< Попер   ЗМІСТ   Наст >

РОЗЛАДИ ЕМОЦІЙ

Емоції — це переживання людиною ставлення до самої себе й оточення. Сприйняття зовнішнього світу разом з відчуттям власного тіла супроводжується певними почуттями, в яких виражається наше ставлення до цих вражень. Емоції відіграють значну роль у всіх проявах людського життя: задоволенні інстинктивних потреб, професійній діяльності, комунікативній активності тощо. Емоції та почуття мобілізують організм до адекватної адаптації, відображають стан людини, її погляди на те, що вона робить або відчуває.

Механізм виникнення емоцій пояснює низка теорій. За однією з них — теорією Джеймса—Ланге — емоції виникають унаслідок вісцеральних і м'язових реакцій. Людина плаче не тому, що їй сумно, а навпаки: їй сумно через те, що вона плаче. Згідно з теорією Кенона—Барда, переживання є наслідком надходження імпульсів з гіпоталамуса до стовбура головного мозку, а не з периферії. За концепцією школи І.П. Павлова, фізіологічну основу емоцій становлять підкіркові відділи, а вищим регулятором емоцій є кора великого мозку. Центральний нервовий апарат емоцій — сукупність утворень, до яких належить гіпоталамус, який називають вісцеральним мозком. Кора великого мозку відіграє певну роль в інтерпретації емоційних відчуттів.

Широкий діапазон людських почуттів охоплює як пов'язані із задоволенням біологічних потягів нижчі емоції, так і вищі, соціальні форми емоційної діяльності. Нижчі емоції (голоду, сексуального інстинкту, уникнення небезпеки та ін.) виникають за інстинктивних потреб. До вищих емоцій належать естетичні, інтелектуальні, моральні. Вищим почуттям властивий пізнавальний елемент, естетичні ж виникають у разі споглядання прекрасного (природи, творів мистецтва, красивих людей).

Інтелектуальні почуття супроводжують пізнання, і метою їх є істина. До моральних належать почуття справедливості, дружби, обов'язку, сорому та каяття. Вищі почуття у зрілої людини є домінувальними, вони модифікують та спрямовують нижчі інстинктивні імпульси. Залежно від ставлення людини до явищ внутрішнього та зовнішнього світу, їх оцінки емоції можуть бути позитивними або негативними. Позитивні емоції свідчать, що нам приємні ті або ті явища. Негативні ж виникають у разі невдоволення чимось. Деякі автори виділяють також нейтральні емоції, наприклад, цікавість, пасивне споглядання. Крім того, емоції поділяють на стенічні й астенічні. Стенічні емоції (радість, надія та ін.) підвищують життєдіяльність організму, активізують життєві процеси, роблять людину сильнішою, астенічні (страх, сум тощо)—знижують м 'язовий тонус, ослаблюють волю, сповільнюють психічні процеси, знижують життєдіяльність організму.

За тривалістю й інтенсивністю переживань виокремлюють емоційні стани: настрій, пристрасть, афект. Відносно тривале, стійке емоційне тло — позитивне чи негативне — називають настроєм, сильне та тривале почуття—пристрастю, короткочасну, з бурхливим перебігом емоцію, що супроводжується руховими та вегетативними проявами, — афектом. Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. Фізіологічний афект — емоційний вибух, зумовлений хвилюванням (гнів, відчай, страх тощо). За фізіологічного афекту, хоч який би він був сильний, людина здатна контролювати власні вчинки, усвідомлює їх і несе відповідальність за все, що може вчинити в такому стані.

Для здорових людей характерні емоційні коливання. Це свідчить про здатність реагувати на враження та переживання. Коливання настрою, афект стають патологічними, коли вони виражені такою мірою, що порушують цілеспрямованість психічної діяльності, призводять до втрати працездатності.

Класифікація порушень емоцій:

  • 1. Патологічне посилення емоцій (манія, депресія).
  • 2. Патологічне ослаблення емоцій (емоційне сплощення, параліч емоцій, емоційна тупість, апатія).
  • 3. Патологія рухомості емоцій (лабільність, слабкодухість, інертність).
  • 4. Порушення адекватності емоцій (неадекватність, амбівалентність, дисфорія, патологічний афект, немотивований страх).

Манія (гіпертимія, маніакальний афект) — стійке підвищення настрою з посиленням потягів, активності, прискоренням мовлення та мислення. Для маніакального афекту характерні відчуття веселості, оптимізму, щастя, нестійкість та відволікання уваги, балакучість, загострення пам'яті, переоцінка власної особистості. Манія є симптомом маніакальної фази МДП. Помірно виражену манію називають гіпоманією.

Патологічне підвищення настрою може переходити в ейфорію — стан безпричинного щастя з відтінком безтурботності, пасивності, блаженства в поєднанні з добрим самопочуттям і браком активності. Ейфорію найчастіше спостерігають у стані алкогольного та наркотичного сп'яніння, під впливом хронічних інтоксикацій, при органічних психозах. На відміну від манії для неї не характерні прискорення мислення та підвищена рухливість. Якщо уражено лобові частки мозку, ейфорія поєднується з руховою розгальмованістю, безглуздою поведінкою, придуркуватістю, зниженням інтелекту (морія).

Підвищений настрій може набувати форми екстазу — переживання надзвичайного щастя без прискореного перебігу психічних процесів і пожвавлення моторики. Такі хворі схильні до патетичних висловлювань. Екстаз може досягати найвищого ступеня захоплення та замилування, які поєднуються зі скутістю, заціпенінням. Стан екстазу спостерігають при епілепсії, шизофренії, істерії.

Депресія (гіпотимія, депресивний афект) — стан, за якого спостерігають зниження настрою, смуток. Депресія супроводжується зниженням фізичної активності, загальмованістю мислення, появою думки про власну неспроможність, передчуття нещастя, дискомфорту з відчуттям тяжкості в грудній клітці, суїцидальних намірів і спроб. Людину в стані депресії ніщо не радує. У похмурих, часто трагічних, тонах вона сприймає минуле, сьогодення та майбутнє. Самооцінка такої особи вкрай низька, переважно з відчуттям власної нікчемності, гріховності, втратою віри у власні сили. Сповільнення психічних процесів поєднується з ослабленням потягів, втратою апетиту, сну. Такий стан характерний для депресивної фази МДП. Помірний прояв цих відхилень зазначають як субдепресію.

Депресивний афект іноді супроводжується руховим збудженням (ажитована депресія), млявістю (адинамічна депресія), надмірним виснаженням (астенічна депресія), роздратуванням і гнівом (гнівлива депресія), відчуттям нестерпного болю від втрати почуттів (анестетична депресія). В останньому випадку хворі надзвичайно тяжко реагують на свій стан, усвідомлюючи власну байдужість до всього, нерідко вдаються до суїциду. Можлива втрата почуттів (психічна анестезія — anaesthesia psychica dolorosa).

До патологічного ослаблення емоцій належать емоційне сплощення, емоційна тупість, параліч емоцій, апатія.

Емоційне сплощення й емоційна тупість — незворотна недостатність яскравості емоційних проявів, яка наростає, втрата переживань, душевна холодність, байдужість, спустошення. Ці стани можуть супроводжуватися розгальмованістю потягів, брутальністю, агресивністю. Спостерігають їх при шизофренії, органічних ураженнях головного мозку.

Апатія — стан емоційної тупості, байдужості, бездумності. Ніщо не збуджує інтересу, емоцій, зокрема й особиста життєва перспектива. Апатія буває наслідком тяжкої патології—шизофренії, пухлин мозку, атрофічних процесів у головному мозку, зокрема при хворобі Піка, Альцгеймера.

Психотравмівні події надзвичайної сили (звістка про смерть близької людини, стихійне лихо із загибеллю людей, землетрус) можуть спричинити параліч емоцій — раптову втрату почуттів. Клінічна картина такого стану також полягає в повному зникненні інтересів, загальмуванні моторики, бездіяльності, бездумності, але, на відміну від апатії, параліч емоцій — короткочасний і зворотний процес.

Порушення рухомості емоцій може проявлятися у формі їхньої надмірної лабільності, інертності.

Для емоційної лабільності характерний легкий, швидкий перехід від підвищеного настрою до зниженого і навпаки без явної причини. У дитинстві емоційна лабільність є фізіологічною нормою. Як патологія вона найчастіше розвивається в істеричних осіб, а також після травм мозку. З будь-якого приводу може з'явитися бурхлива, афективна реакція з вегетативними розладами, руховим збудженням. Усвідомлюючи її неприродність, хворі досить швидко заспокоюються, визнають, що не змогли стриматися.

Слабкодухість — афективне нетримання, коли з найменшого приводу людина плаче. Сльози або сміх може зумовити якийсь спогад. Слабкодухість характерна для хворих із ураженням судин головного мозку, особливо атеросклеротичним.

Інертність емоцій — тривале зосередження на неприємних емоціях, відчутті провини, образі, злості — спостерігають при епілепсії, психопатіях (розладах особистості).

Емоційна неадекватність (паратимія) — симптом, вираженням якого є почуття, що не відповідає чинникові (кількісному та якісному), що його зумовив. Прикладом емоційної неадекватності може бути веселий настрій хворого, незважаючи на отриману звістку про смерть близької людини. Паратимія також характерна для шизофренії.

У разі амбівалентності емоцій хворий одночасно переймається двома протилежними почуттями. Наприклад, любові та ненависті, жалю та жорстокості. На думку Є. Блейлера. який зробив значний внесок у вчення про шизофренію, амбівалентність є одним із чотирьох основних симптомів цієї недуги.

До порушень адекватності емоцій належить і дисфорія. Хворий стає пригніченим, злостивим, похмурим, надто чутливим до зовнішніх подразників, напруженим, гнівливим, нерідко скаржиться на відчуття страху. Будь-яка дрібниця може стати приводом до агресивних дій, жорстокості, насильства. Стани дисфорії характерні для епілепсії й органічних уражень мозку. Вони виникають раптово і тривають від кількох годин до кількох діб.

Патологічний афект має характер окресленого в часі нападу. Це короткочасне порушення психічної діяльності у вигляді бурхливої емоційної реакції із потьмаренням свідомості. Патологічний афект виникає при епілепсії, травматичному ураженні головного мозку, психопатії, під впливом різноманітних несприятливих чинників (алкогольне сп'яніння, психічна травма, перевтома). Подразник незначної сили спричинює таку емоційну реакцію, що хворий стає здатним до руйнівних і агресивних дій. Патологічний афект виникає раптово, триває від кількох секунд до кількох хвилин (рідше годин) і закінчується глибоким сном з подальшою повною або частковою амнезією.

У літературі, присвяченій проблемам психіатрії, часто йдеться про симптоми тривоги та страху. Страх виражається у відчутті напруження з очікуванням небезпеки або нещастя та супроводжується прагненням уникнути небезпеки, втекти. Хворий сконцентрований на загрозі та небезпеці, які свідомо розпізнає. При тривозі відчуття небезпеки не має конкретного змісту. Страх і тривога часто домінують у структурі багатьох психічних хвороб.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >