< Попер   ЗМІСТ   Наст >

МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ В РЕПОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Господарський комплекс України, особливості структури і трансформація в ринкових умовах

Поняття про національний господарський комплекс

Поглиблення територіального поділу праці та спеціалізації господарської діяльності між окремими територіями с невід'ємними процесами формування та розвитку держави. Основним принципом успішного та ефективного господарювання е формування зв'язків між різними галузями і виробництвами, а також їх координація. Розвиток і регулювання таких зв'язків призводить до тісного поєднання суб'єктів господарювання, тобто до створення національного господарського комплексу. Господарство країни називається "національним господарством", "національно-господарським комплексом".

Комплекс (від лат. complexus – зв'язок, поєднання), сукупність предметів або явиш, що складають єдине ціле. Сучасні вчені трактують це поняття дещо ширше: це система, яка відрізняється високим рівнем сполучення між складовими елементами з потоками речовини, енергії та інформації й завдяки цьому володіє енергетичною, економічністю, підвищеною стійкістю у відношенні до інших тіл та систем [6].

Національний господарський комплекс – це конституційно, економічно й організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей, виробництв і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, комплексність та взаємозумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами [12].

Національне господарство країни – це історично сформована економічна система, що забезпечує матеріальні та духовні потреби населення шляхом створення необхідних життєвих благ на основі оптимального використання обмежених ресурсів.

Умови виникнення та розвитку національної економіки це територіальний поділ праці та формування міцної централізованої держави. За таких умов народне господарство з часом перетворюється на національний комплекс, в якому всі компоненти економічного життя – підприємства, заклади, галузі, окремі регіони – функціонують як єдиний організм, забезпечуючи матеріальні та духовні потреби суспільства.

На сучасному етапі, Україна із власним національним комплексом є складовою частиною світового господарства. Тобто вона має економічні зв'язки з національними комплексами багатьох країн, обмінюючись з ними товарами, науковою інформацією, робочою силою тощо. Економіка країни базується на функціонуванні численних галузей, сфер, підкомплексів, що спеціалізуються на виробництві певних товарів, продукції та послуг.

Первинними ланками господарства є підприємства і установи. Підприємства (заводи, фабрики, шахти) в основному виробляють певну продукцію, а установи (лікарні, вузи, театри) переважно надають різні послуги. Підприємство – це первинна ланка поділу праці в суспільстві, що виробляє певну продукцію або реалізує послуги, має економічну самостійність і технічну завершеність. Завдяки економічним зв'язкам, спільному використанню ресурсного потенціалу, підприємства й установи об'єднуються в системи виробництв, галузі та міжгалузеві комплекси.

Отже, національний господарський комплекс (НГК) є поєднанням підприємств і установ, галузей та міжгалузевих комплексів у межах території країни, що задовольняють матеріальні й духовні потреби населення. За формою власності підприємства в Україні можуть бути: приватними, державними, колективними, у власності інших держав чи міжнародних організацій.

До основних факторів формування національного господарського комплексу України слід віднести: економіко-географічне положення; природно-ресурсний потенціал; працересурсний потенціал; давню історію розвитку і високий рівень господарського освоєння території; сприятливе геополітичне та транспортно-географічне положення; перспективи подальшого зростання економіки та соціальної сфери. Господарський комплекс України виник на основі соціально-економічного розвитку, територіального подіту праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. Для нього є характерним:

  • – наявність потужної промислової та агропромислової ланки;
  • – активна участь у міжнаціональному територіальному поділі праці;
  • – надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;
  • – паритетність промислового і агропромислового виробництв в більшості областей;
  • – недостатній рівень впровадження альтернативної енергетики, енергозберігаючих технологій;
  • – низькоінновацінний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;
  • – недостатній розвиток туристично-рекреаційного комплексу, що не відповідає значному туристичному та рекреаційному потенціалу країни;
  • – наявність розгалуженої транспортної та комунікаційної системи, що має міжнародне значення;
  • – недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;
  • – застарілість технологій, зношеність основних виробничих фондів, слабкий розвиток інноваційної складової;
  • – низька забезпеченість паливно-енергетичними, лісовими, водними ресурсами;
  • – недостатнє використання потужностей сировинної бази (в т.ч. відходів) та вторинне ресурсокористування.

Національний економічний комплекс характеризують:

  • 1) ознаки національного суверенітету: національна державність; незалежність; непорушність території та кордонів; суверенітет законотворчості; суверенітет виконавчої влади; суверенітет зовнішньоекономічної діяльності;
  • 2) ресурсно-виробничі ознаки: природно-ресурсний потенціал; трудовий потенціал; науковий і техніко-технологічний потенціал; національна власність;
  • 3) господарсько-організаційні ознаки: національна система управління і регулювання; національна фінансово-кредитна система; національна грошова одиниця; національна транспортна система; національна митна система; національна виробнича інфраструктура;
  • 4) товарообмінні ознаки: внутрішні ринки товарів, робіт і послуг; внутрішні ринки цінних паперів; система виходу на світові ринки [14].

Господарство країни – категорія історична, тобто воно постійно розвивається, змінюється, удосконалюється. Поняття "національне господарство" дуже багатогранне і містить сукупність відомостей про те, як населення країни веде свою господарську діяльність, функціонує. Діяльність, спрямована на задоволення різних потреб людей, називається господарською (економічною).

Найважливішою структурною одиницею господарства країни є галузь, під якою мається на увазі сукупність підприємств та установ, що випускають однорідну продукцію за подібною технологією. Усі підприємства входять до складу певних галузей господарства. Наприклад, підприємства, що займаються виробництвом будівельних матеріалів, належатимуть до будівельно- індустріальної промисловості, а виробництва шовкових, лляних, вовняних, бавовняних тканин – до текстильної галузі.

До обов'язкових ознак національного господарства необхідно віднести: наявність єдиного економічного та правового простору, що передбачає єдність валютно-грошової, податкової, фінансово-кредитної системи; загальнодержавної концепції зовнішньоекономічної діяльності; єдиної системи розселення; виробничої, транспортної, комунікаційної інфраструктури; наявність загальнодержавного ядра – столичного центру, де зосереджені основні управлінські та інституційні структури, що забезпечують державне управління та регулювання економікою і соціальною сферою.

Сьогодні для успішного перебування України у світовому економічному просторі необхідне не тільки активне реформування її господарства на ринкових засадах, але й глибокі системні трансформації всього суспільства, його світогляду, менталітету населення. Важливим питанням для національного господарства України, з огляду на системні перетворення економіки, трансформації суспільства, є поява нових видів економічної діяльності, котрі виникають, як реакція та наслідок системних трансформацій. Нові види економічної діяльності покликані змінити існуючу економічну структуру, зробити її більш адаптивною та мобільною згідно вимог часу і глобальних процесів.

Прогресивність, сучасність та ефективність національного господарського комплексу України сьогодні залежить від сукупності дій підприємств, організацій та окремих фізичних осіб, які, використовують однотипні ресурси: устаткування, людський капітал, ідеї, технологічні засоби, сировину та матеріали. Проте цей процес повинен забезпечити конкурентоздатність, гнучкість, ефективність, екологічність та соціальну орієнтованість господарства України, яке готове до нового етапу свого розвитку.

За визначенням Організації економічного співробітництва та розвитку, структурно стійкою є така національна економіка країни, в якій галузева структура відповідає технологічній • структурі. Сучасна "типова" стійка національна технологічна структура оцінюється, відповідно до прийнятої Європейським Союзом ще у 2007 р. класифікації виробничих структур, за технологічною структурою переробної промисловості. Її вигляд наступний: близько 50% – це сумарна частка високотехнологічних (20%) та середньотехнологічних (30%) виробництв; приблизно 50% – сумарна частка низькотехнологічних (30%) та середньонизькотехнологічних (20%) виробництв [20].

Співвідношення цих показників з показниками ядра галузевої структури – це емпіричне правило сталого розвитку економіки: питома вага галузей переробної промисловості повинна становити 1/5 від національної економіки, тоді як у цих галузях 1/5 – частка високотехнологічних виробництв та половина – високотехнологічних та середньотехнологічних виробництв. В сучасній науковій літературі сформовано систему вимог постіндустріального суспільства (табл. 8.1).

Таблиця 8.1

Вимоги постіндустріального суспільства до національних економік

Вимоги

Рекомендоване значення

Галузева структура національної економіки

  • 20% – переробні галузі промисловості;
  • 25% – фінансова сфера;
  • 22% – сфера послуг;
  • 33% – інші галузі

Технологічна структура національної економіки

  • 20% – високотехнологічні виробництва;
  • 30% – середньотехнологічні виробництва;
  • 20% – середньонизькотехнологічні виробництва;
  • 30% – ннзькотехнологічні виробництва

Технологічна структура галузей переробної промисловості (у межах 20% від структури національної економіки)

  • 50% – сумарна частка високотехнологічних та середньовисокотехногічних виробництв, з яких:
  • 20% – високотехнологічні;
  • 30% – середньовисокотехноогічні;
  • 50% – сумарна частка середньонизькотехнологічних та 1 низько технологічних виробництв

Джерело: [Електронний ресурс]. – Режим aocryny:ena.lp.edu.ua:8080/ bitstream/ntb/ 10917 / 1/14.pdf

Галузева структура національної економіки України не відповідає рекомендованим нормативам. Структурні зрушення, що відбулися в національній економіці протягом останніх десятиліть, характеризувалися серйозним технологічним відставанням. Найбільшу питому вагу у структурі національної економіки займає сфера обігу, що свідчить про її деіндустріалізацію, суттєвою залишається частка добувної промисловості і сільського господарства. В структурі економіки домінують енергоємні, матеріаломісткі виробництва, що певною мірою залежать від імпорту паливно- енергетичних ресурсів. Динаміка структури національної економіки радикально відрізняється від структурних зрушень, що відбуваються в економічних системах розвинених країн світу, де зростає частка високотехнологічних виробництв обробної промисловості, телекомунікаційних, фінансових, страхових і бізнесових послуг, а також соціально орієнтованих видів економічної діяльності, наукоємних галузей. Загально відомим є той факт, що найбільшу частку у структурі економіки найбільш розвинених країн займає сфера послуг (рис. 8.1).

Галузева структура ВВП України та держав світу

Рис. 8.1. Галузева структура ВВП України та держав світу, %

Джерело: складено за даними World Development Indicators, 2013.

У США – її частка становить 79,2% ВВП, у Франції – 77,4%, в Японії – 72,1%, в Канаді – 69,6%, у Польщі – 64,7%, а в Україні – 58,9%, проте реальний показник дещо нижчий, тому, що в нашій державі до сфери послуг віднесено торгівлю. На більшість високотехнологічних виробництв національної економіки припадає лише 5-10% ВВП (у 4 рази менше норми), а сумарна частка високотехнологічних та середньо високотехнологічних виробництв становить близько 25% (у 2 рази менше оптимального значення). Така структура національної економіки не має в собі потенціалу довгострокового економічного зростання і обумовлює потребу кардинальних змін.

Результатом таких дій повинен стати новий (інноваційний, енергоощадний, прогресивний) виробничий процес, що завершується випуском продукції та наданням послуг певного призначення, причому новизна цих дій, а отже й ефективність національного господарства України, відображається п'ятьма парадигмами сучасності: "територія" (локалізація нових функцій та наявних ресурсів); "технологія" (новітність технологічних процесів, інновації); "організація" (нова конструкція взаємозв'язків між учасниками соціально-економічних відносин); "людський капітал" (новітні людські здатності, які забезпечують функціонування національного господарства у відповідності зі світовими тенденціями) і "час" (часовий проміжок впровадження нових функцій національного господарства) [43]. Заходи державної регуляторної політики повинні бути спрямовані на сучасне технологічне оновлення традиційних для України галузей національної економіки через стимулювання інвестицій, запровадження енергоощадних та екологічно безпечних технологій, зростання інноваційних виробництв.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >