РОЗЛАДИ ПАМ'ЯТІ Й УВАГИ

Пам'ять — це психічний процес запам'ятовування (фіксації), збереження (ретенції), відтворення (репродукції) та впізнавання слідів інформації. Подібно до того як відбувається сприйняття відображення об'єктивної реальності в певний момент, пам'ять відтворює раніше сприйняту реальність. Вона пов'язує минуле з теперішнім, надає людському досвіду характеру безперервності, є основою психічного розвитку й однією з передумов становлення інтелекту.

Розрізняють такі види пам'яті:

• — рухову (характеризується здатністю до репродукції рухів і поведінки, є основою умінь і звичок);
• — наглядну (чуттєву);
• — емоційну (афективну);
• — логічну;
• — механічну (на противагу логічній задовольняється механічним запам'ятовуванням, не пов'язує матеріал за законами логіки).

За характером домінувальної активності можна виділити інші види пам'яті: слухову, зорову, смакову, нюхову, тактильну та загального відчуття (розташування тіла в просторі).

Під час запам'ятовування відбуваються фіксація та закріплення нової інформації завдяки зв'язуванню, консолідації її з раніше отриманою. Процес запам'ятовування може бути мимовільним або довільним. Довільне запам'ятовування має цілеспрямований характер, мимовільне відбувається ніби мимохідь, без певної мети.

Розрізняють два основних види збереження інформації в пам'яті: короткочасну та тривалу пам'ять. Для короткочасної характерне утримання інформації від кількох секунд до 1—2 діб. Це оперативна пам'ять. Пов'язана вона із циркуляцією біоелектричних імпульсів замкнутими нервовим шляхами. За достатньої тривалості цього процесу його сліди через незворотні зміни структури білкових молекул нейронів консолідуються і стають основою тривалої пам'яті. Інформація зберігається в ній протягом місяців, років. У процесі відтворення відбуваються актуалізація матеріалу тривалої пам'яті, його перехід в оперативну. Відтворення тісно пов'язано із процесом збереження матеріалу в пам'яті та запам'ятовуванням.

Процеси запам'ятовування, відтворення та впізнавання є активними компонентами пам'яті. Для них велике значення має стан свідомості. За повної її втрати до відповідного відрізку часу спогадів немає. У разі часткового її порушення запам'ятовування та репродукція фрагментарні, спогади неповні та неточні.

Морфофункціональною основою пам'яті є спільна робота складного комплексу апаратів мозку: кіркових центрів аналізаторів, структури кола Пейпеца (морський коник (гіпокамп), сосочкові (мамілярні) тіла гіпоталамуса, поясна звивина), сітчастої (ретикулярної) формації, гліальних елементів мозку.

Нормальна пам'ять не у всіх людей однакова. На неї впливають такі чинники, як тренування, емоції, втома, недосипання, соматичні та нервово-психічні недуги. Значно змінюється пам'ять залежно від віку. Порушення може полягати в більших або менших розладах її компонентів. У старечому віці частіше страждає процес запам'ятовування нового матеріалу поточних подій за одночасного збереження здатності до відтворення вражень минулого.

У клініці психічних захворювань розрізняють такі патології пам'яті:

• 1) гіпермнезія;
• 2) гіпомнезія й амнезії (ретроградна, антероградна, антероретроградна, ретардована, фіксаційна, прогресуюча);
• 3) парамнезії (псевдоремінісценції, конфабуляції, криптомнезії).

Гіпермнезія, гіпомнезія й амнезії належать до кількісних, а парамнезії — до

якісних розладів пам'яті.

Гіпермнезія проявляється підвищеною здатністю до відтворення інформації з минулого, хоча не втрачено і можливість посиленого запам'ятовування. Спостерігають гіпермнезію при маніакальних станах (маніакально-депресивному психозі), шизофренії з афективними коливаннями, гарячці.

Гіпомнезія (ослаблення пам'яті) проявляється утрудненнями під мас запам'ятовування або відтворення матеріалу або може стосуватися обох зазначених процесів. Виникає ослаблення пам'яті при астенічних і депресивних станах, судинних та органічних захворюваннях головного мозку, на початку старечої недоумкуватості. Такі хворі погано засвоюють нове, події відтворюють неповно.

Амнезія — це втрата пам'яті на події певного відрізку часу. Її спостерігають при органічних ураженнях головного мозку, хронічному алкоголізмі, після потьмарення свідомості. Якщо втрата пам'яті стосується подій, які передували знепритомненню, йдеться про ретроградну амнезію. Прогалинами в спогадах на період після опритомнення характеризується антероградна амнезія. Поєднання обох описаних станів визначають як антероретроградну амнезію. Якщо порушення пам'яті виникає через певний час після опритомнення, встановлюють діагноз ретардованоїамнезії.

Під фіксаційною амнезією розуміють втрату здатності запам'ятовувати поточні події, дати, імена.

Втрата здатності до запам'ятовування, що неухильно наростає, з поступовим спустошенням запасів пам'яті характеризує прогресуючу амнезію. При цьому процеси відбуваються в порядку, зворотному до такого під час нагромадження запасів пам'яті: від недавно отриманої інформації до старої (закон зворотного руху пам'яті, або закон Рібо). Останнім втрачається давно набутий, добре організований матеріал пам'яті, який стосується автоматизованих навичок.

Анекфорія — порушення пам'яті (переважно — відтворення), коли окремі події, образи хворий згадує під час спогадів про них інших людей.

Амнезія системна — втрата пам'яті, пов'язана з психічною травмою, що стосується не певних відрізків часу, а змісту окремих деталей, при цьому пам'ять про загальну ситуацію збережена.

Амнезії щодо певного відрізку часу спостерігають при пароксизмальних і сутінкових розладах свідомості, епілепсії, травмах голови, тяжких мозкових інфекціях, патологічному сп'янінні. Стійке зниження пам'яті характерне для церебрального атеросклерозу, сифілісу мозку, прогресивного паралічу, тяжких хронічних отруєнь, епілептичного недоумства.

До якісних порушень пам'яті належать парамнезії — спотворення або обман пам'яті. Серед них виділяють псевдоремінісценції, конфабуляції та криптомнезії.

Псевдоремінісценції — найпростіший і найпоширеніший вид парамнезій. Вони характеризуються помилковим спогадом часу, тобто давно пережиту подію хворий згадує як таку, що відбулася недавно. Пацієнт, який тривалий час провів у психіатричному стаціонарі, на запитання, що він робив учора ввечері, розповідає про відвідини кінотеатру, зустріч з колегами або якусь іншу цілком реальну подію з минулого.

При конфабуляції прогалини пам'яті заповнюються фантастичними, вигаданими спогадами. Змістом конфабуляції можуть бути неймовірні події, яких насправді не було і які не могли трапитися в житті хворого (зустрічі з видатними людьми, геніальні відкриття, незвичайні пригоди). Такі фантастичні конфабуляції спостерігають при прогресуючій амнезії та певних видах порушення мислення (парафренне маячіння).

Кринтомнезія — це спотворення пам'яті, що проявляється її ослабленням та втратою різниці між подіями, що дійсно відбувалися в житті хворого, й почутим, побаченим уві сні, прочитаним. В одних випадках почуте, побачене, прочитане хворий згадує як подію із власної біографії (механізм присвоєння), в інших, навпаки, — реальні події із свого життя пацієнт пригадує як почуте, побачене, прочитане, таке, що відбувалося з іншими людьми (механізм відчуження).

Описано так звані редуплікувальні парамнезії, за яких одні й ті самі події хворий відтворює в різних варіантах, як одне й те саме і водночас по-іншому. Цей вид парамнезій тісно пов'язаний із уже згаданим явищем дереалізації.

Фантазми істеричні — вигадування незвичайних подій, яких насправді не було, прагнення привернути до себе загальну увагу — спостерігають при істерії, істеричній психопатії. Хворий із чуттєвою яскравістю переживає своє несправжнє сприйняття як щось вірогідне.

Фантазми паралітичні — вигадування безглуздого змісту, що характерне для недоумства. Спостерігають, наприклад, у разі прогресивного паралічу.

До порушення пам'яті зокрема належить амнестичний синдром Корсакова при хронічному алкоголізмі, уперше описаний в 1887 р. Для нього характерне поєднання фіксаційної, ретро- і антероградної амнезії, амнестичної дезорієнтації та парамнезій (псевдоремінісценцій, конфабуляцій). При синдромі Корсакова часто спостерігають конфабуляторну сплутаність, втомлюваність, млявість, інактивність, інколи ейфорію. Окрім хронічного алкоголізму амнестичний синдром Корсакова розвивається й при інших органічних ураженнях головного мозку, інтоксикаціях, пухлинах, прогресивному паралічі.

Увага є формою організації психічних процесів, яка проявляється вибірково (селективно), в певній концентрації та відносній стійкості. Як організувальний чинник активної поведінки увага дає змогу зосередитися на об'єкті, який, своєю чергою, здатний привернути до себе увагу.

Умовні зв'язки, що виникають у разі повторного задоволення потреби, визначають концентрацію та вибірковість акту уваги, який первинно, за походженням, є орієнтувальним рефлексом. Селективність уваги зумовлена утворенням у кірковій речовині великого мозку джерела збудження —домінанти. Концентрація її пов'язана з посиленням збудження в домінанті, яке супроводжується пригніченням інших ділянок кори. Відносна стійкість уваги залежить від здатності домінанти зберігати збудження. Традиційно розрізняють пасивну й активну увагу.

Пасивна увага є, власне, безумовним орієнтувальним рефлексом на подразники, що мають життєве значення. Основна потреба в самозбереженні змушує організм до орієнтації — уваги. Активна увага передбачає задум, несе в собі елемент творчості.

У цьому разі спрямування уваги на об'єкт відбувається завдяки свідомій організації психічної діяльності, що формується в процесі суспільного життя з урахуванням інтересів, досвіду, професії.

Людина навчається концентрувати увагу не лише на подразниках високої інтенсивності, а і на слабких, якщо вони мають значення для її діяльності. У межах норми увага неоднакова в різних людей. Вона може змінюватися в однієї і тієї самої особи залежно від інтересу до об'єкта, настрою, стану свідомості, втоми, вживання алкогольних напоїв, наркотичних речовин, лікарських засобів.

Увага — складна функція, що має низку якостей: обсяг, розподіл, перемикання, концентрацію, стійкість.

Важливою ознакою є обсяг уваги — можливість охопити низку об'єктів одночасно. З цією характеристикою пов'язаний розподіл уваги, що полягає в здатності одночасно стежити за об'єктами різного походження. Уміння розподілити увагу є індивідуальним, його можна поліпшити завдяки тренуванню.

Велике значення для психічної активності має здатність перемкнути увагу з одного об'єкта на інший. (У нормі це відбувається цілеспрямовано, зі збереженням концентрації та стійкості.)

Концентрація та стійкість уваги дають змогу людині зосередитися на тривалий час у певному напрямку. Недостатня стійкість уваги призводить до відволікання, неуважності.

Спостерігають такі форми порушення активності уваги:

— відволікання уваги — надмірна рухомість уваги, перемикання її з одного об'єкта на інший. Воно характерне для маніакальної фази МДП. Зворотне явище — загальмованість уваги — спостерігають у депресивну фазу цього самого психозу, при хронічному епідемічному енцефаліті, інших органічних ураженнях головного мозку.

Недостатня здатність до перемикання (загальмованість) уваги пов'язана з в'язкістю мислення та схильністю до деталізації. Вона притаманна хворим на епілепсію, з органічними ураженнями головного мозку. Зниження уваги та порушення її розподілу спостерігають при ураженні судин головного мозку, особливо при церебральному атеросклерозі.

Виснаження уваги властиве ослабленим пацієнтам з тяжкими тривалими соматичними недугами, хворим на неврастенію, з органічним ураженням головного мозку.

Апрозексія — повне випадіння уваги.

Виражене недоумство супроводжується повною дезінтеграцією активної уваги. Довше зберігається інтактною пасивна увага, коли хворий все ще повертається до джерела інтенсивного світла або звуку.

Своєрідне спотворення уваги спостерігають при шизофренії. Хворий зосереджується на патологічних переживаннях (галюцинації, нав'язливі стани, маячні ідеї). В окремих випадках шизофренія супроводжується і загальним ослабленням уваги, її відволіканням, загальмованістю.