Патологічне алкогольне сп'яніння

Патологічне сп'яніння — гострий транзиторний психоз, який виникає внаслідок одноразового вживання малої або середньої дози алкоголю особами, що не зловживають алкогольними напоями. Основний симптом патологічного сп'яніння — раптово виникле сутінкове потьмарення свідомості, що завершується різким психічним і фізичним виснаженням. При цьому завжди спостерігають повну або часткову амнезію психотичного епізоду.

Виділяють дві форми патологічного сп'яніння: епілептоїдну та галюцинатор- но-параноїдну. При епілептоїдній формі в клінічній картині переважає інтенсивне рухове збудження у вигляді хаотичних агресивних дій. Домінують афект люті та злоби, рухові стереотипії. Мовлення хворого бідне, складається з окремих слів, звуків, їх повторення.

При галюцинаторно-параноїдній формі патологічного сп'яніння переважає образне маячіння, змістом якого є ситуації небезпеки та загрози життю. Оточення хворий сприймає маячно. Постійно виникають неправильні впізнавання. Афективні розлади характеризуються страхом, тривогою, злістю. У стані рухового збудження хворі зберігають здатність виконувати складні послідовні дії, що зовнішньо виглядають цілеспрямованими. Лексика пацієнтів дещо багатша, ніж при епілептоїдній формі: представлена окремими словами та короткими фразами у вигляді запитань, попереджень, закликів. Рідше в клінічній картині при галюцинаторно-параноїдній формі патологічного сп'яніння переважає не маячіння, а загрозливі зорові галюцинації.

Патологічне сп'яніння найчастіше розвивається в осіб з органічною патологією мозку.

Енцефалопатії

Зазначена група алкогольних психозів розвивається на тлі злоякісного перебігу хронічного алкоголізму II—III стадії тривалістю від 7 до 20 років.

Клінічна картина алкогольних енцефалопатій поєднує психічні порушення з тяжкими неврологічними та соматичними розладами. Залежно від гостроти перебігу психічні порушення проявляються тяжким делірієм, оглушенням або симптоматикою глибокого психоорганічного синдрому.

Гостра алкогольна енцефалопатія Гає—Вертке

Початкові й, особливо, маніфестні прояви психозу мають багато спільного з делірієм, який характеризується тяжким перебігом. У дебюті виникає тривожно-депре-

сивний або депресивно-маячний стан з елементами образного маячіння та вербальними галюцинаціями. Але вже через кілька діб приєднуються симптоми делірію. Погіршення стану проявляється професійним або муситуючим делірієм. Подальша зміна клінічної картини зумовлена наростанням оглушення вдень. Іноді цьому пере- і дує апатичний ступор: хворі нерухомо лежать на спині з розплющеними очима, не реагують на оточення, коротко відповідають на запитання. Уночі виникає професійний або муситуючий делірій. За погіршення стану апатичний ступор переходить в оглушення, з наростанням якого зникають нічні деліріозні розлади. Психічні симптоми гострої алкогольної енцефалопатії завжди поєднуються з неврологічними та соматичними. Спостерігають вегетативні розлади. Хворі виснажені, виглядають старшими, ніж є насправді. Обличчя, кінцівки набряклі, шкіра та слизові оболонки бліді, білкові оболонки очей жовтяничні. Через порушення трофіки утворюються значні за площею некротичні пролежні. Температура тіла коливається від 37 до 38 °С, але в тяжких випадках може підвищуватися до 40—41 °С. Постійним проявом захворювання є порушення серцевого ритму у формі тахікардії й аритмії. Артеріальний тиск на початку психозу дещо підвищений, але з погіршенням стану хворого знижується. Переважає артеріальна гіпотензія з колаптоїдними станами. Дихання хворого прискорене, поверхневе. Спостерігають фібрилярні посмикування м'язів обличчя, складні гіперкінези з тремтінням, хореоформними, атетоїдними, міоклонічними та балістичними рухами. Виникає гіпер- або гіпотензія м'язів. М'язова гіпертензія може досягати інтенсивності децеребраційної ригідності.

Постійними є симптоми орального автоматизму, горизонтальний ністагм, атаксія. Поряд з ністагмом розвиваються птоз, двоїння в очах, страбізм, звуження полів зору, анізокорія, ослаблення реакції на світло, порушення конвергенції (симптом Гудде- на). На тлі гіперрефлексії виявляють симптоми Бабінського та Россолімо, менінге- альні знаки, ригідність потиличних м'язів.

Летальне завершення гострої алкогольної енцефалопатії часто пов'язано з приєднанням інтеркурентних захворювань і настає наприкінці другого тижня психозу. Першими ознаками одужання є нормалізація сну: в цей період у хворих може з'являтися конфабуляторна сплутаність з можливим розвитком синдрому Корсакова.

Патологоанатомічно виявляють точкові крововиливи та периваскуліт у середньому мозку, навколо III та IV шлуночків.

Амнестичний алкогольний психоз (алкогольний параліч, поліневротичний психоз)

Цей вид психозу вперше описав С.С. Корсаков у 1887 р. Розвивається він найчастіше після тяжкого алкогольного делірію та енцефалопатії Гає—Верніке. Значно рідше (переважно у пацієнтів похилого віку) психоз Корсакова виникає без попереднього стану потьмарення свідомості.

Клінічна картина психозу характеризується вираженими психічними та неврологічними змінами. Психічний компонент представлений грубими органічними порушеннями пам'яті, амнестичною дезорієнтацією, конфабуляціями та гісевдоремі- нісценціями. Спостерігають порушення пам'яті на поточні події — фіксаційна амнезія, а також ретроградна й антероградна — прогалини в пам'яті хворого заповнюються конфабуляціями та псевдоремінісценціями, що найчастіше стосуються подій щоденного життя, значно рідше — фантастичними конфабуляціями.

Фіксаційна амнезія, конфабуляції та псевдоремінісценції призводять до амнес- тичної дезорієнтації або неправильної орієнтації щодо місця, часу, оточення. У хворих помічають млявість, пасивність, підвищену втомлюваність, дратівливість, тривожний неспокій з іпохондричними ідеями. Пацієнт частково усвідомлює, що недужий. Про це свідчать не лише скарги, а і бажання приховати порушення пам'яті.

Неврологічні розлади в пацієнтів з Корсаковським амнестичним алкогольним психозом проявляються зазвичай у формі невритів, які супроводжуються атрофією м'язів і порушенням чутливості кінцівок, ослабленням або відсутністю сухожилко- вих рефлексів.

Корсаковський психоз має тенденцію до регредієнтності. Після виходу з цього стану спостерігають стійкий дефект пам'яті та процесів мислення.

Патологоанатомічно виявляють дифузні зміни і загибель нейронів у кірковій речовині, невеликі крововиливи в кірковій речовині, стовбурі, навколо III шлуночка, у спинному мозку та периферійних нервах.

Енцефалопатія Маркіафави—Біньямі—Назарі розвивається поступово протягом 2—6 років. На тлі пасивності з елементами ослаблення пам'яті та порушення сну спостерігають окремі зорові галюцинації, що за фабулою нагадують делірій (загрозливі та зоогалюцинації), але без емоційного забарвлення. Неврологічними симптомами є тремор кінцівок, гіпорефлексія, порушення ходьби, ослаблення реакції зіниць на світло.

Патологоанатомічно виявляють некрози в мозолистому тілі і білій речовині мозку.

Лікування алкогольних психозів

Хворі на алкогольний психоз, передусім гострий, потребують невідкладної допомоги. Її надають у спеціалізованих палатах або відділеннях інтенсивної терапії. Тактика лікування залежить від перебігу захворювання. У разі алкогольного делірію легкого та середнього ступеня без вираженого соматичного обтяження хворим призначають протягом 7—10 діб снодійні (5—10 мл 5 % розчину барбамілу, нейролептичні препарати (аміназин або тизерцин по 2—3 мл 2,5 % розчину 2—3 рази на добу внутрішньом'язово або внутрішньовенно краплинно з 400—500 мл 5 % розчину глюкози; галоперидол — по 1—2 мл 0,5 % розчину внутрішньом'язово; клопіксол-аку- фаз по 50 мг внутрішньом'язово, транквілізатори — по 2—4 мл 0,5 % розчину сиба- зону (седуксену, реланіуму) внутрішньом'язово або внутрішньовенно з 10—15 мл 40 % розчину глюкози.

У разі тяжкого перебігу алкогольного делірію зазначені методи неефективні, а лікування нейролептичними засобами часто призводить до тяжкого колапсу, погіршення фізичного стану, наростання неврологічної симптоматики.

Лікування гострих алкогольних психозів та енцефалопатій ґрунтується на патогенетичних принципах і спрямоване на інтенсивну дезінтоксикацію, відновлення кислотно-основного стану та метаболізму, запобігання гіпоксії і набряку мозку. Розпочинають його з усунення психомоторного збудження. Внутрішньовенно вводять седуксен (по 60—70 мг на добу) у 40 % розчині глюкози; усередину призначають натрію оксибутират 3—4 рази на добу, попередньо розчинивши 2—4 г препарату в 20 мл 5 % розчину глюкози, або внутрішньовенно у вигляді 20 % розчину. Застосовують барбаміл (по 500—600 мг 2—3 рази на добу), фенобарбітал (по 300 мг 1—2 рази на добу), радедорм (по 5—10 мг на добу), рудотель (по 10—30 мг на добу). За тривалого збудження внутрішньовенно краплинно вводять 25 мг аміназину в 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, внутрішньом'язово — седуксен (по 50 мг) або димедрол (по 10—30 мг).

За дегідратації для проведення дезінтоксикаційної терапії використовують низькомолекулярні замінники (гемодез, реополіглюкін), ізотонічний розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюкози. Якщо є симптоми гіпергідратації (набряки, переповнення вен), уводять гіпертонічний розчин глюкози з інсуліном, калію хлоридом і діуретичними засобами (фуросемідом, манітом, сечовиною).

Дуже важливо забезпечити адекватний кровообіг. За серцевої недостатності показані кардіотонічні засоби (строфантин, корглікон), у разі артеріальної гіпотензії внаслідок зневоднення — 5 % розчин глюкози, реополіглюкін внутрішньовенно краплинно, за гострої судинної недостатності вводять адреналін або норадреналін. У всіх випадках при колапсі призначають глюкокортикоїдні препарати: преднізолон (по 50—150 мг на добу внутрішньом'язово), гідрокортизон (по 75—125 мг на добу внутрішньом'язово). Відміняють ці препарати поступово, протягом 3 діб після нормалізації артеріального тиску.

Якщо виявлено набряк легенів, терапію починають з інгаляції кисню. Разом зі строфантином і коргліконом призначають кокарбоксилазу (по 100—150 мг), кальцію хлорид (по 10 мг 10 % розчину внутрішньовенно), антигістамінні препарати (димедрол, дипразин), еуфілін, глюкокортикоїдні засоби. Адреналін і норадреналін протипоказані, оскільки вони підвищують периферійний судинний опір. У разі порушення дихання потрібна оксигенація через носовий катетер. За симптомів набряку мозку, якщо функція нирок не порушена, внутрішньовенно вводять 30 % розчин сечовини, 20 % розчин маніту. Для запобігання нирковій недостатності у хворих постійно вимірюють діурез, намагаються усунути ацидоз і гіпоксію; при олігурії вводять фу- росемід.

Якщо уражено печінку, застосовують концентрований розчин глюкози в поєднанні з інсуліном, кислотою аскорбіновою, вітамінами групи В, кокарбоксилазою, метіоніном, сирепаром, гормональними препаратами (преднізолоном і гідрокортизоном). У разі приєднання інтеркурентних захворювань призначають відповідне лікування.

Зазначені лікувальні заходи здійснюють у більшому або меншому обсязі за всіх форм делірію та при гострих енцефалопатіях. При Корсаковському психозі та гострій алкогольній енцефалопатії Гає—Верніке додатково щоденно внутрішньом'язово вводять тіамін (по 500—1000 мг), піридоксин (по 500—1000 мг), кислоту аскорбінову (по 1000 мг), кислоту нікотинову (по 300—500 мг) протягом місяця.

У лікуванні алкогольного галюцинозу та параноїду основну роль відводять нейролептичним засобам: галопсридолу (по 10—ЗО мг на добу), стелазину (по 20— 50 мг), аміназину (по 150—300 мг), тизерцину (по 50—150 мг), клопіксолу (по 200— 400 мг), флюанксолу (по 20—40 мг), зипрекси (по 5—20 мг), рисперидону (по 4— 6 мг). Починають уводити препарати парентерально, а зі зменшенням вираженості симптоматики переходять на внутрішнє застосування. У разі вираженого депресивного афекту призначають антидепресанти: амітриптилін (по 50—100 мг на добу), ципраміл (по 20—40 мг), прозак (по 20—40 мг), зофолт (50—200 мг). Психотропні засоби застосовують як у разі гострого, так і хронічного алкогольних психозів до повного зникнення продуктивних психопатологічних розладів і появи критичного ставлення до захворювання.

Для запобігання епілептичним нападам та іншим психоневрологічним розладам при алкогольному абстинентному синдромі призначають карбамазепін по 600— 800 мг на добу за 2—3 вживання протягом 2—4 тиж.

Прогноз

Без лікування прогноз для життя несприятливий. Хворі найчастіше помирають у II та III стадіях хвороби внаслідок травм і супутньої патології (найчастіше це захворювання печінки, серцево-судинної системи). Якщо у хворого в анамнезі є тривалі мимовільні або терапевтичні ремісії, деградація особистості сповільнюється.

Профілактика

Профілактику алкогольної хвороби проводять у три етапи (за класифікацією ВООЗ). До первинної профілактики належить протидія розвитку хвороби. Її здійснюють одночасно за кількома напрямами. В інформаційному сенсі це формування навичок здорового способу життя та власне антиалкогольна пропаганда. У сенсі соціальному — зниження попиту на алкогольні напої завдяки регулюванню їх виробництва та продажу, підвищення цін на алкогоь за рахунок нових податків (акциз), підвищення якості напоїв, в юридичному — боротьба з підробленням алкогольних напоїв, система заборон на вживання алкоголю в певний час і в деяких місцях, у медичному — виявлення груп ризику.

Вторинною профілактикою передбачено сповільнення розвитку хвороби завдяки ранньому виявленню, адекватному лікуванню, ефективним протирецидивним заходам і соціальній реабілітації хворих на алкоголізм.

До засобів третинної профілактики належить зменшення ризику інвалідності та інших проявів зниження рівня соціального функціонування хворих завдяки реабілітаційним заходам.

Експертиза

Медико-соціальна експертиза. На період лікування хворі тимчасово непрацездатні, про що свідчать видані довідки. У разі алкогольного недоумства та тяжких соматичних ускладнень встановлюють стійку непрацездатність і переводять на інвалідність.

Констатують інші прояви соціальної дезадаптації хворих (нездатність до пересування, комунікації тощо), розробляють план всебічної реадаптації.

Військова експертиза. Хворі, що перебувають на обліку в наркодиспансерах, непридатні до служби в мирний час, умовно придатні в період війни (ст. 19, пп. б, в). За значних психічних порушень їх знімають з військового обліку (ст. 19, п. а).

Судово-психіатрична експертиза. Якщо злочин скоєно в психотичному стані, хворі неосудні. Визнають неосудними також осіб з алкогольним недоумством.