РОЗЛАДИ ЕФЕКТОРНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ ТА ПОТЯГІВ

Діяльність людини визначається її потребами, інтересами й ідеалами. Вона детермінована самим життям. Усі потреби людини соціально опосередковані. Діяльність потрібно розглядати як прояв трьох форм дії: вольової, автоматизованої й інстинктивної. Жодна з них не проявляється ізольовано: вони поєднані.

Воля — усвідомлена цілеспрямована психічна активність людини на виконання або затримання дії. Вольові дії скеровані до свідомо визначеної мети, що супроводжується зосередженням на ній уваги. Автоматизовані дії також спрямовані до свідомо поставленої мети, але, на відміну від вольових, не потребують зосередження на них уваги. Інстинктивні дії також цільові, однак не супроводжуються свідомим спрямуванням, а зумовлені фізіологічними потребами.

Поведінка психічно здорової людини зумовлена її потребами. Розрізняють вищі (пізнавати, спілкуватися, працювати, мати певне становище в суспільстві) та нижчі, або біологічні (харчова, самозбереження, сексуальна), потреби. Вищі, або психо- соціальні, потреби формуються в людини протягом життя. Вони залежать від особистості та соціальних чинників. Вищі потреби — індивідуальні для кожної людини, і на їхній основі формуються вищі почуття: соціально-етичні, естетичні, інтелектуальні, релігійні. Вищі та нижчі потреби людина переживає суб'єктивно, їх проявами є потяги та бажання.

Потяг — це недостатньо усвідомлений внутрішній прояв потреби, що характеризується імпульсивним емоційним напруженням, яке спонукає до дії, визначає поведінку людини щодо задоволення потреб. Зазначене імпульсивне емоційне напруження називають мотивацією. Потреби є внутрішнім, а мета — зовнішнім проявом мотивації. Нижче описано порушення ефекторно-вольової сфери.

Гіпербулія (загострення, посилення волі) полягає в підвищеній діяльності, руховому неспокої, прискоренні та посиленні мовленнєвої продукції. Такі хворі хапаються за безліч справ, але жодної не доводять до кінця. Гіпербулію спостерігають при маніакальних станах, у осіб з психопатичними рисами особистості. Вогнищеве підвищення волі притаманне хворим на наркоманію, коли їм потрібно добути наркотичні речовини. Гіпербулія властива також хворим з паранояльними та парафренними маячними ідеями: вони “борються” за власні ідеї, права, проти уявних ворогів тощо.

Гіпобулія (ослаблення волі) характеризується зниженням вольової активності. У таких хворих спостерігають зниження спонукань, потягів і бажань, збіднення моторики, міміки, пантоміміки, жестикуляції. Пацієнти не стежать за зовнішнім виглядом, одягом, схильні до усамітнення. Гіпобулія характерна для астенічних і депресивних станів, шизофренії, енцефаліту.

Абулія — повна втрата вольової активності, прагнень, спонукань до діяльності. Через втрату вольової діяльності інколи розгальмовуються автоматизовані та інстинктивні дії. Абулія може досягти такого ступеня, коли хворі здатні виконувати лише дії, що вкрай потрібні для підтримання життєдіяльності. У таких пацієнтів спостерігають загальмованість мімічних і пантомімічних рухів, мовлення. Зазначена патологія завжди поєднується зі зниженням або втратою почуттів, унаслідок чого формується апатоабулічний синдром. Абулія є типовим симптомом шизофренії, а також виникає як наслідок інших психічних хвороб.

Парабулія — це спотворення вольової активності людини, коли змінюються не лише вольові дії, а й автоматизовані й інстинктивні. Парабулія має багато клінічних проявів:

• — мутизм — порушення мовленнєвого спілкування без вогнищевих уражень мовних центрів головного мозку, тобто немотивоване мовчання. Хворі не відповідають на запитання. Також вони втрачають здатність до мимовільного мовлення;
• — негативізм — немотивований протиімпульс, безглузда протидія, опір з боку хворого будь-якій дії ззовні, іноді затяте прагнення чинити наперекір. Виділяють активний (дії хворого протилежні щодо інструкції) та пасивний (бездіяльність, хоча є відповідні інструкції) негативізм;
• — атактичні дії(амбітендентність) — двоїстий характер дій як прояв двох протилежних мотивацій, розщеплення дій, коли у хворого одночасно виникає два протилежних прагнення і він виконує дві протилежні дії в один і той самий проміжок часу;
• — парапраксія — спотворення рухів. Прості дії набувають карикатурного, химерного характеру (манірність, кривляння тощо);
• — парамімія — потворні гримаси, мімічна гра, що не відповідають ні змістові висловлювань хворого, ні його емоціям;
• — ехомімія — копіювання міміки людей, в оточенні яких пацієнт перебуває;
• — ехопраксія — хворобливий стан, за якого хворий бездумно повторює дії, рухи інших;
• — стереотипія рухів — повторення одного й того самого рухового акту (похитування всім тілом, нахили тулуба тощо);
• — ехолалія — автоматичне повторення слів, запитань співрозмовника;
• — стереотипія мовлення (вербігерація) — повторення одних і тих самих слів чи фраз;
• — ступор — зниження або втрата рухової активності.

До парабулій належить також гебоїдна поведінка, що характеризується придуркуватістю, безглуздістю, неадекватною веселістю, “інертною ейфорією”, безпричинними сміхом, пустотливістю, карикатурністю рухів, дій, кривлянням. Хворий може говорити нісенітниці тощо.

Насильницькі дії— це нескладні дії, мимовільні рухи (ніби якась невідома сила змушує психічно хвору людину виконувати їх). Пацієнт не може протистояти цим впливам (моторний психічний автоматизм).

Нав'язливі дії— це рухи або дії, що їх пацієнт виконує проти власного бажання. Він критично оцінює їхню безглуздість, але протидіяти цьому не може. Нав'язливі дії відволікають увагу людини доти, доки їх не буде реалізовано. Іноді вони мають ритуальний характер (начебто з метою застерегти від лиха самого хворого або його близьких). Нав'язливі дії поєднуються з нав'язливими сумнівами, побоюваннями, мудруваннями, думками. Такі дії спостерігають при неврозі нав'язливих станів, психопатіях, шизофренії.