< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Предмет, метод та завдання дисципліни "Регіональна економіка"

Сутність, предмет та об'єкт дисципліни

В царині економічних та суспільно-географічних наук провідне місце належить такій галузі знань, як регіональна економіка. Це динамічна дисципліна, яка здатна дати відповідь на актуальні питання щодо становлення, функціонування та розвитку практично усіх сфер життєдіяльності людства, адже вона є синтезом теоретико-методологічних та практичних основ економічних й соціальних перетворень сучасного суспільства у просторі і часі. Регіональна економіка, в першу чергу, досліджує території (регіони, простір), які є визначальними, первинними складовими елементами господарства країни. Адже територія держави (області, району, регіону) це її "карма", що визначає спеціалізацію господарства, форми організації діяльності людей і виробництва, взаємодію різних сфер господарської діяльності, конкурентні позиції різних галузей, зокрема, та ефективність функціонування національного господарського комплексу загалом. Грамотне прочитання цієї "карми", тобто всебічне дослідження, осмислення й розуміння території забезпечить потужне підгрунтя для розв'язання проблем регіонального розвитку, дозволить здійснити економічні, екологічні та соціальні перетворення, яких потребує держава, ляже в основу прогресивних зрушень, формування регіональних та національних ринків, створення єдиного суспільного простору націленого на успіх.

Регіональна економіка, як і багато прогресивних економічних вчень, активно розпочала розвиватись у Європі та є досить молодою наукою. Слід зазначити, що істотний внесок у дослідження теорії та методології регіональної економіки зробили представники європейської школи – Й. Тюнен, А. Вебер, A. Льош, В. Крісталлер, Г. Александерсон, X. Бос, та науковці американської економічної школи – У. Ізард, Г. Зіпф, В. Беррі та ін. Основи вітчизняних досліджень були закладені радянськими науковцями, серед яких Є. Алаєв, О. Грандберг, М. Некрасов, А. Аганбегян, В. Кістанов, Р. Шніпер та інші. Українська наукова школа представлена унікальним синтезом суспільно- географічних та економічних наукових праць присвячених проблемам регіональної економіки. Вагомий внесок у розвиток цієї науки зроблено такими вченими, як К.Г. Воблий, А.П. Г оліков, О.Т. Діброва, С.І. Дрогунцов, МЛ. Долішній, М.В. Жук, ЯЛ. Жупанський, Ф.Д. Заставний, С.І. Іщук, Є.П. Качан, Я.Б. Олійник, М.М. Паламарчук, М.Д. Пістун, Ю.І. Пітюренко, B.А. Поповкін, В.К. Симоненко, Л.В. Степаненко Д.М. Стеченко, О.Г. Топчієв, О.І. Шаблій, М.Г. Чумаченко та багато інших.

На сьогодні в економічній літературі існує певна множина трактувань поняття "регіональна економіка". На думку відомого вченого Є.Б. Алаєва регіональна економіка визначається як "географічний напрям в економіці, що вивчає закономірності розміщення продуктивних сия (РПС) та особливості розвитку районів". Розміщення продуктивних сил (за Є.Б. Алаєвим) це – "динамічний стан, що характеризує розподіл продуктивних сил на території згідно з природними, соціальними та економічними умовами окремих регіонів і визначається особливостями територіального поділу праці, властивими даній соціально-економічній системі" [1]. Тут варто зазначити, що продуктивні сили – це система особистісних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до навколишнього середовища та природи. Продуктивні сили – це система матеріальних елементів та людських ресурсів, а також відносини між ними, які в процесі економічної діяльності забезпечують процес виробництва матеріальних благ та надання послуг для забезпечення потреб суспільства. Тобто, до складу продуктивних сил належать трудові ресурси, засоби виробництва, праця, а також форми і методи організації виробництва, наука, соціально-культурний та комунікаційно-інформаційний потенціал. Основними складовими продуктивних сил є трудові ресурси, засоби виробництва і праця. Засоби виробництва поділяються на предмети праці й засоби праці (рис. 1.1). У свою чергу, предмети праці включають природні ресурси – вугілля, нафта, газ, руди, мінерали, будівельне каміння та сировинні матеріали, що потребують подальшої переробки (соняшник, бавовник, зерно, хімічна продукція, тощо). До засобів праці відносяться машини й устаткування, будівлі, трубопроводи, засоби транспорту й зв'язку, а також земля. Головним елементом продуктивних сил є праця, роль якої зростає з розвитком продуктивних сил, підвищуються вимоги до якості трудових ресурсів.

Структура засобів виробництва

Рис. 1.1. Структура засобів виробництва

Відомі вчені С.І. Іщук та О.В. Гладкий [25] визначають регіональну економіку як "міждисциплінарну галузь знань, що вивчає специфічні закони і закономірності суспільного відтворення на регіональному (просторовому) рівні". Наголошуючи на багатоаспектності цій категорії, вчені чітко окреслюють її об'єкт – певний регіон з його просторово-територіальною позицією, ресурсами та можливостями.

На думку професора Я.Б. Олійника [45] регіональна економіка є "галуззю наукових знань про економіку регіонів, закономірності економічного розвитку і функціонування суб'єктів господарювання на конкретній території". В основі науки покладено формування та розвиток економіки регіону, яку визначає множина соціально-економічних факторів, явищ та умов. Це складна система виробничих, суспільних, фінансово-економічних, екологічних відносин, що мають місце в межах території певного регіону.

Професор С.І. Дрогунцов [48] справедливо наголошує, що сучасна регіональна економіка і розміщення продуктивних сил не обмежується відображенням традиційного кола питань, дана наука "висвітлює новітні проблеми розміщення продуктивних сил глобального, національного, регіонального і локального рівнів, зокрема: шляхи подолання диспропорцій в розміщенні продуктивних сил у контексті завдань структурної трансформації господарських комплексів; проблеми раціонального використання природно- ресурсного, трудового, виробничого потенціалу та збереження навколишнього природного середовища; проблеми досягнення ефективності господарювання на основі раціонального розміщення об'єктів базових галузей промисловості; формування ефективної державної регіональної економічної політики та системи зовнішньоекономічних зв'язків" [48].

Регіональна економіка виникла і розвивається у тісному зв'язку з практичними потребами і запитами сучасного суспільства. їй належить важлива роль у формуванні, разом з іншими економічними науками, професійної кваліфікації майбутніх економістів, географів, геополітиків. Ця галузь економічної науки, без сумніву, досліджує та визначає специфічні просторові аспекти прояву дії економічних законів і закономірностей в межах різних територіальних систем.

Отже регіональна економіка – цс конструктивна наука яка досліджує просторову організацію суспільства (галузей господарства, природно- ресурсного, демографічного, працересурсного, виробничого, фінансового потенціалу, соціальної та екологічної сфери, тощо) у відповідності до законів та закономірностей розміщення на всіх територіальних рівнях (регіональному, міжрегіональному, національному та міждержавному) в межах конкретних геопросторовочасовнх координат.

Регіональна економіка визначається із декількох позицій:

  • – як чітко визначений стан поділу на території об'єктів національного господарства, природно-ресурсного та демографічного потенціалу з урахуванням екологічних характеристик;
  • – як просторова форма організації продуктивних сил на даній території (в межах району, області, економічного району, регіону, держави);
  • – як процес формування, становлення, розвитку, зміни, перерозподілу у розміщенні продуктивних сил;
  • – як один- з напрямів державної регіональної економічної політики уряду та геополітики.

Регіональна економіка включає дослідження таких складових як: розміщення (або територіальну організацію) виробництва; розміщення населення і трудових ресурсів; розміщення соціальної (невиробничої) сфери; територіальну організацію продуктивних сил в межах економічних районів, а отже здійснює вивчення економіки регіонів. Таким чином об'єктом регіональної економіки є регіон (економічний район, територія) з лише йому властивим набором елементів ресурсного потенціалу та характерною лише для нього територіальною (просторовою) організацією господарства. Районвнутрішньо неоднорідна територія з цілісною системою зв'язків, мас певну функціонально-територіальну структуру і внутрішню організацію. Регіон, як об'єкт регіональної економіки, це динамічна, цілісна суспільно-географічна система з конкретно визначеними факторами та умовами формування, розвитку й організації. Регіонцілісна, спеціалізована частина національної економіки, яка має конкретну територію та адміністративні межі, характеризується єдністю суспільного відтворення та управління. В межах регіону виділяються менші за рівнем складові об'єкту вивчення регіональної економіки, це економічний, природно-ресурсний, людський та трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання. Унікальність загального потенціалу будь-якого регіону є напрямком, підказкою щодо досягнення ефекгивності, суспільного успіху, економічного ефекту від процесів господарювання та відтворення властивих для даної території.

Предметом регіональної економіки є дослідження територіальної організації регіонального (національного) господарського комплексу через призму його соціально-економічної ефективності, сталого розвитку га просторових аспектів й можливостей суспільного відтворення. Просторову організацію продуктивних сил, як складову предмету регіональної економіки, доцільно вивчати за різними ієрархічними рівнями: населений пункт, низовий адміністративний район, область, економічний район чи країна в цілому.

Мета регіональної економіки залежить від її сутності й полягає у всебічному обгрунтуванні перспективного й обов'язково оптимального формування економіки регіону; удосконаленні сучасного характеру розміщення продуктивних сил; недопущенні конфліктів у співіснуванні населення, господарства, середовища та екології в обмеженому просторі й за умов обмеженості ресурсів, остаточного впровадження раціонального природокористування, альтернативних джерел енергії, безвідходних технологій. Реалії сучасного життя вимагають підвищення соціально- економічної ефективності суспільних відносин, покращення рівня життя й добробуту населення, що стане можливим в умовах відкритої конкуренції, прибутковості національного господарства та його регіональних підсистем, ефективного використання території та формування прогресивної й технологічно передової функціонально-галузевої структури господарства, яка не загрожуватиме самому існуванню населення, і що в сукупності виступає

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >