< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Екологічне нормування

Екологічне нормування – розробка й .апробація науково Обгрунтованих критеріїв і норм гранично допустимого шкідливого впливу на довкілля і людину, а також норм і правил природокористування на основі загальних методологічних підходів, комплексного вивчення й аналізу екологічних можливостей екосистем та їх окремих компонентів. Основу системи правового екологічного нормування в Україні забезпечує ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 33). Екологічне нормування визначає кількісні показники, що мають зменшувати антропогенний вплив суспільства до меж, у яких допускається така зміна природного середовища, яка дає змогу механізмам саморегуляції екосистем здійснювати процес відновлення природних ресурсів і не призводить до деградації довкілля. Екологічні нормативи – закріплені законодавством норми, що регулюють природоохоронні й природоресурсові відносини, спрямовані на задоволення екологічних потреб суспільства й забезпечення оптимальної якості довкілля, мають кількісні значення і визначають рівень екологічної безпеки. За юридичною силою екологічні нормативи поділяються на законодавчі норми (закони) і підзаконні норми (входять до урядових правових актів), нормативні акти міністерств і відомств, акти місцевого рівня, а за змістом юридичного припису – на попереджувальні, заборонні, відновлювальні, заохочувальні й каральні. Екологічні нормативи (стандарти) поділяються на міжнародні, державні, галузеві й локальні. Міжнародні стандарти затверджуються і впроваджуються Міжнародною організацією із стандартизації (її технічним комітетом), державні – спеціальними постановами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, галузеві – наказом відповідного міністерства чи відомства, Локальні – постановою відповідного територіального природоохоронного органу в межах його компетенції. Суб'єктами природоохоронного нормування, які розробляють і вводять в дію екологічні нормативи, є низка державних структур при загальному координуванні ME ПР. Державні екологічні стандарти регламентують інтеграцію екологічних аспектів у різні види діяльності суб'єктів господарювання. Ці стандарти обов'язкові для виконання.

В Україні визначено такі основні завдання екологічного нормування: регламентація (упорядкування) вимог, що попереджують негативний вплив забруднення довкілля на здоров'я людини і природні системи; встановлення методів спостереження і контролю за станом довкілля; встановлення режимів використання й охорони природних ресурсів. Об'єкт нормування – показники впливу виробничо-господарської діяльності на людину, природно- територіальні комплекси (ПТК) та їх компоненти. Система екологічних нормативів включає нормативи екологічної безпеки (НЕБ), обмежувальні нормативи викидів, скидів і розміщення забруднюючих речовин у навколишньому середовищі (НВСР), нормування вилучення і використання природних ресурсів (НВПР), еколого-економічні нормативи (ЕЕН) і природоохоронні технологічні нормативи (ПТН). НЕБ покликані забезпечувати екологічно сприятливі умови життя і діяльності людини, а також умови відтворення тваринного і рослинного світу. Вони поділяються за: об'єктом впливу (встановлюються для людини, інших живих організмів, рослин) і елементом довкілля (встановлюють якість атмосферного повітря, водного басейну, грунту та продуктів харчування); видом негативного впливу (регламентують хімічне, механічне, акустичне, електромагнітне та радіоактивне забруднення довкілля) і періодом (часом) негативного впливу (на постійні й тимчасові). Стосовно НВПР, то слід зазначити, що використання природних ресурсів здійснюється в порядку загального і спеціального користування. Загальне ресурсокористування здійснюється для задоволення життєво необхідних потреб суспільства (оздоровчих, матеріальних, естетичних, рекреаційних) безкоштовно і не потребує спеціального дозволу (окрім ресурсів природно-заповідного фонду), а спеціальне – на основі спеціальних дозволів на відшкодувальній основі для ведення виробничо-господарської діяльності (водокористування, землекористування тощо). До ЕЄН відносяться, зокрема: плата за викиди/скиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище і складування відходів; плата за користування природними ресурсами; такси штрафних платежів на відшкодування збитку, заподіяного порушенням природоохоронного законодавства; нормативи замикаючих витрат (кадастрових цін) на окремі види природних ресурсів (замикаючі витрати – норматив гранично допустимих наведених витрат на приріст виробництва продукту (ресурсу), що встановлюється централізовано). До ПТН відносяться, зокрема: питомі витрати сировини на одиницю продукції; норми утворення відходів за стадіями техпроцесу на одиницю продукції; норми питомого викиду шкідливих речовин на одиницю продукції. Головне завдання цих нормативів полягає у підвищенні ефективності використання матеріальних і мінерально-сировинних ресурсів, зниження матеріало- і ресурсомісткості суспільного виробництва, раціональне використання природних благ і ресурсів.

Нормативна база охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів будується за ієрархічним принципом і включає три головних блоки – еколого-технічні й еколого-технологічні нормативи, природоохоронні норми і правила, еколого-економічні й соціально-екологічні нормативи. Комплекс природоохоронних норм і правил поділяють на такі три групи:

  • 1) нормативи і правила екологічної безпеки – гранично допустимі концернтрації (ГДК) шкідливих речовин в атмосферному повітрі, поверхневих і підземних водах, грунтах, біооб'єктах тощо; гранично допустимі рівні й дози (ГДР, ГДД) акустичного, електромагнітного, іонізуючого й іншого шкідливого фізичного і біологічного впливу; розраховані на основі ГДК гранично допустимі викиди (ГДВ) і тимчасово узгоджені викиди (ТУВ) забруднюючих речовин в атмосферне повітря та гранично допустимі скиди (ГДС) і тимчасово узгоджені скиди (ТУС) забруднюючих речовин у водні об'єкти. Ці нормативи характеризують навантаження, яке спричиняє те чи інше підприємство на навколишнє середовище за одиницю часу; при вмісті в середовищі кількох токсичних агентів враховують їх спільну дію – ефект підсумовування негативного впливу;
  • 2) екологічні норми і правила (ЕН) – центральні нормативи в системі природоохоронних норм і правил (повинні стати провідними і в усій системі нормативного забезпечення у галузі охорони довкілля): а) ЕН якісного стану екосистем, ландшафтів, ПТК – нормативи збереження видової й ландшафтної різноманітності; нормативи забезпечення витривалості загального екологічного балансу; гранично допустимі зміни структурно-функціональних показників екосистем; нормативи збереження генофонду; вимоги до збереження унікальних екосистем, ландшафтів, ПТК; правила вилучення зон екологічного лиха, правила відновлення якісного стану екосистем; нормативи якості води водних об'єктів; нормативи якості грунтів тощо; б) ЕН охорони природних ресурсів – ГДР регулювання природних процесів; правила охорони умов відтворення природних ресурсів; правила охорони природно-ресурсного потенціалу регіону; в) ЕН антропогенного навантаження – ГДР навантаження на одиницю території; нормативи розміщення відходів; ГДС і ГДВ на одиницю часу, одиницю площі; гранично допустимі сумарні екологічні навантаження (ГДЕН); ГДР біологічного та фізичного впливу; нормативи на інфраструктуру території;
  • 3) ресурсогосподарські норми і правила: а) нормативи споживання природних ресурсів як сировини виробничого призначення – регіональні поресурсові нормативи раціонального природокористування (визначають максимально допустимі значення споживання тих чи інших природних ресурсів у природно обумовлених межах ПТК без загрози викликати незворотні зміни у довкіллі); галузеві поресурсові нормативи (обмежують вплив на довкілля через нормування кількості ресурсів, які витрачаються, та кількості відходів виробництва: газоподібних, рідких, твердих – на одиницю продукції, що виробляється, одиницю використаної енергії тощо); б) питомі нормативи створення відходів (на одиницю продукції, технологічного обладнання, використаного ресурсу тощо); в) нормативи граничного утворення забруднюючих речовин, які відводяться в атмосферне повітря при експлуатації технологічного й іншого обладнання, споруд і об'єктів; галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкта (тобто нормативи ГДК речовин у стічних водах, які утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні однієї й тієї самої сировини); г) нормативи використання вторинних ресурсів; д) нормативи утилізації відходів виробництва тощо.

ГДК (первинні, постійно діючі стандарти якості навколишнього середовища) – та максимальна концентрація речовин у будь-якому середовищі і джерелах біологічного споживання (повітрі, воді, грунті, продуктах харчування), яка при більш чи менш тривалому впливі на організм (контакті, вдиханні, прийманні всередину) не шкодить здоров'ю і не викликає віддалених ефектів. Встановленню ГДК передує розробка таких нормативів тимчасової дії: тимчасово допустимі концентрації шкідливих речовин (ТДК); орієнтовно безпечний рівень впливу (ОБРВ); орієнтовно допустима концентрація шкідливих речовин (ОДК); допустима залишкова кількість шкідливих речовин (ДЗК); розрахункова ГДК шкідливих речовин (РГДК). ГДК в Україні (встановлені для понад 500 домішок у повітрі, 1000 – у воді, водоймах, 100 – у харчових продуктах, 30 – у Грунтах; окрім того, науково обґрунтовані ГДР таких фізичних чинників, як шум, вібрація, електромагнітні поля різних діапазонів тощо) й інших країнах закріплені законодавчо.

Для кожної забруднюючої повітря речовини в Україні встановлюються три нормативи ГДК (мг/м3): ГДК робочої зони (ГДКр.з) – кількість шкідливої речовини, яка при щоденній роботі протягом 8 год. за весь трудовий стаж не повинна викликати відхилень у стані здоров'я в поточному і віддаленому періодах життя працівника і його потомства (робоча зона – зона (простір) на робочому місці висотою до 2 м над рівнем підлоги); ГДК максимально разова (ГДКм.р) – концентрація шкідливої речовини, яка при вдиханні протягом 20 хв. не повинна викликати рефлекторних реакцій в організмі людини – відчуття запаху, зміна біоелектричної активності головного мозку, світлової чутливості очей тощо; ГДК середньодобова (ГДКс.д) – не повинна чинити на людину прямого або непрямого шкідливого впливу загальнотоксичного, канцерогенного (викликає ракові й інші пухлини), мутагенного (спадкових змін) й інших при невизначено довгому вдиханні. Усі шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпечності: 1 клас – надзвичайно небезпечні (бенз(а)пірен, свинець); II клас – високонебезпечні (двоокис азоту, фенол); III клас – помірно небезпечні (сірчаний газ, пил); IV клас – малонебезпечні (оксид вуглецю, аміак). Для зелених насаджень існують максимальні разові й середньодобові ГДК (вони більш жорсткі, ніж для людини, а в окремих випадках беруться такими, як для людини). Для водного басейну розрізняють два різновиди НЕБ – ГДКг.п у водоймах господарсько-побутового призначення – концентрація шкідливої речовини, яка не повинна чинити прямого чи непрямого впливу на організм людини протягом усього життя і погіршувати гігієнічні умови водокористування, та ГДКр.г. у водоймах рибогосподарського призначення (зазвичай ГДКр.г.<ГДКг.п., мг/л). Існують також розрахункові нормативи екобезпеки (ТДК, ОБРВ), які встановлюються на 3 роки. Для забруднювачів водойм ГДК встановлюється за 4 критеріями: 1) токсикологічним (відсутність впливу домішок на здоров'я населення); 2) органолептичним (відсутність впливу забруднювачів на смак, колір, запах Води); 3) загальносанітарним (відсутність впливу забруднювачів на загальний санітарний режим водойм, тобто на процес самоочищення); 4) відтворювальним (відсутність впливу забруднювачів на відтворювання рибних ресурсів). Для забруднюючих воду речовин встановлено також 4 класи небезпеки. Для грунтів основним НЕБ є ГДКГ (мг/кг) – концентрація шкідливих речовин в орному шарі, яка не повинна чинити прямого чи непрямого впливу на дотичні з грунтом середовища і здоров'я людини. При визначенні ГДКг., окрім загальносанітарного показника, використовуються також показники, що характеризують міграцію речовин з Грунту в рослини, повітря, грунтові води. Для продуктів харчування встановлюються ГДКп.р (чи ОДК, мг/кг) – гранично допустима концентрація (допустима залишкова кількість) речовини в продуктах харчування (ГДКпр. встановлено для 7 груп продтоварів – риба, м'ясо, молочні продукти, хліб (зерно), овочі, фрукти, соки). Нормування домішок у продуктах харчування грунтується на загальних принципах нешкідливості допустимого рівня вмісту чужорідних речовин у харчових продуктах. Для твердих відходів існує система нормативів (лімітів) їх розміщення в навколишньому середовищі за класами небезпеки (IV класи) і видами відходів. Існують також нормативи внесення пестицидів і мінеральних добрив.

Таблиця 3.1

Структура й основні механізми екологічного нормування

Основна мета

Різновиди

нормування

Норматив

Механізм і критерії

1

2

3

4

Санітарно-гігієнічний напрям екологічного нормування

1. Безпека життєдіяльності людини і збереження генетичного фонду людини

Концентрації, рівні й дози шкідливих впливів; критерії якості компонентів довкілля

ГДК, ГДР, ОБРВ, ІЗВ, ІЗА.ІХЗ

Лімітування на основі принципу пороговості впливу і принципу прийнятного ризику

Ризик (захворювання, аварій тощо)

ГДВ індивідуального і групового ризику

Лімітування на основі концепції прийнятного ризику

Виробничо-ресурсове екологічне нормування

2а. Екологічна безпека виробничих процесів і кінцевої продукції

Об'єми шкідливих впливів і відходи виробництва та споживання

Ліміти утворення і захоронения відходів, ГДРВ,

ГДВ, ГДС

Лімітування, ліцензування

Технології виробництва та якості кінцевої продукції

Декларація безпеки, норми якості продукції, сертифікат, ємність

Ліцензування, екологізація, сертифікація, стандартизація, паспортизація

2б. Охорона, раціональне використання і відтворення природних ресурсів

Об'єми і темпи вилучення і використання ресурсів (лісових, земельних, водних, надр тощо)

Ліміти і норми вилучення, категорії, норми експлуатації

Лімітування, ліцензування

Екосистемне нормування

3. Збереження біорізноманіття, нормальних умов функціонування і розвитку екосистем

Допустимі навантаження на екосистему, біоценоз, природно-територіальний комплекс, елементарний ландшафт

ГДШВ, ГДЕН, асиміляційна ємність, стійкість екосистем

Біорізноманіття, стан здоров'я населення тощо

Концентрації шкідливих речовин в компонентах екосистем

ГДК

Принцип пороговості впливу

Примітка: 1ЗАіндекс забруднення атмосфери (комплексний показник, що розраховується з врахуванням шести головних забруднюючих речовин): ІЗВте саме для води; 1X3індекс хімічного забруднення; ГДЕНгранично допустиме екологічне навантаження: максимально допустиме використання ресурсів біосфери (вилучення природних ресурсів, розміщення відходів); ГДШВгранично допустимий шкідливий вплив: те саме (стосовно використання компенсаторних механізмів самоочищення і відновлення біосфери);. асиміляційна ємність екосистемикількісно виражена здатність протистояти антропогенним навантаженням і впливам без деградації.

Практика екологічного нормування, виділила три основні нормування (табл. 3.1) – санітарно-гігієнічне, екосистемне і виробничо-ресурсове. Санітарно-гігієнічне нормування розвивається у рамках токсикології. Хімічний вплив на людину нормується, через ГДК шкідливих речовин у середовищах і компонентах екосистем. Фізичні впливи (електромагнітне, радіаційне, шумове, теплове тощо) обмежуються через ГДР і ГДД. Другий блок нормування цього напряму включає у себе оцінку якості довкілля і його компонентів через систему різного роду індексів (ІЗА, ІЗВ тощо) і кількісних оцінок. До санітарно-гігієнічного нормування відносять також розробку норм санітарно- захисних зон (СЗЗ) джерел водопостачання і зелених зон міст. До виробничо-ресурсового нормування відносять, по-перше, виробничо-технологічне забезпечення дотримання екологічних норм і правил через екологізацію технологічних процесів, нормування якості продукції, що випускається, обмеження прямого впливу на довкілля з боку підприємств, нормування і стандартизацію в області поводження з відходами виробництва і споживання (основними показниками, що лімітують шкідливий вплив на довкілля, є ГДВ і ГДС забруднюючих речовин); по-друге, цей напрямок включає у себе проблему раціонального використання, охорони і забезпечення умов відтворення природних ресурсів, що забезпечується системою кадастрових оцінок, моніторингом і державною екологічною експертизою. Необхідною умовою цього нормування є диференційований за господарської цінністю та природоохоронною значимістю підхід до основних видів ресурсів (земля, ліс, вода, мінеральні ресурси). Завдання екосистемного нормування полягає у збереженні біорізноманіття, нормальних умов функціонування і розвитку екосистем. Воно розглядається як визначення комплексних показників стійкості екосистем та їх числових значень, розробку нормативів і регламентів, що обмежують негативний вплив господарської діяльності на довкілля можливостями екосистем. При обгрунтовуванні кількісних оцінок стійкості необхідно розрізняти стійкість природного середовища та його окремих компонентів і стійкість сформованих природно-техногенних систем (ПТС; комбінація з технічного пристрою і природного тіла, об'єднаних виконуваною соціально-економічною функцією). Стійкість ПТС обумовлена здатністю при впливі різних природних, техногенних і активізованих техногенезом природно- техногенних чинників зберігати (чи відновлювати) рівновагу зв'язків і параметрів складу, структури, стану і властивостей своїх окремих компонентів, забезпечуючи при цьому єдність структурних і функціональних відносин. Перші елементи екосистемного нормування реалізовувалися у процедурі ОВНС великих проектів.

Одним з основних недоліків екологічного нормування на сучасному етапі є те, що лише незначна частина норм може вважатися екологічними, оскільки встановлені вони без врахування законів існування екосистем і біотичного механізму регулювання якості довкілля; під час їх розробки не враховувалися специфіку регіонів країни і не вносилися елементи територіальної диференційованості цих регіонів. Окрім того, для удосконалення екологічного нормування необхідно, зокрема, щоб: система екологічних норм і правил охоплювала всю сукупність чинників екологічного ризику, пов'язаного з розміщенням, проектуванням, будівництвом, реконструкцією, експлуатацією народногосподарських об'єктів, розробкою та використанням нової техніки, технологій і матеріалів тощо; розроблялися екологічні регламенти у вигляді різних умов, вимог, підзаконних актів, які обмежували б антропогенний вплив на довкілля; особлива увага приділялася нормативному забезпеченню екологічної експертизи й екологічного моніторингу; передбачалося використання міждержавних, державних, міжрегіональних, регіональних, міжгалузевих і галузевих екологічних нормативів; особлива увага приділялася питанням гармонізації вітчизняних нормативних документів з нормативами країн ЄС. Екологічні нормативи повинні бути підставою для встановлення шкали відповідальності за використання природних ресурсів і забруднення довкілля.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >