлуатацію (використання) товару. Товар придбавається тоді, коли корисний ефект перевищує зазначені витрати.

Отже, конкурентоспроможність продукції забезпечується в разі наявності в неї певних вагомих конкурентних переваг, що стосуються її якості і/або ціни. Тому виникає необхідність у розкритті сутності поняття "якість продукції" та в характеристиці її показників.

  • [1] Barney J.B. Finn resources sustained competitive advantage // Journal of Management – 1991. – № 17 (1). – P. 99-120.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >