Антигіпертензивні засоби

Гіпотензивними препаратами називають лікарські засоби, які знижують артеріальний тиск і застосовують для лікування гіпертонічної хвороби.

Дія гіпотензивних засобів може бути спрямована на різні ланцюги регуляції тонусу судин.

Існує 2 механізми регуляції судинного тонусу: пресорний (вазокон- сірикгорний) і депресорний (вазодилятуючий), які реалізуються за участю основних нейрогуморальних факторів (Табл.28).

Таблиця 28

Нейрогуморальна регуляція тонусу судин

Дія гіпотензивних засобів може бути спрямована на нервову систему: кору, гіпоталамус, судиноруховий центр, вегетативні ганглії, симпатичні постгангліонарні волокна і адренорецептори;

- поза нервовою системою: на непосмуговані м'язи стінок судин, міокард, гормональну систему, нирковий діурез і тканинний метаболізм.

Класифікація антигіпертензивних засобів

Препарати, що знижують активність симпатичної нервової системи

Фармакомаркетинг

Класифікація та препарати

Механізм дії

Центральні α₂-адреноміметики стимулюють α₂-адренорецептори центральних адренегічних нейронів, що мають гальмуючий вплив на судиноруховий центр довгастого мозку, а також на судини, усувають центральні симпатичні впливи на артерії та серце. Зменшують звільнення реніну в плазмі крові, що має значення для антигшертензивної дії. Ююфепін гальмує екскрецію катехсшамінів та їх метаболітів із сечею.

Метилдофа проходить крізь гематоенцефалічний бар'єр, перетворюється на меіилнорадреналін, який збуджує центральні α₂-адренорецептори нервової системи, що викликає зниження тонусу судинорухового центру. Метилноралреналін у 100 разів менше збуджує α₁-адренорецептори судин порівняно з норадренапіном.

Моксонідин стимулює імідазолінові рецептори (які знаходяться у судиноруховому центрі), пригнічує вивільнення катехсшамінів та їх вплив на ССС.

Симпаталітики порушують зв'язування та депонування катехола- мінів у везикулах, чим зменшують запаси медіатору в пресинаптичних закінченнях нейронів.

Атенолол (атенолол-ЗТ), ацебутолол, метопралал блокують βι-адренорецептори, пропранолол блокує β₁+β₂-гадренорецептори, зменшуючи серцевий викид і систолічний тиск. У механізмі антигіпергензивної дії β-адреноблокаторів має значення протиренінова дія, пригнічувальний вплив на ЦНС.

Теразозин, доксазозин (кардура), празозин блокують α₁-аоренорецептори периферичних судин, що призводить до їх розширення.

Лабеталол блокує α+β-адренорецептори судин та серця. Антигіпертензивний ефект лабеталолу пов'язаний переважно з його β-адреноблокуючою дією, яка в 4 рази перевищує α-адреноблокуючу.

Механізм дії гангліоблокашорів див. у розділі "Засоби, що впливають на еферентний відділ".

Місце дії основних гіпотензивних засобів наведене на рис 30.

Рис. 30 Локалізація дії гіпотензивних засобів

Фармакодинаміка

Знижують AT (усі препарати даної групи).

Препарати одночасно наділені антигіпертензивним, антиангінальним (лабеталол), антиаритмічним ефектом (β-адреноблокагари).

Розширюють артерії, знижують ЗПОС та AT (усі препарати даної групи).

Знижують внутрішньочерепний тиск (кпонідину г/х) та тонус непосмугованих м'язів передміхурової залози (теразозин, доксазозин (кардура), празозин).

Потенціюють дію снодійних, нейролептиків, транквілізуючих засобів, алкоголю (клонідину г/х, метилдофа, резерпін).

Зменшують продукцію реніну (á₂-адреномімеліки, резерпін, β-адреноблокатори).

Виявляють слабку нейролептичну (резерпін) та седативну дію (клонідину г/х, метилдофа, резерпін, раунатин).

Фармакодинаміку гангліоблокаторів див. "Засоби, що впливають на еферентний відділ".

Показання до застосування та взаємозамінність

Гіпертонічна хвороба (усі препарати даної групи).

Гіпертонічним криз (клонідин, іангліоблокатори, лабеталол).

Стенокардія (β-адрсиоблокатори).

Керована гіпотонія (гангліоблокатори). Еклампсія ваг ітних (гангліоблокатори).

Набряк мозку, легенів (гангліоблокатори).

Порушення периферичного кровообігу (гангліоблокатори).

Відкритокутова форма глаукоми (клонідину г/х).

Мігрень (клонідину г/х).

Абстішентннй синдром (клонідину г/х).

Нервово-психічні розлади (резерпін).

Аденома простати (α₁-адрсноблокатори).

Побічна дія

При застосуванні центральних α₂-агоністів адрепорецепторів частіше за все їх побічні ефекти пов'язані з сильним основним гіпотензивним ефектом (ортостатична артеріальна гіпотензія). Крім того, можливі сухість у роті, біль у привушній слинній залозі (це пов'язано зі збільшенням в'язкості слини внаслідок стимуляції α-адренорецепторів), слабкість, загальмова- ність, брадикардія, затримка рідини, головний біль, запаморочення, нудота, зниження лібідо.

Найбільш серйозним побічним ефектом метилдофи вважають ураження печінки, посилення стенокардії, розвитку гемолітичної анемії.

У період курсового лікування нейтральними агогоністами виникає звикання. При відмінішіх препаратів можливі синдром "позбавлення", клінічними проявами якого є підвищення AT до кризу (як наслідок раптового "розгальмування" симпатичних центрів); пітливість, збудження, головний біль (більш виражений у клонідину г/х). Тому препарати відміняють поступово, зменшують дозу з одночасним призначенням терапевтичних доз β-дореноблокаторів.

При застосуванні моксопідину можливі сухість у роті, головний біль, втома, запаморочення, нудота, вазодилятація.

Серйозними побічними ефектами резерпіну, обумовленими його центральною дією, є екстрапірамідні розлади, страшні сновидіння, депресія, зниження статевої потенції у чоловіків, порушення менструального циклу у жінок. При тривалому застосуванні можливі також розвиток важкого безсоння, запаморочення, паркінсонізму, виразки шлунка, брадикардії, міозу, бронхоспазму.

При застосуванні а-адреноблокаторів (крім доксазозину (кардура)) можливе виникнення запоморочення, головного болю, слабкості, нудоти, сухості в роті, зниження артеріального тиску, брадикардії.

При використанні доксазозину (кардура) найчастіше спостерігаються постуральні ефекти, запаморочення, головний біль, стомлюваність, загальне нездужання, набряки, астенія, сонливість, нудота, риніт.

Празозин, теризозин можуть викликати часте сечовипускання. При лікуванні празозином можливий розвиток "феномена першої дози" – постуральної гіпотензії з переростанням у колапс, останнє пов'язане з різким зменшенням венозного повернення крові до серця.

Після швидкої відміни β-адрепоблокаторів протягом декількох діб може розвиватись синдром "позбавлення".

При прийманні неселективних β-адреноблокаторів можливий бронхоспазм, загальна слабкість, запоморочення, серцева недостатність, проявлення ангіоспазму.

Селективні β-адреноблокатори викликають запаморочення, нудоту, блювання, відчуття жару.

Лабеталол викликає запаморочення, головний біль, запор або діарею, відчуття втоми, свербіння шкіри.

Протипоказання

Всі препарати цієї групи протипоказані при тяжкій серцевій недостатності, більшість з них – при депресії.

Центральні α₂-адреноагоністи не можна застосовувати при атеросклерозі, синдромі Рейно та інших облітеруючих захворюваннях периферичних судин, алкоголізмі. Вони протипоказані при кардіогенному шоку, АВ-блокадах. у період лактації.

Клонідину г/х та гуанфацину г/х протипоказані при вагітності.

Метилдофу не приймають при гепатитах, цирозі, феохромоцитомі; моксонідин – при ангіоневротичному набряку, важких аритміях, важких порушеннях печінки і нирок, епілепсії, хворобі Паркінсона, глаукомі, вагітності та в період лактації, у віці до 16 років.

Симпатолітики протипоказані при нефросклерозі, церебральному атеросклерозі, виразковій хворобі шлунка та 12-палої кишки, епілепсії, паркінсонізмі, феохромоцитомі.

α-адреноблокатори протипоказані при вираженому склерозі коронарних артерій та артерій головного мозку.

β-адреноблокатори протипоказані при бронхоспазмі та інсуліногерапії.

Фармакобезпека

Центральні α₂-адреноміметики можуть викликати зменшення швидкості психічної реакції.

Антигіпертензивні засоби несумісні з кортикостероїдами.

Клонідину г/х, метилдофу та гуанфацину г/х не рекомендовано застосовувати разом з антиаритмічними засобами, антагоністами кальцію, вазодилятаторами, антидепресантами, похідними фенотіазину, наркотичними анальгетиками, норадреналіном, резерпіном, серцевими глікозидами, пероральними гіпоглікемічними засобами, антацидами.

Доцільно приймати клонідину г/х в поєднанні з діуретинами – похідними тіазиду.

З обережністю клонідин призначають хворим з серцевою недостатністю, затримкою натрію в організмі, водіям транспорту, хворим, що виконують роботу, пов'язану з потребою швидкої фізичної та психічної реакції. Під час лікування хворим забороняється вживати алкоголь.

Клонідин у деяких випадках здатний провокувати гіперглікемію.

У жінок, що годують, метилдофа може сприяти підвищенню лактації. Обережно призначають препарат особам похилого віку внаслідок небезпеки розвитку серцевої недостатності.

Для зменшення седативного впливу клонідину доцільно призначати препарат на ніч.

Симпатолітики, резерпін та раунатин не можна застосовувати разом з аналептиками, адрено- та холшоміметиками, барбітуратами, алкоголем.

α-адреноблокатори несумісні з трициклічними антидепресантами.

β-адреноблокатори несумісні з наркотичними анальгетиками, інгібіторами холінестерази, трициклічними антидепресантами, β- адрсноолокатори виявляють антигіпертензивний ефект після тривалого лікування. Ранньому прояву їх антигіпертензивної дії перешкоджають вивільнення катехоламінів з надниркових залоз та судинозвужувальних медіаторів у відповідь на негативний інотропний ефект. Кардіоселективні βι-адреноблокатори мають менше побічних ефектів.

Доксазозин (кардура) не виявляє негативного впливу на метаболізм, його можна застосовувати для хворих на БА, цукровий діабет, подаїру та осіб похилого віку, а також пацієнтам з серцевою недостатністю.

Використання доксазозину (кардура) під час вагітності та лактації можливе лише за умов, коли потенційна користь перевищує можливий ризик. Слід також ураховувати, що під час прийому препарату (особливо на початку лікування) може знижуватись здатність керувати транспортними засобами та працювати з потенційно небезпечними механізмами.

Після їди призначають резерпін, метопролол, під час їди – лабеталол.

Порівняльна характеристика

Клонідину г/х зменшує серцевий викид, викликає брадикардію, седативний, анальгезуючий, снодійний, гіпотермічний ефекти, знижує внутрішньоочний тиск, секреторну активність шлункових залоз. Знижує внутрішньоочний тиск у хворих на глаукому, що пов'язано зі звуженням судин очного дна. Гіпотензивний ефект настає через 2-4 години і триває 6- 12 годин. Під його впливом в нирках терміново затримується вироблення реніну, в надниркових залозах – альдостерону.

Метилдофа, так само як клонідину г/х, знижує ритм серцевих скорочень, зменшує діурез, викликає седативний ефект, підсилює дію снодійних та нейролептиків. Гіпотензивний ефект настає через 4-6 годин і триває дві доби.

Гуанфацин г/х, на відміну від клонідину, діє більш тривало (Т_1/2=20-46 г), тому його призначають 1 раз на добу, та не затримує натрій у організмі.

Моксонідин має більшу антигіпертензивну дію та меншу побічну дію порівняно з клонідином. Використовують у разі неефективності β- адреноблокаторів, інгібіторів АПФ та олокаторів кальцієвих каналів, діурстиків.

Резерпін – алкалоїд раувольфії, мас центральну (активує тонус блукаючого нерва) та периферичну (виснажує запаси норадреналіну в симпатичних закінченнях нервів) дію. Препарат послаблює нейрогенний та ендокринний контроль над судинним тонусом, що призводить до поступового зниження AT. Дія препарату проявляється на 2-3 день і триває протягом 10- 14 днів. Виражена седативна дія резерпіну також сприяє послабленню тонізуючих впливів ЦНС на судини.

Резерпін показаний для комплексної фармакотерапії ранніх стадій гіпертонічної хвороби, особливо у людей похилого віку, за відсутністю значних органічних змін серцево-судинної системи.

Раунатин подібний до резерпіну, але ефект настає ще повільніше (на 14 добу). Завдяки наявності інших алкалоїдів раувольфії менше виражена його дія на ЦНС.

Пропрсшолол ефективний при лікуванні гіпертонії у молодих і ниркової гіпертонії. Посилення гіпотензивного ефекту відмічається при поєднанні здіуретиками, клофеліном і периферичними вазодилятаторами.

Атенолол (атенолол-ЗТ) – селективний β₁-адреноолокатор, який не наділений внутрішньою симнатоміметичною активністю, гіпотензивний ефект стабілізується наприкінці 2 тижня. Атенолол-ЗТ зменшує викликані

стресом некрози міокарда у хворих з черепно-мозковими травмами, не порушує сон, емоційну Сферу.

Ацебутолол має також антиаріггмічну дію.

Метопролол пригнічує стимулюючий ефект катехоламінів при фізичному та психоемоційному навантаженні.

Празозин – селективний блокатор постсинаптичних α₁-адрено- рецепторів. Гіпотензивний ефект пов'язаний з вазодилятацісю як артерій, так і вен. Це знижує венозне повернення крові та навантаження на серце. Тому його можна застосовувати при застійній серцевій недостатності. Підсилення ефекту спостерігається з тіазидовими діуретинами. Празозин призначають частіше у монотерапії при легкій та помірній артеріальній гіпертензії, а також при доброякісній гіперплазії передміхурової залози. Оскільки можливий феномен першої дози – артеріальна гіпотензія до колапсу, дозу празозину підвищують повільно.

Доксазозин (Кардура) знижує AT на 24 години, позитивно впливає на вміст ліпідів крові, підвищує відношення ЛПВЩ/загальний холестерин та знижує рівень тригліцеридів. Лікування кардурою призводить до регресії гіпертрофії міокарда лівого шлуночка, пригнічення агрегації тромбоцитів та підвищення активності тканинного активатора плазміногену. Крім того, доксазозин поліпшує чутливість периферичних тканин до інсуліну у хворих з її порушенням.

Теразозин викликає розширення артеріол та вснул, зменшує ЗПОС судин та венозне повернення крові до серця, у результаті чого знижується AT. Після приймання разової дози антигіпертензивний ефект препарату зберігається протягом 24 годин. Теразозин сприяє нормалізації ліпідного обміну, сечовипускання у пацієнтів з доброякісною гіперплазією передміхурової залози.

Лабеталол має α₁-β₁-β₂-адрсноблокуючу дію. Він знижує периферичний судинний опір, активність реніну та альдостерону, підвищує вміст калію в плазмі.

Перелік препаратів