< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Розподіл валового продукту та його вплив на формування інтенсивного типу розвитку підприємств

Розподіл є важливим знаряддям впливу на процес виробництва в його наступних циклах. Це зумовлено тим, що залежно від пропорцій розподілу валового продукту на його складові залежить можливість простого і розширеного відтворення, його темпи, якісні зміни в основоположних факторах виробництва, а разом із тим і спроможність підприємства формувати інтенсивний тип розвитку. Для того щоб переконатися в цьому, необхідно знати сучасний механізм розподілу валового продукту і оцінити його складові елементи (рис. 23.6).

У вартісній формі реалізована частина валового продукту аграрних підприємств оцінюється за поточними цінами реалізації, а нереалізована, призначена для виробничого споживання підприємством, – за собівартістю її виробництва.

У переробних підприємствах валовий продукт представлений реалізованою продукцією в поточних цінах реалізації. Оцінений у такий спосіб валовий продукт розпадається на дві частини – фонд відшкодування і чисту продукцію.

Фонд відшкодування представлений вартістю спожитих у процесі виробництва знарядь праці і предметів праці, що набувають форму поточних витрат – амортизації і матеріальних витрат, – які включаються до собівартості продукції.

Для того щоб здійснити наступний цикл відтворення, аграрне підприємство повинне відшкодувати спожиті засоби виробництва за рахунок натуральної частини валового продукту (корми, насіння, посадковий матеріал тощо) і за рахунок його грошової частини (виручки від реалізації продукції за різними каналами) здійснити закупівлю паливно-мастильних матеріалів, добрив, отрутохімікатів, заміну вибулої з процесу виробництва техніки тощо.

Розподіл валового продукту підприємств

Рис. 23.4. Розподіл валового продукту підприємств

Переробні підприємства відшкодовування спожитих засобів виробництва здійснюють за рахунок одержаної грошової виручки від реалізації вироблених із сільськогосподарської сировини товарів. Таким чином, фонд відшкодування є джерелом простого відтворення засобів виробництва.

Чиста продукція є джерелом простого відтворення робочої сили і розширеного відтворення цього ресурсу та інших факторів виробничого процесу. Проте не вся чиста продукція може бути використана на зазначені цілі. Певна її частина спрямовується на виплату платежів до бюджету і на повернення довгостро-

кового кредиту. До таких платежів до бюджету відносять сплату державі единого соціального внеску і податок на прибуток (для переробних підприємств та аграрних підприємств – неплатників єдиного фіксованого сільськогосподарського податку).

Якщо від чистої продукції підприємства відняти платежі до бюджету і виплачені суми банку на погашення довгострокового кредиту, в результаті одержують госпрозрахункову чисту продукцію, що залишається в розпорядженні підприємства. Вона поділяється на три фонди: споживання, нагромадження і резервний. Пропорції розподілу госпрозрахункової чистої продукції на згадані фонди мають принципове значення для формування інтенсивного типу розвитку, подальшого прискорення темпів розширеного відтворення.

Фонд споживання формується протягом поточного року в результаті виплати працівникам заробітної плати (основної і додаткової) згідно з їх посадовими окладами (керівникам, спеціалістам, службовцям), відповідно до виконаного обсягу робіт (відпрацьованого часу) або одержаної продукції залежно від прийнятих на підприємстві форм і систем оплати праці.

Після завершення господарського року підприємство завершує розподіл чистої продукції на свій розсуд, вирішуючи при цьому існуючу суперечність між сьогоднішніми інтересами власників підприємства і працівників та інтересами виробництва в майбутньому періоді, які знову ж таки трансформуються в кінцевому підсумку в інтереси власників і трудового колективу в цьому періоді.

Якщо уявити, що підприємство, крім виплаченого фонду оплати праці, більше не робить ніяких доплат працівникам за результатами господарської діяльності, не створює дивідендний фонд, у такому разі лише фонд оплати праці складав би фонд споживання.

Але за таких умов власники не отримуватимуть матеріальної винагороди на вкладений ними капітал і водночас будуть обмежуватися матеріальні інтереси працівників, знижуватися їх зацікавленість у досягненні вищих результатів виробництва. Щоб цього не сталося, підприємство в разі одержання прибутку виплачує дивіденди на акції (акціонерні товариства) або на частки в статутному капіталі інших господарських товариств, здійснює доплату працівникам на кожну гривню одержаної ними протягом року заробітної плати.

Водночас підприємство може здійснювати інші грошові виплати і заохочення, наприклад, такі, як одноразова матеріальна допомога ветеранам праці та іншим членам трудового колективу, доплати і надбавки до державних пенсій працюючим пенсіонерам, оплата вартості путівок на лікування і відпочинок працівників підприємства, оплата додатково наданих відпусток, у тому числі жінкам, які виховують дітей, тощо. У сукупності фонд оплати праці разом із розглянутими доплатами і заохоченнями становить фонд споживання підприємства.

Теоретично можна уявити, що підприємство всю одержану чисту продукцію спрямовує до фонду споживання. У такому разі, задовольнивши максимально можливою мірою матеріальні інтереси власників і працівників сьогодні, втрачається можливість задоволення цих інтересів завтра, оскільки підприємство не в змозі буде здійснювати розширене відтворення, проводити реконструкцію і модернізацію своєї матеріально-технічної бази. Сказане особливо рельєфно виявляється в акціонерних товариствах.

Якщо підприємство буде спрямовувати значні суми прибутку на дивіденди, то високий їх рівень призведе до зростання ринкового курсу акцій внаслідок збільшення попиту на них, що за однакових інших умов можна розглядати як позитивне явище для нього.

Але оскільки при цьому зменшуватимуться власні джерела фінансування виробництва, то ускладнюватимуться можливості подальшого розвитку підприємства. За низького ж рівня дивідендів буде падати курс акцій, що є вкрай небажаним для підприємства, бо знижуватиметься його інвестиційна привабливість.

Тому кожне підприємство повинне вибрати таку дивідендну політику, яка найбільше відповідає його сучасному фінансово-економічному стану і поставленим цілям розвитку. Це може бути залишкова дивідендна політика, політика стабільної величини виплат дивідендів на акцію; стабільної частки прибутку, що спрямовується на дивіденди; політика зростання дивідендів та ін.

Із досвіду зарубіжних країн відомо, що коефіцієнт виплати дивідендів (частка від ділення прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, на чистий прибуток підприємства) має допустимі межі коливання: 0,3 – 0,7. Тобто вважається, що дивіденди є заниженими за рівня цього коефіцієнта менше 0,3 і завищеними – за рівня більше 0,7.

Таким чином, завдання полягає в тому, щоб не підриваючи матеріальні інтереси власників і членів трудового колективу сьогодні, створити необхідні умови для нарощування масштабів виробництва і підвищення його ефективності в перспективі. Вирішується ця проблема використанням частини чистої продукції на поповнення основного й оборотного капіталів, придбання акцій та облігацій інших підприємств, державних цінних паперів, придбання часток у капіталі інших суб'єктів господарювання.

Згадана інвестиційна діяльність, здійснювана протягом поточного року за рахунок власних коштів, з економічної точки зору спрямована на формування фонду нагромадження підприємства. Величина цього фонду залежить від суми прибутку, що одержує підприємство, а також від його потреб у поповненні ресурсів, переозброєнні і розширенні виробництва, його диверсифікації.

Частину прибутку підприємство може спрямовувати до резервного фонду. У наступні роки цей фонд може поповнюватися за рахунок згаданого джерела, а може і зменшуватися, якщо підприємству потрібні значні кошти для інвестиційної діяльності або для інших цілей, пов'язаних із погіршення результатів виробничої діяльності, наприклад, використання коштів даного фонду на виплату заробітної плати в неврожайний рік, виплату дивідендів на привілейовані акції.

Нагадаємо, що господарські товариства зобов'язані створювати резервний фонд у розмірі не менше 25 % статутного капіталу, крім акціонерних, для яких цей розмір становить 15 %.

Як бачимо, пропорції в розподілі чистої продукції безпосередньо впливають на відтворюваний процес і його характер. Якщо підприємство використовує

одержаний прибуток для своєчасного переозброєння виробництва, застосування найновіших досягнень наукового техніко-технологічного прогресу, воно цим самим створює необхідні умови для формування інтенсивного типу розвитку. В разі коли є необхідність збільшити суму авансованих засобів для досягнення оптимального рівня забезпеченості ресурсами, цим самим створюються умови для інтенсивно-екстенсивного типу розвитку підприємства.

Для кількісного й якісного аналізу та оцінки фактичного стану підприємства, що пов'язаний із розподілом чистої продукції і можливостей для формування інтенсивного типу розвитку, використовують низку показників.

1. Норма пропорціональності як відсоткове співвідношення між фондами нагромадження, споживання і резервним у структурі госпрозрахункової чистої продукції.

У підприємствах, в яких частка фонду нагромадження і резервного фонду незначна, створюються несприятливі умови для інвестування в перспективі, що може мати вкрай негативні наслідки, якщо така тенденція в розподілі госпрозрахункової чистої продукції збережеться в найближчі роки.

2. Норма нагромадження як відношення суми фонду нагромадження і резервного фонду до чистого прибутку підприємства. З підвищенням цього показника у підприємств з'являється можливість розширювати за інших однакових умов свою інвестиційну діяльність у перспективі і тим самим досягати вищих кінцевих результатів виробництва.

Враховуючи, що для аграрних підприємств важливо не лише забезпечувати високий рівень цього показника, а й мати значний абсолютний розмір таких коштів, з метою поглибленого аналізу й оцінки прийнятих пропорцій розподілу чистої продукції доцільно визначати показник суми фонду нагромадження і резервного фонду на 1 га сільськогосподарських угідь. У гіршому становищі перебувають ті підприємства, в яких цей показник менший.

3. Коефіцієнт розширення виробничих засобів підприємства визначається відношенням прибутку, що спрямований на їх поповнення, до середньорічної вартості основного й оборотного виробничого капіталів. Аналіз можна поглибити, якщо розрахунок вести окремо за названими видами капіталу.

Ми вже зазначали, що на відтворювальний процес безпосередньо впливають пропорції розподілу чистої продукції. Водночас потрібно пам'ятати, що на темпи розширеного відтворення ще в більшій мірі впливає її відтворювальна спроможність. Кількісно таку спроможність можна визначати за обома складовими цього ефекту, розрахувавши такі два показники:

  • • коефіцієнт відтворювальної спроможності прибутку як частка від ділення індексу приведеного до одиниці земельної площі прибутку на індекс цін на матеріально-технічні ресурси, що купуються аграрними підприємствами для подальшого виробничого споживання;
  • • коефіцієнт відтворювальної спроможності фонду оплати праці як частка від ділення індексу річного фонду оплати праці одного працівника на індекс споживчих цін (індекс інфляції).

За умови, що дані коефіцієнти більше одиниці, відтворювальна спроможність чистої продукції зростає за обома її складовими. Якщо ж вони дорівнюють одиниці, то відтворювальна спроможність залишається незмінною, а коли менше одиниці – вона знижується, що призводить до погіршення фінансово-економічного стану підприємства, а також до зниження купівельної спроможності населення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >