< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького

Після смерті князя Данила в 1264 р. з правління його наступників почався поступовий занепад Галицько-Волинського князівства. За правління синів Данила – Шварно, Лева і Мстислава князівство при формальному збереженні єдності фактично розпалося на три частини. Галицько-волинські князі, визнаючи формальну залежність від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політику. Вони підтримували міцні зв'язки з Тевтонським орденом та Литвою і таким чином відстоювали свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини, контактували з Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Римською курією тощо.

Єдність Галицько-Волинської держави відновлювалася за правління наступника Лева – князя Юрія І Львовича (1299–1315 pp.). Скориставшись ослабленням Золотої Орди, він зміцнив свою владу. Юрій І, як і його дід, прийняв королівську корону і став називатися "королем Русі і князем Володимири". Значним досягненням Юрія і Львовича було утвердження константинопольським патріархом Галицької митрополії (1303–1437). Вона стала не лише символом державного суверенітету князівства, а й сприяла зміцненню його незалежності.

Наступником Юрія І стали його сини Андрій та Лев II (1315–1323 pp.). Вони поділили державу на сфери впливу, але правили спільно, й тому її розпаду не відбулося. Князі проводили активну зовнішню політику. У цей час активізується експансія Литви на землі князівства, унаслідок чого було втрачено Дорогочинсь- ку і Берестейську землі. Андрій і Лев II налагодили союзницькі відносини з Польщею і Тевтонським орденом, які мали антилитовську спрямованість. Боротьба з Ордою закінчилася для князів трагічно: у битві з військами хана Узбека в 1323 р. вони загинули (правда, існує й інша версія загибелі князів у боротьбі з поляками). Унаслідок цього пряма лінія династії Романовичів припинилася, що призвело до посилення політичного впливу галицького боярства, зростання чвар і усобиць, активізації втручання сусідніх держав. Майже два роки Галицько- Волинська держава залишалася без правителя і лише в 1325 р. внаслідок компромісу між боярством, Польщею, Угорщиною, Литвою, Золотою Ордою новим правителем було обрано племінника Андрія та Лева II – 14-річного мазовецького князя Юрія II Болеслава (1325–1340 pp.). Новий князь не став маріонеткою бояр і намагався проводити самостійну політику. Проте доба могутності Галицько- Волинської держави залишилася в минулому, і розпочався її занепад. Юрій II Болеслав, вихований у західній культурі, проводив відповідну політику: лояльно ставився до католицизму та його поширення на землях князівства, сприяв переселенню поляків і німців у свої володіння. Невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу місцевому боярству для активних насильницьких дій. Унаслідок змови князя в 1340 р. було отруєно.

Після цього зберегти єдність Галицько-Волинської держави вже не вдалося. За короткий час Галицько-Волинську державу було поділено між Литвою і Польщею (1349 р.). До Литви відійшла Волинь, до Польщі – Галичина. Молдавське князівство захопило Буковину (Шипинська земля).

Історичне значення Галицько-Волинської держави:

  • • Друга велика держава після Київської Русі, яка продовжила її культурні традиції.
  • • Зберегла від завоювання і асиміляції південну і західну гілки східних слов'ян. Сприяла їх консолідації та усвідомленню власної самобутності.
  • • Стала новим після занепаду Київської Русі центром політичного та економічного життя, який забезпечував високий розвиток українських земель.
  • • Упродовж століття після монгольської навали забезпечувала наступність і безперервність розвитку державницьких традицій на українських землях.
  • • Своїми зв'язками з Центральною та Західною Європою сприяла долученню до західної культури українських земель, одночасно зберігаючи власну культурну традицію, що мала значний візантійський вплив.

Роль Галицько-Волинського князівства надзвичайно велика. Після занепаду Києва саме Галицько-Волинське князівство ціле століття утверджувало державну організацію на українських землях, ставши спадкоємцем Київської Русі.

У роки найвищого піднесення воно охоплювало близько 90 відсотків української території, охороняло Україну від поневолення та асиміляції з боку Литви, Угорщини, Польщі, Золотої Орди, які зазіхали на благодатні українські землі. Галицько-Волинське князівство відкрило широкий шлях західноєвропейським культурним впливам на Україну, зберігаючи при цьому кращі традиції української національної культури.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >