Алкогольні психози

До алкогольних психозів належать психотичні стани, що розвиваються внаслідок зловживання алкогольними напоями в II—III стадії хронічного алкоголізму. На підставі клінічної картини виділяють окремі форми психозів. Розрізняють алкогольні делірій, енцефалопатію (зокрема психоз Корсакова), галюцинози, параноїди, а також гострий транзиторний алкогольний психоз (стан патологічного сп'яніння).

Алкогольні психози ще називають металкогольними, оскільки виникають вони не лише під впливом безпосередньої дії алкоголю на мозок, а і внаслідок соматоцереб- ральних і метаболічних порушень, зумовлених хронічною алкогольною інтоксикацією.

Біла гарячка (Алкогольний делірій — DELIRIUM TREMENS POTATORUM)

Гострий алкогольний психоз, або біла гарячка, розвивається у хворих з II—III стадією хронічного алкоголізму (з тривалістю захворювання не менше ніж 5 років). Зазвичай він виникає через кілька годин або діб після припинення вживання алкоголю на тлі виражених похмільних розладів. Розвитку алкогольного делірію сприяють соматичні захворювання, травми голови, гострі інфекції, оперативні втручання.

У продромальний період, який триває кілька діб або тижнів, виникають головний біль, порушення сну й апетиту, озноб, біль у ділянці серця. Поступово наростають психопатологічні прояви абстиненції: тривожність, емоційна лабільність, порушення уваги, субдепресивні або депресивні афективні розлади. З'являються ілюзорні та фрагментарні галюцинаторні розлади, порушення сну із жахливими сновидіннями, частим прокиданням. Алкогольному делірію інколи передують великі або (рідше) абортивні епілептичні напади.

Основними клінічними ознаками алкогольного делірію є:

— потьмарення свідомості з порушенням орієнтації в часі та місці зі збереженням орієнтації у власній особистості (самосвідомості);
— справжні зорові, тактильні, слухові, нюхові, смакові галюцинації;
— фрагментарність сприйняття;
— маячна інтерпретація оточення (маячення стосунків, переслідування, фізичного впливу, ревнощів);
— афект страху;
— психомоторне збудження.

Зазвичай увечері у хворого посилюється загальний неспокій, прискорюються мовлення, рухи, міміка, усі жести стають надто виразними. Такі хворі непосидючі, переживають напливи образних, сценоподібних уявлень і спогадів. Виникає гіперестезія. Зовнішні події, навіть незначні, привертають увагу хворого. Настрій пацієнтів стає вкрай лабільним. Для абстинентного синдрому характерне тривожно-депресивне забарвлення настрою. Пригнічення, тривога, страх легко змінюються ейфорією, веселістю, захопленням. Одночасно наростають вегетативні розлади, безсоння.

У розгорнутій стадії алкогольного делірію хворий зовсім втрачає сон. З'являються ілюзії, галюцинації, що стають домінувальними в клінічній картині. Ілюзії, здебільшого зорові, набувають форм множинних фантастичних парейдолій або ж є буденними за змістом. Поряд з ілюзіями спостерігають зорові галюцинації, найчастіше зоологічного характеру (комахи, дрібні тварини, ящірки, миші, щури, змії). Хворим можуть ввижатися страшні образи людиноподібних істот, мертвих, чортів. Перед їх очима пропливають галюцинаторні картини, що змінюють одна одну — “кінематограф на стіні”.

Зорові галюцинації змінюють розміри, віддаляються або наближаються, відтворюють ситуації з життя (застілля, еротичні сцени). їхня особливість у тому, що вони “німі”.

Поява слухових, тактильних, нюхових та інших галюцинацій свідчить про поглиблення деліріозного потьмарення свідомості.

Часто спостерігають порушення схеми тіла, відчуття зміни його положення в просторі. Зміст галюцинаторних переживань позначається на поведінці хворого (афект, маячні висловлювання). Домінує рухове збудження з бажанням утекти, сховатися. Хворі розмовляють короткими окремими фразами або словами. Вони не можуть надовго сконцентрувати увагу на жодному об'єкті. На все реагують короткими репліками, мімікою, жестами. Здивування змінюється добросердістю, спантеличенням. Однак переважає відчуття страху. Наявне образне маячіння переслідування, фізичного знищення, ревнощів. Хворі надто навіювані.

Натискуванням на заплющені очі та відповідними запитаннями лікар може зумовити зорові галюцинації, які хворий детально описує (симптом Ліпмана). Пацієнт спілкується з уявним співрозмовником, коли лікар подає йому трубку телефона, що не працює (симптом Ашафенбурга).

Під впливом відволікальних подразників, наприклад розмови з лікарем, симптоми алкогольного делірію на декий час можуть мимовільно зникати. Характерним є посилення симптоматики ввечері, особливо вночі.

Алкогольний делірій завжди супроводжується неврологічними та соматичними, переважно вегетативними, розладами. Характерними є ритмічне тремтіння (тремор), атаксія, м'язова гіпотонія, гіперрефлексія. Спостерігають різку пітливість (гіпер- гідроз), гіперемію шкіри (особливо обличчя), тахікардію, коливання артеріального тиску (переважно його зниження), тахіпное. Печінка збільшена, білкові оболонки очей (склери) жовтяничні. Температура тіла найчастіше буває субфебрильною, але інколи досягає високих показників — 39—40 °С. Під час дослідження крові виявляють лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ. У частини хворих під час алкогольного делірію виникають епілептичні напади.

За погіршення стану психоз переходить в алкогольний делірій з професійним маячінням (професійний) або шепітний (муситуючий). Провісниками професійного делірію є поглиблення розладів свідомості, зникнення світлих проміжків й ослаблення попередніх галюцинаторних розладів. З'являється неправильне впізнавання: сторонніх людей, які потрапили в поле зору, хворий сприймає за родичів, знайомих, колег. Афективні розлади стають одноманітними. Переважає монотонна тривога, що змінюється страхом. Образне маячіння переслідування слабшає та зникає. Різноманітні за змістом координовані рухові розлади змінюються одноманітним збудженням з переважанням відносно простих рухових актів, які частіше відображають повсякденні вчинки, зокрема і пов'язані з професійною діяльністю. Спілкування з хворим стає неможливим. Наростання інтенсивності психозу призводить до вираженого оглушення та розвитку муситуючого делірію.

При муситуючому делірії з хворими неможливо встановити вербальний контакт. Збудження з переважанням найпростіших рухових актів — обмацування, схоплювання, перебирання пальцями, стягування та натягування ковдри — обмежується ліжком. Мовлення перетворюється на набір окремих складів, звуків, часом коротких слів, які хворий вимовляє тихим немодульованим голосом.

Обидва варіанти тяжкого делірію супроводжуються вираженими соматоневро- логічними розладами, інтенсивність яких корелює з тяжкістю порушення психічного стану. Спостерігають різку тахікардію або ж, навпаки, — брадикардію з глухими серцевими тонами, поверхневим, нерівним, уривчастим прискореним диханням. Різка пітливість супроводжується зневодненням організму й олігурією. Порушення згортання крові та проникності капілярів призводить до утворення підшкірних гематом. Температура тіла підвищується до 40—41 °С. З неврологічних симптомів спостерігають атаксію, дизартрію, тремор, гіперкінез, рефлекси орального автоматизму, порушення м'язового тонусу, патологічні стопні рефлекси, ригідність м'язів потилиці, симптом Керніга, порушення функції органів таза.

Причинами смерті найчастіше бувають інтеркурентні захворювання, що приєдналися, гостра серцево-судинна недостатність, набряк мозку. Якщо хворий одужав, увесь період професійного та муситуючого делірію, на відміну від класичного, він забуває.