< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Переваги і загрози диверсифікації виробництва та методичні підходи до оцінювання доцільності її здійснення

Диверсифікація як суспільна форма організації виробництва може забезпечити підприємству низку переваг. По-перше, вона є важливим засобом управління фінансовими ризиками. Якщо, скажімо, підприємство отримує переважну частку прибутку від реалізації якогось одного виду продукції, то погіршення кон'юнктури ринку по даній продукції або стихійного лиха на зразок епізоотії може призвести до серйозних економічних втрат або навіть до банкрутства такого підприємства.

В умовах диверсифікації виробництва втрати прибутку по одних галузях можуть бути компенсовані завдяки одержанню більшого прибутку від реалізації продукції інших галузей. В разі коли такої компенсації не відбулося, що цілком імовірно, економічні втрати по одній галузі не можуть істотно вплинути на фінансово-економічний стан підприємства, оскільки її питома вага в доходах перестає бути домінуючою. Тому підприємства з диверсифікованим виробництвом відзначаються вищою стійкістю економіки, особливо в умовах мінливого зовнішнього середовища і вияву кризових явищ: інфляції, неплатежів, низької платоспроможності населення та ін.

По-друге, диверсифікація дає змогу підприємствам більш повно використовувати свої матеріальні ресурси, землю і робочу силу та завдяки цьому пом'якшити сезонність виробництва, підвищити зайнятість працівників, отримати додатковий дохід від своєчасної і продуманої галузевої маневреності, швидше нарощувати обсяги виробництва тих видів продукції, на які є попит і формується прийнятна ціна, а також частково скорочувати виробництво інших видів продукції, по яких стала виявлятися несприятлива кон'юнктура ринку. Зрозуміло, що такий маневр спеціалізованим господарствам здійснювати набагато важче, бо їм потрібно започатковувати виробництво нове, а це вимагає значних коштів і тривалого часу.

По-третє, завдяки диверсифікації створюються передумови для збільшення і стабілізації грошового потоку і нарощування інвестиційного потенціалу.

По-четверте, диверсифікація аграрних підприємств, і, зокрема, галузева вертикально інтегрована диверсифікація, дає змогу їм отримувати синергічний ефект і тим самим за однакових інших умов підвищувати ефективність виробництва.

У контексті сказаного варто наголосити, що диверсифікація тісно пов'язана з агропромисловою інтеграцією, вони взаємопроникають, маючи однакову цільову функцію – збільшити прибуток і досягти вищої стабільності фінансово- економічного стану підприємства. Взаємопроникнення цих процесів можна проілюструвати багатьма прикладами.

Скажімо, аграрне підприємство побудувало переробний цех із виробництва м'ясопродуктів, що є виявом вертикальної агропромислової інтеграції. Але водночас це є і галузева вертикально інтегрована диверсифікація. Все ж агропромислова інтеграція за окремими формами вияву не збігається з диверсифікацією. Прикладом тут може бути вертикальна агропромислова координація, яка не є диверсифікацією виробництва.

Підсумовуючи сказане щодо переваг диверсифікації, варто звернути увагу і на таке. Розвиток вертикальної інтеграції може знижувати залежність економіки аграрних підприємств від результатів сільськогосподарської діяльності, а переробних підприємств – від результатів переробного виробництва і кон'юнктури ринку продовольства.

Диверсифікація спонукає до використання надлишкового капіталу й одержання завдяки цьому додаткового доходу. Стримуючими факторами диверсифікації аграрних підприємств є низький у багатьох із них розвиток людського капіталу, відсутність у достатніх розмірах оборотного капіталу, слабо розвинута економічна та виробнича інфраструктура, недостатньо сприятливе економічне середовище і його нестабільність, недостатність підприємницького досвіду.

Як свідчить досвід багатьох західноєвропейських країн, проблему зайнятості на селі на сучасному етапі можна розв'язати насамперед шляхом посилення зайнятості селян у несільськогосподарській сфері, у тому числі через вертикально неінтегровану диверсифікацію.

Стимулюючими факторами розвитку диверсифікації в агропромисловій сфері може стати державна підтримка розвитку транспортної інфраструктури і комунікацій, надання консультативної допомоги в організації диверсифікованого виробництва, податкові пільги підприємствам в перші роки здійснення диверсифікації за межами основних галузей, допомога у створенні стартового капіталу.

Водночас диверсифікація несе підприємствам і певні загрози. Вона не завжди дає змогу використати переваги спеціалізованого виробництва, а тому до відомого ступеня є його антиподом. Адже розвиток багатьох галузей розпорошує ресурси підприємства, а тому нерідко не вдається досягти по окремих з них раціональної концентрації. В результаті підприємство втрачає ефект масштабу виробництва.

Потрібно також мати на увазі, що управляти диверсифікованим виробництвом значно складніше порівняно з недиверсифікованим Тут менеджери і спеціалісти повинні мати різнобічну фахову підготовку, їм доводиться враховувати значно більше чинників зовнішнього і внутрішнього середовищ, а це підвищує ризик прийняття недостатньо обґрунтованих рішень. Необхідно брати до уваги й високу вартість і ризики входження на нові ринки, зростання витрат на навчання або перепідготовку персоналу, а також на можливе залучення працівників нових професій і кваліфікації.

Отже, враховуючи аргументи "за" і "проти" диверсифікації, кожне підприємство повинне визначитися щодо доцільності диверсифікації виробництва. Висновок про таку доцільність робиться на основі трьох основних тестів (за А. А. Томпсоном і Μ. Е. Портером)[1].

  • 1. Тест на привабливість. Нові види діяльності мають відзначатися привабливістю з огляду на наявність сприятливих умов для конкуренції і ринкового середовища та спроможність забезпечувати для підприємства рентабельне ведення виробництва в довгостроковій перспективі.
  • 2. Тест на вартість входження. Для входження до структурно привабливих галузей часто існують серйозні бар'єри, що вимагає додаткових витрат для їх подолання. Ці витрати не повинні поглинати майбутні економічні вигоди.
  • 3. Новий вид діяльності не повинен негативно впливати на досягнуті підприємством конкурентні переваги в існуючих сферах діяльності, а навпаки, підтримувати їх і посилювати.

Лише позитивні відповіді на всі три тести дають підстави для здійснення диверсифікації виробництва. При цьому потрібно також враховувати стан зовнішнього середовища (стабільна чи нестабільна економіка, кон'юнктура ринку, платоспроможність населення тощо), а також розміри підприємства і фактичний стан його економіки.

Очевидно, що великі за розміром підприємства мають більше можливостей для диверсифікації виробництва. Вони в змозі розвивати нові для них галузі з раціональною концентрацією виробництва і тим самим усувати або істотно згладжувати суперечності між диверсифікацією і спеціалізацією виробництва, досягати кращих результатів господарювання.

Такі підприємства мають більше фінансових ресурсів для започаткування нових виробництв. Це зменшує потребу в позичковому капіталі, а отже, і зменшує витрати на його залучення. І навпаки, малі підприємства з низьким рівнем концентрації виробництва не в змозі розвивати багато галузей, а тому вони повинні більше тяжіти до спеціалізованого виробництва.

  • [1] Томпсон А. А. Стратегический менеджмент / А. А. Томпсон, А. Дж. Стрикленд. – М.: Банки и биржи, 1998; Porter Μ. Ε. Competitive Advantage: Creating Superior Performance / Μ. E. Porter. – The Free Press, A. Division on Cacmillan, Inc., New York, 1985.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >