< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Наукові засади раціонального природокористування

Поняття природокористування, його соціально-економічна сутність і складові частини

Прийняття Україною моделі сталого економічного розвитку передбачає раціоналізацію використання природних ресурсів, зменшення шкідливого впливу на природне навколишнє середовище, а завдяки впровадженню сучасних технологій ресурсозбереження, безвідходності, альтернативної електроенергетики, вторинного використання сировини, води тощо – підвищення ефективності виробничої діяльності та покращення рівня та якості життя населення.

Українські реалії такі, що попри всі зусилля світової науки ми не маємо готових моделей сталого розвитку суспільства, а господарська діяльність здійснюється за рахунок природи та майбутніх генерацій. Ще на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) відзначалось, що модель розвитку індустріальних країн, які досягли прогресу за рахунок використання природних ресурсів, ціною забруднення навколишнього середовища, буде втрачати свою життєздатність у міру вичерпування ресурсно- екологічного потенціалу планети. Модель "споживчого суспільства" безперспективна і веде до катастрофи.

В сучасних умовах науково-технічного і соціального прогресу поняття природокористування стає дуже містким і не завжди однозначно розуміється. Термін "природокористування" відображає складні і багатогранні суспільно- природні процеси та вживається, як мінімум, у п'яти основних значеннях:

  • 1) людська діяльність щодо використання природних сил, умов і ресурсів з метою виробництва матеріальних благ та різних послуг, тобто як всезагальний процес господарювання;
  • 2) раціональне використання ресурсів і умов природного середовища, їх відтворення, примноження та охорона;
  • 3) безпосереднє освоєння, експлуатація, відтворення та охорона природних ресурсів і умов конкретної території (району, окремої країни, групи країн, всього світу);
  • 4) освоєння та експлуатація окремих видів природних ресурсів у локальному, регіональному і глобальному масштабах;
  • 5) сучасна, конструктивна прикладна наука, що розробляє загальні принципи будь-якої діяльності, пов'язаної з використанням природно- ресурсного потенціалу (рис. 13.1).

В кожному випадку вивчається один і той самий процес – використання людиною сил і ресурсів природи, але з різних боків і на різних рівнях суспільного розвитку. Даний процес є об'єктом дослідження й екологіїнауки, що вивчає особливості взаємодії суспільства і природи.

Серед множини значень терміна "природокористування" (рис. 13.1), найширший за обсягом є поняття, що відображає процес суспільного виробництва (життєдіяльності, праці), найвужчим – освоєння та експлуатація окремого виду природного ресурсу у локальному масштабі. Класифікація основних напрямків природокористування передбачає взаємопов'язані підходи у виділенні його видів: галузевий, функціональний (комплексний), компонентний.

Основні значення поняття

Рис. 13.1. Основні значення поняття "Раціональне природокористування"

Джерело: побудовано авторами

В галузевій структурі національного господарства виділяють галузі: природоспоживання (вугільна, нафтогазова та нафтопереробна, теплоенергетика, видобуток мінеральної сировини, лісопереробна промисловість, металургія тощо), галузі господарства, де природокористування є засобом виробництва і предметом праці (сільськогосподарські сфери: землеробство, рослинництво, тваринництво, гідро-, вітро-, геліоенергетика, транспорт, будівництво) і сфери природовідтворення (рекультивація, меліорація земель, очищення, вторинне використання та утилізація відходів, регулювання стоків, замкнуте водоспоживання, перекидання вод, створення заповідників тощо). Згадані види природокористування відносно можна об'єднати в поняття виробничого (промислового і сільськогосподарського) і невиробничого природокористування.

Функціональний підхід (комплексний) до класифікації природокористування передбачає виділення п'яти основних блоків найважливіших напрямів природокористування: ресурсоспоживання; конструктивне .перетворення; відтворення та примноження природних ресурсів; охорони природних ресурсів; управління і моніторингу.

Компонентна класифікація видів природокористування розкриває напрямки спільного використання різними галузями виробництва одного і того ж компонента природного середовища (наприклад ґрунту, води, лісу, повітря тощо), тобто незаперечним є міжгалузеве споживання окремого ресурсу, зокрема, та природно-ресурсного потенціалу, загалом, в межах певної території. Основні види природокористування в цьому контексті відповідають базовим структурним компонентам природного комплексу – водо-, лісо- і землекористуванню, використанню атмосфери, надр, тваринного світу. В деяких випадках використання природних ресурсів слугує одним із засобів їх охорони. Наприклад, санітарні рубки сприяють підвищенню продуктивності лісів, правильно організований промисел звірів поліпшує їх біорізноманіття.

Не варто ототожнювати поняття раціонального природокористування з охороною природи. Охорона природи – це комплекс заходів із збереження, раціонального використання і відновлення природних ресурсів території. Це є етика, наука, і дії, спрямовані на захист природного навколишнього середовища від забруднення, техногенного перевантаження, посиленої експлуатації й іншого шкідливого впливу життєдіяльності людини, а також відтворенні і поліпшення природного потенціалу ландшафтів.

Раціональне природокористування – це використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізацію взаємодії суспільства і природного" середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування. Природокористування включає об'єктивно зумовлений процес залучення людиною природних ресурсів до виробничої і невиробничої діяльності, їх відтворення та охорону.

Стратегічним напрямом природоохоронної діяльності повинні стати більш повне і комплексне використання природних ресурсів, а саме головне відходів, що утворюються внаслідок господарювання і природокористування: розробка і запровадження у виробництво маловідходних і безвідходних технологічних процесів, які дають змогу помітно скоротити чи повністю виключити забруднення природного середовища і забезпечити глибшу переробку первинної сировини. Виходячи із зазначеного вище, нераціональним є таке природокористування, коли діяльність людини призводить до забруднення навколишнього середовища, знесилення відновлювальних властивостей природи, зниження якості і вичерпання природних ресурсів тощо. Воно може виникнути як наслідок не тільки прямих, але й опосередкованих впливів на природу.

Підсилюючим компонентом раціонального природокористування є ресурсозбереження – це сучасний альтернативний напрям господарювання оснований на використанні природно-ресурсного потенціалу та інших можливостей території, що гарантує економію всіх (природних, виробничих фінансових, екологічних та ін.) ресурсів при одночасному збільшенні виробництва продукції не підвищуючи кількості використаної сировини, палива, енергії, основних та допоміжних матеріалів.

В сучасних умовах аспект охорони природи є необхідною умовою використання її ресурсів і забезпечує підтримку динамічної рівноваги між використанням природних ресурсів, з одного боку, і відтворювальними можливостями природи – з іншого, що особливо важливо за високої технічної оснащеності сучасного виробництва. Принцип єдності охорони природи, ресурсозбереження та її раціонального використання – магістральний напрям у взаємовідносинах суспільства і природи. Тобто вектор екологізації економіки та суспільного життя є стратегічним для України та сучасного світу.

Чим активніше використовуються природні ресурси, тим ощадливішою повинна бути їх експлуатація, особливо якщо йдеться про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів. В зв'язку з цим раціональне використання і відтворення природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >